Ухвала суду № 43736805, 22.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.04.2015р. м. Київ К/800/1433/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Борисенко І.В. Бухтіярової І.О.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Танурков Р.Г.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 р.

у справі № 2а/1570/5703/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна»

до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна» (далі - позивач, ТОВ «Біоіл Універсал Україна») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (далі - відповідач, Роздільнянська МДПІ), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.07.2011 р. № 0000352300, № 0000362300, № 0000372300 та № 0000382300.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 р., адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення Роздільнянської МДПІ від 18.07.2011 р. № 0000352300, № 0000362300, № 0000372300 та № 0000382300.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Крім того відповідач надав клопотання про заміну на належного правонаступника, Роздільнянську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області.

Заявлене клопотання задоволено в порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 07.06.2011 р. по 20.06.2011 р., на підставі направлень від 07.06.2011 р. № 499, № 500, згідно статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 06.06.2011 р. № 578, посадовими особами Роздільнянської МДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Біоіл Універсал Україна» з питань підтвердження правових взаємовідносин з контрагентами щодо дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.02.2009 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено акт від 25.06.2011 р. № 635-107/23-00/34490471 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, всього у сумі 3 885 167 грн. та завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за липень 2010 року у сумі 53 789 грн.; - пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», частин першої, п'ятої статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 4 862 785 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за І півріччя 2010 року на 243 639 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 18.07.2011 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000352300, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53 789 грн.; № 0000362300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 6 799 042,25 грн., з яких 3 885 167 грн. - за основним платежем та 2 913 875,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000372300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств вартість у загальному розмірі 8 509 873,75 грн., з яких 4 862 785 грн. - за основним платежем та 3 647 088,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000382300, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 243 639 грн. та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 25.06.2011 р. № 635-107/23-00/34490471, підставою для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ПП «Фрегат-1», ПП «Корса Плюс», ТОВ «Жеті», ТОВ «Шторм», ТОВ «Агро-Гелеос», ПП «Агроера 2009», ПП «Артрейд», ПП «Щедро-Ком», ТОВ «Агрокрок», ПП «НікЮтас», ТОВ «Укрфорвард», ПП «Аліка», ТОВ «СтарАгро-М», ТОВ «Агро Віка Д», ТОВ «Холес Трейд», ТОВ «Франко-Транспорт», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з цими контрагентами були укладені без мети настання реальних наслідків. При цьому податковий орган посилався на відсутність у вказаних суб'єктів господарювання реальної можливості займатись господарською діяльністю та на ознаки фіктивності в діяльності окремих вказаних суб'єктів господарювання.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ «Біоіл Універсал Україна», в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами: ПП «Фрегат-1», ПП «Корса Плюс», ТОВ «Жеті», ТОВ «Шторм», ТОВ «Агро-Гелеос», ПП «Агроера 2009», ПП «Артрейд», ПП «Щедро-Ком», ТОВ «Агрокрок», ПП «НікЮтас», ТОВ «Укрфорвард», ПП «Аліка», ТОВ «СтарАгро-М», ТОВ «Агро Віка Д», ТОВ «Холес Трейд» та ТОВ «Франко-Транспорт».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, викладені в акті перевірки твердження про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам положень Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 18.07.2011 р. № 0000352300, № 0000362300, № 0000372300 та № 0000382300, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити процесуальне правонаступництво відповідача, Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на Роздільнянську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області.

Касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 р. у справі № 2а/1570/5703/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.В. Борисенко (підпис) І.О. Бухтіярова