Ухвала суду № 43736605, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/80888/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (далі - Підприємство)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

зі справи № 2-а-6308/10/1570

за позовом Підприємства

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великим платниками податків у м. Одесі (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2010 № 0000341610/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 993 381 грн. (у тому числі 682 050 грн. за основним платежем та 311 329 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 01.06.2010 № 0000361610/0 в частині нарахування Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 3 014 086,83 грн. (у тому числі 2 009 391,22 грн. за основним платежем та 1 004 695,62 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2011 позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.06.2010 № 0000341610/0, а також податкове повідомлення-рішення від 01.06.2010 № 0000361610/0 в частині нарахування Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 1 781 794 грн. за основним платежем та 890 897 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позов Товариства у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2009, оформлену актом від 25.05.2010 № 326/16-1/34674102/4.

У підпункті 3.1.2 розділу 3 цього акта перевірки викладено висновок відповідача про безпідставне включення платником до складу валових витрат вартості ремонтних робіт об'єктів основних фондів на загальну суму 1 664 971 грн., поставлених приватним підприємством «Віктал-Сервіс» у рамках виконання договору від 01.03.2009 № ТГО 326/09. На думку Інспекції, витрати на придбання зазначених робіт повинні амортизуватися у складі вартості відповідної групи відремонтованих основних фондів.

Надаючи правову оцінку цьому епізоду, суд першої інстанції зазначив, що оскільки вартість здійсненого позивачем капітального ремонту не перевищувала 10 відсотків сукупної балансової вартості основних засобів Підприємства станом на 01.01.2009 (яка становила 154 135 911 грн.), то позивач правомірно відобразив розглядувані витрати у складі валових витрат Підприємства. Апеляційний суд, в свою чергу, підтримав правову позицію відповідача у справі, зазначивши, що вартість ремонтних робіт не підлягає віднесенню до валових витрат платника.

В силу вимог підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 названого Закону амортизації підлягають, зокрема, витрати на проведення платником усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Водночас, згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї ж статті Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Положення глави другої розділу І Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11.12.2000 № 475 визначають, що, витрати на поліпшення об'єкта основних засобів - це витрати, що пов'язані з модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо об'єкта основних засобів, у результаті чого збільшуються майбутні економічні вигоди, що первісно очікуються від його використання.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що витрати на «поліпшення основних фондів», які підлягають амортизації у складі вартості основних фондів, визначені законодавцем як витрати, пов'язані із збільшенням майбутніх економічних вигод.

Між тим, з установлених судами обставин справи вбачається, що розглядувані витрати Підприємства на ремонт основних фондів не були спрямовані на їх поліпшення, а здійснювалися для підтримання відповідних об'єктів у робочому стані. В акті перевірки зазначено, що роботи по капітальному ремонту об'єктів позивача здійснювалися у відповідно до затвердженого на Підприємстві Положення про проведення технічного обслуговування. капітального та поточного ремонтів обладнання котелень та теплових мереж від 07.12.2007, згідно з яким капітальний ремонт виконується для встановлення справності чи повного або близько до повного в становлення ресурсу об'єкта із заміною чи встановленням будь-яких його частин, включно базових. Наведене підтверджується і переліком відповідних робіт, наведеним в актах приймання виконаних підрядних робіт.

А відтак за своїми якісними характеристиками розглядувані роботи не можна визнати реконструкцією, модернізацією та іншим видом поліпшення основних фондів, у зв'язку з чим облік таких витрат не підпадає під обмеження, визначені підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отже, суд касаційної інстанції вважає за можливе погодитися з висновком суду першої інстанції щодо незаконності донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток по цьому епізоду.

Також під час перевірки Інспекція дійшла висновку про незаконне формування Підприємством у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у приватного підприємства «Техпромсервіс» за договором поставки від 16.02.2006 № ОТЕ-937. За твердженням Інспекції, господарські операції з поставки позивачеві товарів у рамках господарських правовідносин з названим контрагентом фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

При цьому відповідач посилається на наявність у спірного контрагента ознак фіктивного суб'єкта господарювання (як-от неперебування за місцем реєстрації, участь у діяльності з проведення транзитних грошових потоків для сприяння іншим суб'єктам господарювання в отриманні податкової вигоди), а також на неподання платником доказів транспортування товару, його прийняття уповноваженою особою за кількістю та якістю у процесі виконання розглядуваних операцій.

Керуючись положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суди попередніх інстанцій цілком правомірно сформували правову позицію, відповідно до якої податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У той же час суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків щодо відповідності сформованих платником даних податкового обліку по операціям з приватним підприємством «Техпромсервіс» наведеним критеріям. Так, суд першої інстанції визнав достатнім свідченням належного виконання розглядуваних операцій подані платником договір, товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі товарів.

Апеляційний суд, в свою чергу, належним чином не обґрунтував, чому вказані документи не були ним враховані при аналізі спірних операцій.

Установлений податковою перевіркою факт відсутності приватного підприємства «Техпромсервіс» за місцезнаходженням не є свідченням неможливості виконання цим контрагентом поставок в адресу позивача. Адже цей факт сам по собі не є доказом недобросовісності позивача, позаяк може свідчити лише про недотримання цим контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, однак не доводить того, що товар насправді не поставлявся позивачеві. Адреса, зазначена у первинних документах як місцезнаходження приватного підприємства «Техпромсервіс», співпадає з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідає вимогам оформлення первинних документів, наведеними у частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також не знайшли свого підтвердження і доводи податкового органу про наявність ознак «транзитера» у діяльності приватного підприємства «Техпромсервіс», якими відповідач також мотивує правомірність донарахувань за розглядуваним епізодом. Інспекцією не подано жодних доказів на підтвердження організованої схеми руху грошових коштів та товарів по замкнутому ланцюгу, в результаті чого сплачені на користь цього постачальника кошти повертались Підприємству.

А відтак з огляду на існуючу в податковому праві презумпцію реальності господарської операції та достовірності поданих платником первинних документів (доки вказані факти не спростовано податковим органом в установленому порядку) слід погодитися з висновком суду першої інстанції про реальність виконання цих операцій та їх відображення у податковому обліку Підприємства відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належних документів первинного обліку.

Іншим мотивом для оспорюваних донарахувань стало невизнання Інспекцією права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання металопрокату у товариства з обмеженою відповідальністю «Промтехсервіс компані» з причин неподання позивачем товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару у процесі його поставки, незвітування цим контрагентом до податкового органу, а також реєстрації названого контрагента на підставну особу, яка заперечує свою причетність до діяльності цього суб'єкта господарювання.

Надаючи правову оцінку наведеним доводам податкового органу, суд першої інстанції цілком об'єктивно зазначив, що зазначені обставини не є доказом фіктивності господарських операцій між Підприємством та товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехсервіс компані».

Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Підприємством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Негативні наслідки невиконання постачальником податкового обов'язку з декларування та сплати до бюджету відповідних сум податків за результатами виконання розглядуваних операцій не можуть перекладатися на позивача як покупця товару.

Самі ж по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків. А тому такі заперечення не можуть бути покладені в основу висновку про безтоварність господарської операції.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги у відповідній частині.

У той же час зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не вбачається мотивів для надання іншої правової оцінки обставинам даної справи, ніж надана судом першої інстанції.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною.

Також суд першої інстанції, встановивши факт подвійного включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за одними і тими ж податковими накладними, правомірно погодився із законністю донарахування Підприємству відповідної суми ПДВ та цілком законно відмовив у відповідній частині позовних вимог.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову Одеського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції зі справи як помилково скасоване.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 зі справи № 2-а-6308/10/1570 скасувати.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2011 зі справи № 2-а-6308/10/1570 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко