Ухвала суду № 43735234, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.04.2015р. м. Київ К/9991/5945/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника позивача Биченко О.О.

представника відповідача Паська Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2011

у справі №2а-1591/10/1670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансова-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Інконтелм»

за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Транснаціональна фінансова-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Укртатнафта») звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету за січень 2005 року, за результатами якої складено акт від 11.03.2005 №28/23-513/00152307.

Відповідачем було встановлено порушення з боку позивача, яке полягало у придбанні ним у ТОВ «Татарстан-Експорт» та НАК «Нафтогаз України» нафти сирої російських родовищ, яку в свою чергу, на митну територію України імпортувало ТОВ «Інконтелм», що користувалося пільгами при сплаті податків та не сплачувало податок на додану вартість до бюджету.

На думку перевіряючих, при продажу нафти імпортованої на територію України по ланцюгам від ТОВ «Інкотелм» до ПАТ «Укртатнафта», загальна вартість нафти з ПДВ згідно податкових накладних по придбанню, яка включена до податкового кредиту у січні 2005 року ПАТ «Укртатнафта» зросла у порівнянні з митною вартістю на кордоні України на загальну суму 59944880,68 грн. або на 7,7%. В той же час без податку на додану вартість (собівартість нафти) в порівнянні з митною вартістю зменшилась на 59944785,00 грн.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 1.3, п. 1.8, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, несплачених до бюджету контрагентами в ланцюгу постачання.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 15.03.2005 №0000052305/0/16, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2005 року в розмірі 58428335,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем в охоплений перевіркою період у безпосередніх постачальників - ТОВ «Татарстан-Експорт» та НАК «Нафтогаз України» нафти сирої засвідчується належним чином складеними податковими накладними, платіжними дорученнями, актами прийому-передачі товару, актами прийому-здачі на вузлі обліку нафти.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача в ланцюгу постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж п. 1.8 ст. 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом №168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагенти, в тому числі ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів (робіт, послуг), не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також судами зазначено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин щодо відсутності ділової мети у позивача під час вчинення господарських операцій при закупівлі нафти у контрагентів, а також щодо обізнаності позивача з можливим протиправним характером дій своїх контрагентів за договорами купівлі-продажу, також відповідачем не доведено наявності в діях працівників контрагентів ознак кримінально-карних дій, які могли б бути підставою для відмови у визнанні права позивачу на бюджетне відшкодування.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров