Ухвала суду № 43735638, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/20902/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012

у справі №2а/0270/5076/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія"

до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області від 26.10.2011 №0000532300.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт №731/23-30804386 від 27.07.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пунктів 8-1.2, 8-1.6 ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та вимоги п.п. 209.2, 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що не підлягає сплаті та залишається в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у період, що перевірявся.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.10.2011 №0000532300, якими позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 167539 грн., з яких 145336 грн. за основним платежем та 22203 грн. штрафні санкції.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що перевіркою встановлено, що для здійснення господарської діяльності товариство використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшла державної реєстрації, а саме: в 2010 році використовувалось 185 га земель (або 3,7149 % від загальної кількості), а в 2011 році - 210 га земель (або 4,1289% від загальної кількості використовуваних площ).

Позиція податкового органу полягає в тому, що при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, за договорами оренди, які не пройшли державної реєстрації, позивач втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких не зареєстрованих договорів. Таким чином, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченні декларації позивач до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, що не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись позивачем до складу податкового зобов?язання з податку на додану вартість у загальній декларації по якій відбуваються розрахунки з бюджетом.

В акті перевірки зазначено, що позивачем за період з липня по грудень 2010 року задекларовано податкове зобов'язання з податку на додану вартість з реалізації продукції власного виробництва в сумі 2390647,00 грн., а за січень-березень 2011 року 1392312,00 грн. Зазначені зобов'язання не були перераховані до бюджету, а були залишенні позивачем у власному розпорядженні. Однак, частина реалізованої продукції була не власного виробництва, що зумовило безпідставне віднесення до зобов'язань з податку на додану вартість з реалізації продукції власного виробництва в наступних обсягах: в 2010 році 2390647 грн. х 3,7149 % = 88810,15 грн.; в 2011 році 1392312 грн. х 4,1289 % = 57487,17 грн., з врахуванням задекларованого в загальній декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року № 9002184743 від 19.04.2011 від'ємного значення в сумі 961,00 грн. сума заниження становить 56526,17 грн. Відповідно загальна сума заниження зобов'язань становить 145336,00 грн.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Згідно ч. 1 ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 5 ст. 126 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Крім того, відносини щодо користування земельною ділянкою врегульовані і спеціальними нормами, які містяться в Законі України "Про оренду землі", якими також передбачено, зокрема статтею 6, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі договори оренди землі укладені позивачем у відповідності до чинного законодавства, тривалий час перебували у процесі державної реєстрації відповідними землевпорядними органами, що підтверджується довідкою відділу Держкомзему у Барському районі № 02-47/2721 від 27.12.2011.

Позивач сплачує земельний податок щодо усіх земельних ділянок, які ним використовуються.

Відповідно до листа ДПА України № 22231/7/15-0717 від 12.10.2009, податкова адміністрація України дозволила у випадках, коли правовстановлюючі документи проходять процедуру оформлення і ще не зареєстровані в базі даних структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру, використовувати в якості підтвердження наявності в користуванні земельних ділянок довідки відділів Держкомзему у районах. Така довідка була надана позивачем під час перевірки.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун