Ухвала суду № 43736767, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2015 р. м. Київ К/9991/24798/12

№ К/9991/24798/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі № 2а-3943/10/1770 Рівненського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Рівнеградбуд»

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 18.03.2010 №0005301750/0; рішення Дубенської ОДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22.03.2010 № 0000152353/0; податкові повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ: від 22.03.2010 № 0000052350/0 - в частині визначення ТОВ «Рівнеградбуд» податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 286015,75 грн., в тому числі: 190677,17 грн. за основним платежем та 95338,58 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 22.03.2010 № 0000062350/0 - в частині визначення ТОВ «Рівнеградбуд» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 228812,59 грн., в тому числі: 152541,73 грн. за основним платежем та 76270,86 грн. за штрафними (фінансовими) санкціям. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Дубенська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 11.03.2010 № 39/23/35505106. Згідно з висновками цього акту позивачем порушені норми підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР): завищено валові витрати на загальну суму 1268047,99 грн. у податковому обліку за ІІІ, ІV квартали 2008 року, ІІ, ІІІ квартали 2009 року, а саме: 2836,67 грн. - на вартість придбаних запасних частин, які були списані на ремонт транспортних засобів, оскільки станом на початок звітного податкового періоду балансова вартість основних фондів становила 0.00 грн.; 60180,00 грн. - витрати на оплату транспортних послуг, придбаних у ПП ОСОБА_2 та ТОВ «Респект-Плюс», які не підтверджені товарно-транспортними накладними; 1205031,32 грн. - витрати на оплату підрядних послуг за наслідками нікчемних правочинів з ПП «Юнісеф» та ТОВ «Будіндустрія+», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 317012,00 грн. у податковому обліку за ІІІ, ІV квартали 2008 року, ІІ, ІІІ квартали 2009 року; завищено податок на прибуток на загальну суму 193,75 грн. у податковому обліку за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2009 року; на 775,00 грн. занижено амортизаційні відрахування. Висновок про нікчемність правочинів позивача із ПП «Юнісеф» та ТОВ «Будіндустрія+» обґрунтовані посиланням на встановлені під час перевірки ознаки фіктивності у цих підприємств, як-то: відсутність основних фондів (складських приміщень, виробничих потужностей тощо), трудових ресурсів, які необхідні для виконання підрядних робіт; реєстрація цих підприємств на підставних осіб. Крім того, за висновками податкового органу, позивачем порушені норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), оскільки завищено податковий кредит у податковому обліку за серпень, вересень, жовтень, грудень 2008 року, лютий, червень 2009 року на загальну суму 252438,40 грн., а саме: 8000.00 грн. - за податковими накладними, вписаними ТОВ «Респект-Плюс» за наслідками господарських операцій з поставки транспортних послуг, які не підтверджені товарно-транспортними накладними; на 152541,73 грн. та 91896,67 грн. - за податковими накладними, виписаними ПП «Юнісеф» та ТОВ «Будіндустрія+» відповідно за наслідками нікчемних правочинів з поставки підрядних послуг, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 252438,40 грн. у податковому обліку за серпень, вересень, жовтень, грудень 2008 року, лютий, червень 2009 року. Також, за висновками акту перевірки позивач порушив норми пунктів 1.15, 1.17 ст.1, підпункту 3.1.3 пункту 3.1, пункту 3.4 ст.3, підпункту 4.2.15, пункту 4.2 ст.4, пункту 7.1. ст..7, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 ст.8, пункту 9.10 ст.9, підпункту «а» пункту 19.2 ст.19, підпункту «а» пункту 20.2 ст.20, пункту «а» підпункту 20.3.1 пункту 20.3, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Закон № 889-ІV), не утримавши і не перерахувавши до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 2030,37 грн. за 2008, 2009 роки із сум відшкодованих своїм працівникам витрат за авансовими звітами, які не підтверджені первинними документами. Ці ж обставини (проведення готівкових розрахунків з підзвітними особами, які подали авансові звіти без підтверджуючих документів на загальну суму 11505,42 грн.), як зазначено в акті перевірки, стали підставою для висновку про порушення позивачем пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (Положення № 637).

За результатами перевірки ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.03.2010 № 0000052350/0 - про визначення податкового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 475275,00 грн., у т.ч.: 316818,00 грн. - основний платіж та 158457,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 22.03.2010 № 0000062350/0 - про визначення податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 378657,00 грн., у т.ч.: 252438,00 грн. - основний платіж та 126219,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 18.03.2010 № 0005301750/0 - про визначення податкового зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб у сумі 7816,92 грн., у т.ч.: 2030,37 грн. - основний платіж та 5786,55 грн. - штрафні (фінансові) санкції; а також рішення від 22.03.2010 № 0000152353/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 11505,42 грн.

У судовому процесі встановлено, що ТОВ) «Рівнеградбуд» відшкодувало своїм працівникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 їх витрати на придбання для товариства у ТОВ «Агромат сервіс» сантехніки (кришка унітазу та змішувач) на суму 1550,55 грн. за авансовим звітом від 02.12.2008 № АО-0000197; у ПП ОСОБА_5 - металовиробів (швелер, труба, арматура) на суму 6678,39 грн. за авансовим звітом від 22.05.2009 №АО-0000562, у ТОВ «Авіабудсервіс» - будівельних матеріалів на суму 3276,48 грн. за авансовим звітом від 03.06.2009 № АО-0000425. До перерахованих авансових звітів вказаними фізичними особами додані видаткові накладні, податкова накладна, квитанції про сплату готівки за товар. При цьому, в квитанціях платниками грошових коштів вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що і було розцінено податковим органом як обставина, яка виключає оцінку квитанцій як документів, що підтверджують витрату коштів ТОВ «Рівнеградбуд» на придбання товарів.

Відповідно до підпункту 2.11 Положення № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

За визначенням пункту 1.1 ст. 1 Закону № 889-ІV додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Виплата (надання) платнику податку додаткових благ третьою особою від імені та/або за дорученням працедавця (самозайнятої особи) за її рахунок прирівнюється до надання таких додаткових благ таким працедавцем (самозайнятою особою).

Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 ст.3 Закону № 889-ІV встановлено, що об'єктом оподаткування резидента є: доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Відповідно до підпункту 4.2.15 пункту 4.2 ст. 4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

До складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону (підпункт 4.3.2 пункту 4.3 цієї статті).

Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону (підпункт 8.1.1 пункту 8.1 ст.8 Закону № 889-ІV).

Згідно з підпунктом 9.10.1 пункту 9.10 ст.9 цього Закону податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Відповідно до підпункту 9.10.2 цієї статті звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту.

Якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту (абзац перший підпункту 9.10.3 пункту 9.10 ст.9 цього Закону).

Суди попередніх інстанцій за наявності у справі підтверджуючих документів щодо здійснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 платежів з метою придбання перерахованих вище товарів, оприбуткування позивачем цих товарів та використання їх у своїй діяльності зробили обґрунтований висновок, що відсутність у квитанціях прямої вказівки щодо позивача сама по собі не свідчить, що придбані його працівниками товари за рахунок виданих їм під звіт грошових коштів були використані ними для власних потреб, так само, як і про відсутність підтверджуючих документів про використання грошових коштів за авансовим звітом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про відсутність з боку позивача порушення норм пункту 2.11 Положення № 637, вище наведених норм Закону № 889-ІV, а відтак і про неправомірність рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22.03.2010 №0000152353/0 і податкового повідомлення-рішення від 18.03.2010 № 0005301750/0.

Разом із тим, не можна погодитись із висновками судів попередніх інстанцій у частині правомірності формування позивачем валових витрат і податкового кредиту з посиланням на виконання господарських операцій з поставки позивачу від ТОВ «Будіндустрія+» підрядних послуг, оскільки такі висновки зроблені судами без належного встановлення обставин у справі.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу підрядних послуг від ТОВ «Будіндустрія+» останній виписав позивачу податкові накладні, сторони підписали акти приймання виконаних підрядних робіт, позивач сплатив вартість вказаних робіт та на підставі вказаних документів сформував валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «Будіндустрія+» товарів та послуг не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ОДПІ у судовому процесі, поряд з доводами про відсутність у ТОВ «Будіндустрія+» основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання підрядних послуг у таких обсягах, звертала увагу суду на пояснення від 28.10.2009 громадянина ОСОБА_6 (керівника ТОВ «Будіндустрія+»), від імені якого підписані договір підряду з позивачем, податкові накладні, щодо його непричетності до діяльності ТОВ «Будіндустрія+». Ці пояснення були надані в процесі досудового розслідування кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України (КК) (фіктивне підприємництво).

Наведеним доводам ОДПІ на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будіндустрія+» суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цієї юридичної особи.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Висновок суду про те, що факт порушення кримінальної справи проти осіб, які виступали від імені ТОВ «Будіндустрія+» за ознаками злочину, передбаченого ст.205 КК, не є беззаперечним доказом фіктивності всіх здійснених цим постачальником господарських операцій є правильним. Однак, за підтвердження даних щодо невідповідності особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Будіндустрія+», особі, уповноваженій на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, такі податкові накладні, а також інші документи, підписані з таким порушенням, з врахуванням обставин, які свідчать про фіктивне підприємництво з боку цього товариства, втрачають значення первинних документів та не можуть бути доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

За наявності даних, що свідчать про не відповідність особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Будіндустрія+», особі, уповноваженої на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, доводи ОДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки підрядних послуг.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у частині задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.2010 № 0000052350/0 на суму 286015,75 грн. та № 0000062350/0 на суму 228812,59 грн. та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Будіндустрія+», для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку

У відповідності до норм частини 2 ст. 220 КАС України перегляд судових рішень здійснено у межах касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби задовольнити частково, скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.2010 № 0000052350/0 на суму 286015,75 грн. та № 0000062350/0 на суму 228812,59 грн., справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев