Ухвала суду № 43735342, 15.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2015р. м. Київ К/9991/76739/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби та Публічного акціонерного товариства «Сумбуд» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012 по справі №2а-1870/479/12 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумбуд» до Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сумбуд» до Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 25.06.2011 №0000692305/0/51093 та №0000682305/0/51091.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 скасовано в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2011 №0000692305/0/51093. Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби 29.11.2012 та Публічне акціонерне товариство «Сумбуд» 03.12.2012 звернулись з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, який ухвалами від 13.12.2012 та 19.12.2012 прийняв їх до свого провадження.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Сумбуд» просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Публічне акціонерне товариство «Сумбуд» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, пункту 274.1 статті 274, статті 275, пункту 288.5 статті 285 Податкового кодексу України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Сумах Сумської області була проведена виїзна планова перевірка Публічного акціонерного товариства «Сумбуд» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2011, та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині несплати авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009; пункту 288.5 статті 285 Податкового кодексу України в частині сплата позивачем орендної плати за земельні ділянки у розмірі, меншому, ніж встановлено законодавством.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Сумах Сумської було складено від 10.06.2011 №4177/235/14017843/52 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.06.2011 №0000692305/0/51093, яким позивачу було збільшено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю на загальну суму 92675,04грн., з яких 92674,04грн. - за основним платежем, 1,00грн. за штрафними санкціями; та від 25.06.2011 №0000682305/0/51091, яким позивачу було збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 89813,00грн., з яких 71850,00грн. - за основним платежем, 17963,00грн. за штрафними санкціями.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.06.2011 №0000682305/0/51091 колегія суддів звертає увагу на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення став висновок податкового орану про наявність у позивача обов'язку до 01.07.2010 нарахувати і виплатити дивіденди грошовими за 2009 рік, проте до вказаної дати нарахування і виплата дивідендів не проводилась.

Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Відповідно до підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

При цьому, вказана норма Закону покладає обов'язок щодо нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток лише на того емітента корпоративних прав, який прийняв рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Таким чином, обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Судами встановлено, що позивачем рішення про виплату своїм акціонерам (власникам) дивідендів за 2009 рік не приймалося.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що посилання відповідача на частину другу статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» (зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік») як на норму, що зобов'язувала позивача нарахувати і виплатити до 01.07.2010 дивіденди коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або його прибутку минулих років, є необґрунтованими оскільки рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 №22-рп/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що передумовою для здійснення нарахування та сплати до бюджету суми авансового внеску є прийняття платником податку рішення про виплату дивідендів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за відсутності такого рішення позивачем не порушено вимог підпунктів 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що вказує на безпідставність визначення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій за порушення порядку нарахування авансового внеску до бюджету.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.06.2011 №0000692305/0/51091 колегія суддів звертає увагу на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення став висновок податкового орану про неправомірність сплат позивачем орендної плати у розмірі меншому ніж 3% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Відповідно до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 та 278 цього Кодексу.

Таким чином, законодавцем визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За таких обставин, позивач у першому кварталі 2011 року зобов'язаний був сплачувати орендну плату за земельні ділянки, які перебували в його користуванні, у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що розмір орендної плати розраховується відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі, а тому посилання позивача на неправильне визначення податковим органом суми орендної плати, яка підлягає сплаті, з огляду на неврахування коефіцієнту функціонального використання земель зайнятих поточним будівництвом є необґрунтованим.

У випадку виявлення платником податку неправильного на його думку розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, такий платник не наділений правом на власний розсуд змінювати базу оподаткування плати за землю. Натомість, позивач не був позбавлений права звернутися до відповідного органу Держкомзему для застосування коефіцієнту функціонального використання земель до розрахунку нормативної грошової оцінки.

Таким чином, нарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати за землю згідно з податковим повідомленням-рішенням від 25.06.2011 №0000692305/0/51091 є правомірним.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби та Публічного акціонерного товариства «Сумбуд» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012 по справі №2а-1870/479/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв