Ухвала суду № 43734949, 08.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.04.2015р. м. Київ К/800/54714/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі № 804/13205/13-а за позовом Міського комунального підприємства "Орджонікідзевськьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Міське комунальне підприємство "Орджонікідзевськьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі - МКП "Орджонікідзевськьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства") звернулось в суд з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2013 року № 0000622201 та № 0000632201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ОДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку МКП "Орджонікідзевське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 17 квітня 2013 року № 1221/221/03341351 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: підпунктів 138.1, 138.4 статті 138, підпункту 140.3 статті 140, пункту 13 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму - 284 304, 11 грн.; підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, що діяла на момент вчинення правопорушення), пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму - 247 837, 67 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2013 року № 0000622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності, у сумі 337 937,39 грн., з яких за основним платежем 284 304,11 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 53 633, 28 грн.; № 0000632201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 303 263,85 грн., з яких за основним платежем 247 837,67 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 55 426,18 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 13 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, тимчасово до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

При цьому підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Крім того, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та з ВАТ "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" укладено договір про постачання електричної енергії від 30 листопада 2010 року № 6-40 та від 24 квітня 2002 року № 40, за умовами якого, МКП "Орджонікідзевське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" щорічно доводяться ліміти споживання електричної енергії, а саме: за договором № 6-40, ліміт на 2011 рік (тис. кВт*г) - 1750,0, ліміт на 2012 рік (тис. кВт*г) - 1750,0, за договором № 40, ліміт на 2011 рік (тис. кВт*г) - 8850,0, ліміт на 2012 рік (тис. кВт*г) - 8195,0, загалом - ліміт на 2011 рік (тис. кВт*г) - 10600,0, ліміт на 2012 рік (тис. кВт*г) - 9945,0. В свою чергу всю отриману електроенергію підприємство використало виключно в господарській діяльності, пов'язаній із забором очищення та постачанням води.

Так, згідно даних бухгалтерського обліку МКП "Орджонікідзевське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" спожито - 10100183 кВт електричної енергії на загальну суму 10 771 026,55 грн., в тому числі - ПДВ у сумі - 1 795 171, 09 грн., а саме: квітень-грудень 2011 року - 4253848 кВт на загальну суму 4 225 577, 40 грн., в тому числі - ПДВ у сумі - 704 262, 90 грн.; січень-грудень 2012 року - 5846335 кВт на загальну суму 6 545 449, 15 грн., в тому числі - ПДВ на суму - 1 090 908, 19 грн.

Судами установлено, що фактичні витрати електроенергії на всю вироблену продукцію за 2011 рік становили 5737,0 тис. кВт*г при ліміті 10600,0 тис. кВт*г., а у 2012 році - фактичні витрати електроенергії склали 5845,0 тис. кВт*г при ліміті 9945,0 тис. кВт*г тобто, фактична величина спожитої електроенергії є меншою за величину, яка встановлена лімітом.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивач надав копії витягів з договорів, ліміти обсягів постачання електроенергії на 2011-2012 роки, відомості про обсяги постачання електричної енергії 2011-2012 років, звіти про результати використання палива, теплоенергії та електроенергії за 2011-2012 роки, зведений реєстр 1 з копіями рахунків та податкових накладних за 2011 -2012 років, зведений реєстр 2 з копіями платіжних доручень за 2011-2012 роки.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем обставини, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями, а відповідно про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі № 804/13205/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: