Постанова № 43731709, 23.04.2015, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3126/15-а

Провадження № 2-а/750/301/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова

у складі: головуючого-судді Сапона А.В.,

за участю секретаря Шилової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання незаконною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Постилякової М.Б. від 19.03.2015 року по закінченню виконавчого провадження № 43388722.

В судове засідання сторони не з'явились. Позивач в позові просив суд розглянути справи у його відсутності. Відповідач до суду не з'явився, про час та місце сповіщався завчасно та належним чином.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області перебував виконавчий лист № 2-а/2506/375/12, виданий 14.05.2014 Деснянським районним судом м. Чернігова, згідно якого зобов'язано Управління Праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 не доплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2011 рік з урахуванням сум, що отримані, у відповідності з вимогами ч. 4 ст. 48 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням п'яти мінімальних заробітних плат за відрахуванням вже сплаченої суми.

19.03.2015 року відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст. 49, Закону України "Про виконавче провадження", мотивовану тим, що державним виконавцем на боржника було накладено штрафні санкції передбачені ст.. ст.. 75, 89 Закону України "Про виконавче провадження" та винесено подання правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. Вказану постанову позивач отримав 27.03.2015 року, а з позовом звернувся 31.03.2015 року, тобто строк оскарження постанови вона не пропустив.

Позивач з вказаним рішенням не погодився та звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу положень п.11 ч.1 ст. 49 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст. 75 цього Закону, яка передбачає, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Згідно ч. 1 статті 89 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.

Відповідно до п. 9 ч. 1 статті 47 Закону та п 3.15 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, підставою для повернення виконавчого документа є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.

Таким чином, державний виконавець мав встановити, що безпосередньо у законі встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника у виконавчому провадженні і у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також що в законі наявна заборона щодо проведення інших виконавчих дій стосовно цього боржника, що виключає можливість виконання виконавчого листа.

Про наявність обставини, зазначених у п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону, державний виконавець зобов'язаний скласти акт, що передбачено ч. 2 ст. 47 зазначеного Закону.

Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що державний виконавець взагалі не зазначив підстав для закінчення виконавчого провадження, зазначив лише ст. 75 та 89 ЗУ "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. При цьому в силу приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції" від 15 березня 2001 року, пункт 68).

З огляду на вищезазначене, суд вважає в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави для закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого листа саме з підстав, передбачених п.11 ч.1 ст. 49, ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження", відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, щодо винесення незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження. Разом з тим, адміністративний позов в частині скасування постанови старшого державного виконавця Постилякової М.Б. про закінчення виконавчого провадження задоволенню не підлягає, оскільки скасування постанови не входить до компетенції суду. Порядок відновлення провадження визначений ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження".

Керуючись ст.ст. 1, 87-99, 158-163, 181 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання незаконною та скасування постанови - задовольнити частково.

Визнати незаконною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Постилякової М.Б. від 19.03.2015 року про закінчення виконавчого провадження за ВП № 43388722, щодо виконання виконавчого листа № 2-а/2506/375/12, виданого 14.05.2014 року Деснянським районним судом м. Чернігова, згідно якого зобов'язано Управління Праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 не доплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2011 рік з урахуванням сум, що отримані, у відповідності з вимогами ч. 4 ст. 48 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням п'яти мінімальних заробітних плат за відрахуванням вже сплаченої суми.

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 16 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя