Ухвала суду № 43734884, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 року м. Київ К/800/68055/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіна постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 рокуу справі№ 826/14393/14за позовомДержавного підприємства «Київська офсетна фабрика»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2014 року у справі № 826/14393/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року апеляційну скаргу ДП «Київська офсетна фабрика» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2014 року у справі № 826/14393/14 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.09.2014 року № 0010092201 та від 09.09.2014 року № 001032220.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, п. 44.1 ст. 44, ст. 134, п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.3, 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

З наданих документів вбачається, що в силу ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач підлягає заміні правонаступником Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «Київська офсетна фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Пак Плюс 2012» за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року складено акт від 22.08.2014 року № 945/26-54-22-01-05450185, в якому зафіксовано порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, , п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.2, 198.3, 198.6. ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено за квітень 2014 року податок на додану вартість на суму 940 000,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2014 року № 0010322201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 175 000,00 грн., з яких: за основним платежем 940 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 235 000,00 грн.

Також відповідач за результатами перевірки, оформленої актом від 19.08.2014 року № 930/26-54-22-01-05450185, встановив порушення п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1, 200.2, 200.4 «б» ст. 200, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, які призвели до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в березні 2014 року на 360000 грн.

На підставі цього акта відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 року № 0010092201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 360000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з відсутності доказів реальності спірних операцій.

Суд апеляційної інстанції задовольнив позов, оскільки висновки акта перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, зроблений на підставі аналізу фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Пак Плюс 2012».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки від 12.03.2014 року № 57/14, укладеного позивачем з ТОВ «Пак Плюс 2012», підтверджується наявними у справі доказами, зокрема: специфікаціями, рахунками-фактурами на оплату, видатковими накладними, податковими накладними.

Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, містять всі необхідні реквізити.

В рахунок оплати отриманих товарів на виконання вищезазначеного договору позивач в безготівковій формі здійснив перерахування грошових коштів, що підтверджується банківськими виписками.

Оскільки позивачем надано докази наявності складських приміщень, в які доставлявся отриманий за договорами поставки товар, прийняття його на облік відповідальними працівниками, оприбуткування придбаного товару, руху його по складу та докази використання придбаного товару у подальшій господарській діяльності, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність у підприємства підстав для формування податкового кредиту по спірним операціям з ТОВ «Пак Плюс 2012».

Посилання відповідача на висновки акта перевірки контрагента позивача, в тому числі за ланцюгом постачання, не можуть бути самі по собі підставою для відмови в позові, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальності постачання товарів чи надання послуг.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування витрат та податкового кредиту позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Замінити відповідача правонаступником Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року у справі № 826/14393/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак