Ухвала суду № 43728671, 22.04.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 310/6531/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Парій О.В.

Провадження № 22-ц/778/2384/15 Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 22" квітня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

Краснокутської О.М.

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2015 року по справі

за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2014 року Релігійна громада Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми.

В обґрунтування вимог зазначила, що Релігійну громаду Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці (м.Бердянськ) створено 08.09.2005 року. Релігійна громада (Парафія) є юридичною особою згідно до законодавства України, та в своїй діяльності керується, зокрема, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Згідно до статуту Релігійну громаду (Парафію) очолює настоятель, якого призначає Єпархіальний архірей своїм указом. Повноваження настоятеля передбачено пунктом 2.8. статуту.

Указом №48 від 05.04.2005 року Єпархіального архірея настоятелем храму Святої Трійці в м. Бердянськ призначено відповідача.

Указом №12 від 24.01.2013 року відповідачу було заборонено у служінні. Указом №15 від 24.01.2013 року було призначено нового настоятеля храму на ім'я Святої Тройці.

14.12.2012 року відповідач безпідставно перерахував з розрахункового рахунку Релігійної громади в AT "Таскомбанк" на свою особисту картку грошові кошти в сумі 22 000 грн., до цього часу гроші не повернув.

На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_3 на користь Релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці грошові кошти в сумі 22 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці безпідставно набуті грошові кошти в сумі 22 000 грн. та судові витрати в сумі 243,60 грн.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судове рішення відповідає вимогам ст.ст. 231,214 ЦПК України.

Задовольняючи позов, суд обґрунтовано, з посиланням на вимоги ст. 1212 ЦК України виходив із того, що ОСОБА_3 зобов'язаний повернути релігійній громаді Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці кошти в сумі 22000 грн. як особа, яка набула їх без достатньої правової підстави.

Фактичні обставини встановлені судом повно та об'єктивно, підтверджуються матеріалами справи, спір вирішено у відповідності до вимог матеріального права, які регулюють правовідносини сторін.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного Кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів.

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Діяльність релігійних організацій в Україні регулює 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 року № 987-ХІІ (з наступними змінами).

Відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні громади одержують правоздатність юридичної особи з моменту реєстрації їх статуту (положення).

Відповідно до п.1.7. Статуту Релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці парафія як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і цього Статуту.

Органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю (п.2.1. Статуту). Парафіяльна рада є виконавчим і розпорядчим органом Парафії і підзвітна Парафіяльним зборам та настоятелю (п. 2.4. Статуту). Парафіяльну раду представляє голова Парафіяльної ради (а.с.2.7 Статуту).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

У відповідності до п.3.1 Статуту кошти парафії утворюються із: добровільних пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій; грошових надходжень у зв'язку із здійсненням богослужінь; надходжень від реалізації необхідних для участі у обрядах предметів релігійного призначення та літератури; надходжень, одержаних від діяльності парафіяльних закладів; інших, не заборонених законодавством, надходжень.

Розпорядником фінансів є Парафіяльна рада ( п. 3.2. Статуту).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 Указом Архиєпископа Запорізького та Мелітопольського Василія від 05.04.05 року № 48 призначений настоятелем Свято - Троїцького храму в м.Бердянськ та очолював парафіяльну раду.

Указом Єпископа Бердянського і Приморського від 24.01.2013 року настоятелю храму Святої Тройці протоієрею ОСОБА_3 заборонено у служінні, і Указом від 24.01.2013 року №15 настоятелем храму Святої Тройці м. Бердянська призначено Іванченка М. (а.с.15-17).

Згідно картки із зразками підписів і відбитка печатки перший підпис при здійсненні банківських операцій за поточним рахунком релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці № НОМЕР_2 мав настоятель ОСОБА_3 В картці зазначено, що у штатному розкладі відсутні особи, які мають право другого підпису ( а.с.69,70).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 за рахунок коштів очолюваної ним юридичної особи поповнив на 220000 грн. свою особисту картку НОМЕР_3. Відповідно до виписки АТ "Таскомбанк" по особовому рахунку з поточного рахунку № НОМЕР_2 Релігійної громади Української Православної Церкви при храмі Святої Тройці 14 грудня 2012 року проведено перерахування коштів в сумі 22000,00 грн. на рахунок ОСОБА_3 Призначення платежу: "Поповнення карти НОМЕР_3 ОСОБА_3 ИНН № НОМЕР_1 на господарчі витрати". Ці обставини відповідачем не оспорюються.

Разом з тим, ОСОБА_3 відповідно до положень статей 10, 58, 59, 60 ЦПК України не надано жодного доказу у підтвердження використання цих коштів на господарчі витрати, які б були пов'язані з діяльністю релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці.

Зазначені обставини підтверджують факт набуття ОСОБА_3 грошових коштів та їх збереження за рахунок релігійної громади без достатньої правової підстави та правильність застосування до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно поклав на нього обов'язок доводити використання цих коштів, є безпідставними.

За правилами ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідженні та доведення перед судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За правилами ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Згідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

ОСОБА_3 намагається заперечити проти повернення коштів релігійній громаді і в силу ст.ст.10,11,60 УПК України саме ОСОБА_3 мав довести, що перераховані ним 14 грудня 2012 р. з рахунку релігійної громади на його особисту банківську картку кошти в розмірі 22000 грн. витрачені на потреби релігійної громади за цільовим призначенням, надавши докази відповідно до ст. ст. 57, 58, 59 ЦПК України.

Проте, ОСОБА_3 не тільки не надав належних та допустимих доказів використання коштів на потреби релігійної громади, але і не зазначав про конкретні докази та вчинені дії, не посилався на труднощі у наданні доказів і у відповідності до ст.137 ЦПК України не заявляв клопотання про витребування доказів.

У відповідності до ч.4 ст.60, ст.ст. 212-214 ЦПК України доказування, як і рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що кошти витрачені на виплату матеріальної допомоги членам релігійної громади, окрім загальних тверджень, не підтверджені доказами. Доводи про те, що ці обставини могли б підтвердити свідки, є неприйнятними, оскільки в силу ч.2 ст.59 ЦПК України покази свідків є недопустимим доказом. Протокол парафіяльних зборів від 9 грудня 2012 року, на який посилається ОСОБА_3, не містить в собі доручення ОСОБА_3 перерахувати кошти з рахунку релігійної громади на його особисту банківську картку, конкретних даних про розмір матеріальної допомоги та її виплату конкретним особам ( а.с.52,53).

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які приймають участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Посилання в апеляційній скарзі на фіктивність наданих документів про отримання матеріальної допомоги ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 09 грудня-10 грудня 2012 року та про те, що вони є прихожанами даної церкви, не впливають на вирішення спору по суті, оскільки зазначені обставини не входять в предмет доказування у даній справі відповідно до предмету та підстав позову.

Отже, грошові кошти, що знаходилися на рахунку № НОМЕР_2 є власністю релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці, дії ОСОБА_3 по поповненню своєї особистої картки за рахунок цих коштів є неправомірними, суперечать нормам Статуту Релігійної громади Української Православної Церкви при храмі на ім'я Святої Тройці, кошти, набуті ним в такий спосіб, не можуть належати йому особисто як фізичній особі і умови, які б давали підстави не повертати їх релігійній громаді, відсутні.

Доводи ОСОБА_3 про те, що спір необхідно вирішувати відповідно до норм трудового законодавства про матеріальну відповідальність, є неприйнятним.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

ОСОБА_3 не надавав доказів, що він, будучи священнослужителем, перебував у трудових правовідносинах з релігійною організацією з дотриманням вимог, визначених ст. 25 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Натомість, наявні в матеріалах справи докази свідчать, що ОСОБА_3 перебував в юрисдикції єпархіального архієрея, який з урахуванням Апостольських правил, які є частиною церковного законодавства, звільнив ОСОБА_3 від обов'язків настоятеля храму та віддав під заборону в священнослужінні ( а.с.8,16).

Рішення є законними і обґрунтованими, ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 308 ЦПК України передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: