Ухвала суду № 43736326, 21.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2015 року м. Київ К/800/67971/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Меліоратор»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р.

у справі № 810/4460/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «Меліоратор»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Меліоратор» (далі - позивач, ПАТ «Меліоратор») звернулось до суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Ірпінська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «Меліоратор», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Меліоратор», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Ірпінською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2012 по 31.12.2012 та податку на прибуток за період з 01.10.2012 по 31.12.2012 по розрахунках з ТОВ «Фірма «Асіа», за результатами якої складено акт від 04.02.2014 №82/22-4/01037229.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 72562 грн.; п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість, щ підлягає сплаті до бюджету за грудень 2012 року на загальну суму 366667 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомлення - рішення від 19.02.2014 року №0000122204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 550000,50 грн., у тому числі 366667 грн. за основним платежем, 183333,50 за штрафними санкціями; податкове повідомлення - рішення №0000132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 108843 грн., у тому числі 72562 грн. за основним платежем, 36281 грн. за штрафними санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ «Меліоратор» (замовник) та ТОВ «Фірма «Асіа» (підрядник) укладено договір від 03.12.2012 р. №5/15, предметом якого були зобов'язання підрядника якісно та у встановлений договором термін виконати пусконалагоджувальні роботи за видами технологічного устаткування, монтаж зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання та зовнішніх мереж радіофікації, телебачення, блискавозахисту по будівництву багатоквартирного житлового будинку по вул. Чкалова 4-В в м. Буча Київська область.

Проте, як встановлено судами, у позивача відсутні первинні документи, які б підтверджували розрахунки між позивачем та ТОВ «Фірма «Асіа» (підрядник) за договорами на виконання пусконалагоджувальних робіт.

При цьому господарські операції з надання вищевказаних робіт фактично не мали реального характеру, отримання таких робіт не підтверджено належним чином складеними первинними документами, та не доведено їх подальше використання в своїй господарській діяльності

Отже, не вбачається підстав вважати, що між позивачем та контрагентом реально здійснені та фактично виконані господарські операції, які підтверджені належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» відхилити.

2.Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов