Рішення № 43727452, 14.04.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/546/14-ц

2/264/16/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Іллічівський районний суд м.Маріуполя Донецької області під головуванням судді Хараджа О. О., при секретарі Костенко О.О., за участю представника позивача - адвоката Довженко В.І., представника відповідачки - адвоката Каменюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та визнання права на обов'язкову частку у спадщині, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним заповіт, виданий 15.02.2013 року її сином ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 В обґрунтування заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_5, який 15.02.2013 року склав заповіт, за яким заповів усе належне йому майно, в тому числі і належну йому квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_4 Вважає, що її син - ОСОБА_5 на час складення та посвідчення заповіту за станом здоров'я був не в змозі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, погано себе почував, зловживав спиртним та проходив лікування у протитуберкульозному диспансері.

У ході судового розгляду позивачка збільшила позовні вимоги та просила визнати недійсним заповіт, виданий ним 15.02.2013 року на ім'я ОСОБА_4, а також визнати за нею право на обов'язкову частку у спадщині, що відкрилась після смерті її сина ОСОБА_5, посилаючись на те, що вона на момент смерті сина була пенсіонеркою та особою похилого віку, у зв'язку з чим має право на обов'язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. З цих підстав заповіт може бути визнаний недійсним.

Позивачка у судове засідання не з'явилась, до суду надійшла нотаріально посвідчена заява про розгляд справи за її відсутності у зв'язку з неможливістю з'являтись до суду за станом здоров'я.

Представник позивачки ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позові, та пояснив, що позивачка є його бабусею та матір'ю померлого ОСОБА_5 Через похилий вік позивачки вона не могла за станом здоров'я відвідувати сина, який мешкав в іншому районі міста. Останній раз вона бачила його у 2013 році. ОСОБА_5 помер у протитуберкульозному диспансері, де він знаходився на стаціонарному лікуванні. Про смерть вони дізнались не одразу, а наступного дня після поховання. Похованням займалась відповідачка. За життя вони з ОСОБА_5 підтримували стосунки, допомагали йому. Останнім часом перед смертю він вже не пересувався самостійно. ОСОБА_5 зловживав спиртними напоями, а тому він та його родина допомагали дядьку тим, що привозили йому продукти харчування. За життя намагались його лікувати від алкогольної залежності у приватного лікаря, оскільки самостійно впоратись з цим ОСОБА_5 не міг і потребував сторонньої допомоги. У наркодиспансері на обліку не перебував. Лікар, до якого вони звертались, закодував його і ОСОБА_5 зміг протриматись лише 3 місяці, не вживаючи спиртне. Вважає, що він не міг усвідомлювати свої дії при написанні заповіту, тому просив позов задовольнити.

Представник позивачки - адвокат Довженко В.І. в судовому засіданні позов ОСОБА_3 підтримав та пояснив, що позивачка є особою, яка незалежно від заповіту, що існує, має право на частину спадку після смерті свого сина ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки за своїм похилим віком потребує сторонньої допомоги. Просив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що вони ОСОБА_5 був її сусідом. Її родина та померлий мали дружні стосунки. За життя він неодноразово їм говорив про те, що має намір скласти заповіт на їх користь, оскільки його родичі, на користь яких він складав заповіт раніше, бажали оформити ще і договір дарування, при цьому телефонували йому лише раз на рік. Він працював, самостійно себе забезпечував. Наприкінці 2012 року - на початку 2013 року у ОСОБА_5 почала боліти нога. Вони з чоловіком стали навідувати його частіше, піклувались про нього, готували йому. Він сам настояв на тому, щоб поїхати к нотаріусу для складання заповіту, сплатив послуги нотаріуса. Через великі черги нотаріуса викликали додому. Державний нотаріус роз'яснювала ОСОБА_5 про наслідки складання заповіту і хто має право на обов'язкову частку у спадку. У ОСОБА_5 є матір, вона дуже старенька, вона не приходила до нього приблизно 8 років. Не дивлячись на те, що у ОСОБА_5 була недієздатна матір, він склав заповіт на її користь. ОСОБА_5 не зловживав спиртними напоями. А останні 3 роки він зовсім нічого не вживав через загострення своєї хвороби, оскільки приймав ліки. Вони запрошували до нього дільничного лікаря - терапевта ОСОБА_7 через біль у нозі. У лютому, березні, травні 2013 року вони запрошували лікаря додому. Він самостійно пересувався по квартирі, розігрівав собі попоїсти, ходив до туалету, проте на вулицю він не виходив. Він хорів на туберкульоз легенів, перед смертю 3 тижні лежав у лікарні у туберкульозному відділенні. Напередодні, як потрапити до лікарні, увечері йому стало дуже погано, вночі стан погіршився, а вранці вона викликала швидку медичну допомогу. Коли він помер, їй дали висновок про причину його смерті. Вони з чоловіком відвідували ОСОБА_5 у лікарні, вони же його і поховали. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачки - адвокат Каменюк Л.М. позовні вимоги також не визнала та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Пояснила, що незважаючи на те, що у померлого ОСОБА_5 були родичі, відповідачка дійсно стала для нього близькою людиною. З 1989 року вони мешкали по сусідству. З 1995 року вони стали товаришувати сім'ями. Не дивлячись на те, що у нього були родичі, він запропонував скласти заповіт на квартиру на ім'я відповідачки, оскільки стосунки з родичами у нього були дуже поганими, допомоги від них він не отримував. У 2013 році він склав заповіт на ім'я відповідачки ОСОБА_4 За його власним бажанням відповідачка запросила державного нотаріуса до нього додому. Позивачка ОСОБА_3 з сином ОСОБА_5 не спілкувалась з 2009 року. ОСОБА_5 захворів на туберкульоз легенів з ускладненням, у нього опухали ноги і він самостійно пересуватись вже не міг. І тому ключі від дверей його квартири знаходились постійно у відповідачки. На вулицю він не виходив, продукти харчування не купував. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спиртне він вживав як усі, не зловживав. А коли у ОСОБА_5 загострилось захворювання, спиртні напитки він не вживав взагалі. З початку 2000 років ОСОБА_5 захворів на туберкульоз легенів, і це захворювання не виліковне. Коли ОСОБА_5 склав заповіт на ім'я відповідачки ОСОБА_4, він страждав на захворювання туберкульозу. На той момент він знаходився у нормальному психічному стані. Навіть до ускладнення він самостійно звертався до нотаріальної контори для консультації з приводу складання заповіту. Коли стан здоров'я ОСОБА_5 погіршився настільки, що залишати його самого у квартирі було небезпечно, він був госпіталізований. Перелік лікарських препаратів, які приймав ОСОБА_5, вказані у листі призначення його лікарем, інших ліків він не приймав. Він самостійно приймав ліки, знаходився у здоровому глузді. На момент складання заповіту він не працював, знаходився на пенсії. До 2003 року він працював офіційно, отримував подяки, що підтверджується записами у його трудовій книжці. Після 2003 року до 2012 року він продовжував працювати, хоча і не офіційно. ОСОБА_5 мав законне право виражати своє волевиявлення шляхом складення заповіту на ім'я відповідачки ОСОБА_4, що було засвідчено державним нотаріусом. Позивачку не позбавлено права звернутись до нотаріальної контори із заявою про вступ у права спадкування після смерті сина ОСОБА_5 Також пояснила, що на теперішній час немає підстав визнавати право позивачки на обов'язкову частку у спадщині, оскільки це її право ніхто не оспорює.

Свідок ОСОБА_8, яка є невісткою позивачки, пояснила суду, що її шокувала новина про заповіт на ім'я чужої людини. Позивачка ОСОБА_3 коли мала можливість, то допомагала сину. Коли стала не спроможна домотати, почали допомагати вони з чоловіком. Коли він знаходився у лікарнях, допомагали тільки вони, провідували його, купували продукти харчування, одяг. Він зловживав спиртним, вони 2 рази його кодували. Його систематично споювали, навіть у лікарні. ОСОБА_5 замикали у власній квартирі, у нього навіть відібрали мобільний телефон. ОСОБА_5 хворів на туберкульоз легенів, потім у нього почались проблеми з ногами. Частіше його відвідували її діти. Вважає, що набряк ніг є наслідком зловживання спиртними напоями. Про це попереджали і лікарі. Самостійно звертатись за медичною допомогою ОСОБА_5 не бажав. Оформленням пенсії ОСОБА_5 займався її чоловік. Коли він останній раз потрапив до лікарні, їй зателефонували його сусіди та повідомили, що його забрала швидка до лікарні. Їй було відомо, що у лікарні ОСОБА_5 відвідувала його сусідка - жінка на ім'я ОСОБА_4. У наркодиспансері ОСОБА_5 на обліку з приводу зловживання спиртним ніколи не перебував, курс лікування від алкогольної залежності не проходив. 09 чи 10 числа їм повідомили, про те, що він помер. Вони поїхали до сусідки ОСОБА_5 - ОСОБА_4, оскільки у неї були ключі від квартири. Вони не займались його похованням, оскільки дізнались, що квартира за заповітом належить не їм, а - сусідці ОСОБА_4. Відповідачка поховала його таємно, забрала з лікарні та відвезла на кладовище. Вона їм не повідомила, де буде його ховати і коли.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що позивачка є її бабусею, а померлий - її дядько. Після смерті свого сина ОСОБА_5 почав зловживати спиртним та пообіцяв, що залишить свою квартиру їй. Склав заповіт на її ім'я. Вони кодували його 2 рази. Оскільки грошей у нього не було, він звертався за допомогою до позивачки та її родини. Позивачка приїздила до нього, купувала йому продукти харчування, давала гроші. А коли стала почувати себе погано, перестала до нього приїжджати, вони з батьком, матір'ю та братом здійснювала догляд за ОСОБА_5 Коли він оформив пенсію і мав свої гроші, то перестав звертатись до них. Приблизно рік тому їм подзвонили його приятелі та повідомили, що він у лікарні. Він знаходився у тубдиспансері. Її батьки приїздили до нього на квартиру, там їм повідомили, що взимку він склав заповіт на квартиру на користь сусідки. Їм про це не казав. Коли вони приїздили до ОСОБА_5, від нього йшов неприємний запах від спиртного. Влітку 2012 року він оформляв пенсію за віком. Він самостійно займався її оформленням. У 2013 році він пересувався самостійно, на інші захворювання, крім туберкульозу та алкогольної залежності, він не страждав. Вона не помічала, щоб у нього боліли ноги, через що він не міг пересуватись. Їм повідомили, що ОСОБА_5 помер вже після того, як його забрали з лікарні, а коли вони приїхали, його вже поховали. Вона не дізнавалась, хто його поховав. Вона дізналась випадково від однієї знайомої, яка працює у тубдиспансері, що ОСОБА_5 помер. Це було ІНФОРМАЦІЯ_1. Її матір, коли ОСОБА_5 знаходився у лікарні, приїжджала до нього на квартиру і розмовляла із сусідкою, від якої дізналась, що квартира після смерті ОСОБА_5 буде належати їй.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що померлий - його брат. Вони спілкувались Вони спілкувались залежно від того, кому що було потрібно, спілкувались телефоном. У брата була алкогольна залежність. Він зловживав спиртним постійно. Він не цікавився від якого захворювання помер його брат. Вважає, що від туберкульозу. Спілкувались вони приблизно один раз на тиждень, іноді один раз на місяць. Позивачці 86 років, за своїм віком вона є недієздатною, потребує сторонньої допомоги, самостійно пересуватись не може. Йому невідомо, коли його брат оформив собі пенсію. Їм подзвонили 10 числа і повідомили, що його брат помер. Похованням ОСОБА_5 вони не займались, оскільки їм було відомо, що він залишив заповіт на користь сусідки. На похоронах вони не були присутні. Його поховала сусідка, про це є запис в документах на кладовищі. Він не цікавився тим, хто буде ховати його брата. Вони з братом близькими не були. У наркодиспансері на обліку ОСОБА_5 не перебував, лікування з цього приводу не проходив. Перед смертю він знаходився на лікуванні у тубдиспансері, вони відвідували його 3 рази, спілкувались з лікарем.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що працює лікарем загальної практики сімейної медицини амбулаторії № 8 Центру первинної медико - санітарно допомоги № 1 м.Маріуполя. Вона неодноразово відвідувала хворого ОСОБА_5 на дому. Вона приїздила до нього у 2013 році три рази з приводу загострення хронічних захворювань: суглобів та хронічного бронхіту. Викликала лікаря ОСОБА_4, сусідка ОСОБА_5. Коли вона прийшла уперше, її зустрічала ОСОБА_4. ОСОБА_5 ішов на контакт, сказав, які скарги на самопочуття він має, на які захворювання страждає, з приводу чого йому було призначено лікування. Вона дала вказівки з приводу лікування, режиму, якого він повинен був дотримуватись, призначення ліків. Один раз у нього вдома була ОСОБА_4, а наступні рази він сам зустрічав її. Психічний стан ОСОБА_5 в неї не викликав сумнівів, на запитання він відповідав, орієнтувався, вів себе адекватно. Порушень психічного характеру вона за ним не зауважила. Перший раз у померлого був діаностований деформуючий остеоартроз суглобів, другий - захворювання хронічного бронхіту. Третій раз - не пам'ятає. Про те, що ОСОБА_5 страждав на захворювання туберкульозу легенів і помер від цього, їй нічого невідомо. В амбулаторній картці померлого записи робила вона.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що відповідачка ОСОБА_4 є його дружиною. З ними на одному сходовому майданчику мешкав ОСОБА_5. У них склались дружні стосунки. ОСОБА_5 знав близько 15 років. У 2013 році почав скаржитись на біль у нозі, він був обмежений у русі. Його дружина готувала ОСОБА_5 їсти, прибирала. ОСОБА_5 був адекватною людиною. За 6-7 років до моменту смерті він почав скаржитись на родичів, говорити про те, що вони йому не допомагають, не навідують, що він їм не потрібний. Після цього запропонував переписати своє майно на ОСОБА_4 Вони 2 рази ходили до нотаріальної контори, проте через великі черги, ОСОБА_5 наполіг викликати нотаріуса до себе додому. Сумнівів щодо психічного стану ОСОБА_5 у нього при спілкуванні з ним не виникало. Спиртним він не зловживав. У 2013 році самостійно оформляв собі пенсію за віком. До 2013 року він працював, добре заробляв. Він знаходився на лікуванні у тубдиспансері з приводу туберкульозу легенів, через що і помер.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що приятелює з відповідачкою. Знала ОСОБА_5 як сусіда ОСОБА_4 У них були добрі сусідські стосунки. Знала його з 1995 року. Коли ОСОБА_5 захворів, ОСОБА_4 почала відвідувати його, могла пригостити його чимось смачненьким, здійснювала догляд за ним, піклувалась про нього, купувала продукти харчування, прибирала у нього, прала його речі. Коли вони спілкувались на святах, вона не бачила, щоб ОСОБА_5 зловживав спиртним. Може охарактеризувати його як працьовиту людину.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка нотаріус Третьої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 пояснила, що 15 лютого 2013 року за реєстром № 3-58 нею було посвідчено заповіт, складений ОСОБА_5, за яким все належне йому майно він заповідав ОСОБА_4. Заповіт був посвідчений на дому у ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку зі станом його здоров'я. Заповіт був прочитаний ОСОБА_5 та підписаний. Він був грамотною людиною. Вона запам'ятала, що у ОСОБА_5 був нездоровий колір обличчя, жовтий. Про що вони розмовляли вона не пам'ятає, деталі також зазначити не може. Жінка, на користь якої ОСОБА_5 заповідав все своє майно, була його сусідкою, вона допомагала йому, доглядала його. Вона переконалась у дієздатності ОСОБА_5, розмовляла з ним, задавала йому питання. Чому ОСОБА_5 і з приводу якого захворювання зробив виклик нотаріуса додому, вона його не запитувала. Коли складався заповіт, йому роз'яснювались про те, що на обов'язкову частку від спадку мають недієздатні батьки незалежно від заповіту. У заповіті є перелік статей. Медичні документи ОСОБА_5 їй не надавались, оскільки необхідності у цьому не було. У неї не виникало сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_5, тому вона іі посвідчила заповіт.

Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, про що Іллічівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області 09.07.2013 року зроблений актовий запис № 801 (а.с. 13).

15 лютого 2013 року ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого, усе майно, де б воно не було та з чого б воно складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, він заповідає ОСОБА_4 Текст заповіту прочитаний ним уголос та підписаний власноручно, про мається відповідний запис під текстом заповіту. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 та зареєстрований в реєстрі за № 3-58. У зв'язку зі станом здоров'я ОСОБА_5 заповіт посвідчено вдома за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 18).

27 серпня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме обов'язкової її частки, на яку вона має право як непрацездатна за віком та станом здоров'я. (а.с. 49).

Факт родинних відносин позивачки з померлим ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_5 (а.с. 52).

10 грудня 2013 року до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулась і відповідачка ОСОБА_4, на ім'я якої померлий склав заповіт (а.с. 50).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 хворів на туберкульоз, у зв'язку з чим перебував на обліку у протитуберкульозному диспансері з 2002 року. Проходив лікування у 2003 році, у 2006 році, проте через невиконання рекомендацій був знятий з обліку 04.11.2008 року. знову взятий на диспансерний облік 08.07.2013 року, до відділення №2 протитуберкульозного диспансеру доставлений швидкою допомогою 22.06.2013 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у тубстаціонарі, що підтверджується випискою з амбулаторної карти хворого на туберкульоз №591134 та оглянутими у судовому засіданні медичними картками стаціонарного хворого.

Похованням ОСОБА_5 займалась відповідачка ОСОБА_4, що не оспорюється сторонами. Довідка про смерть №94 (а.с. 172) видавалась відповідачці ОСОБА_4, про мається запис у виписці №200 з медичної картки стаціонарного хворого (а.с. 27).

Позивачкою ОСОБА_3 заявлена вимога про визнання заповіту недійсним з підстав, що під час складання заповіту він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Фактично позивачкою ставиться питання про визнання спірного заповіту недійсним через застосування ч.1 ст. 225 ЦК України, яка передбачає, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ст. 203 ч. 3 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно ст. 225 ч. 1 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Вирішуючи питання про визнання недійсним заповіту з вищевказаних підстав, суд враховує, що предметом доказування у цій справі є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Оцінюючи подані позивачкою ОСОБА_3 та її представниками докази, суд приходить до висновку, що вони не свідчать про те, що в момент складення заповіту ОСОБА_5 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Так, допитані під час судового розгляду свідки, як з боку позивача, так і з боку відповідача, не повідомили суду про те, що саме в момент вчинення заповіту - 15 лютого 2013 року, ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Навпаки, з показань дільничного лікаря ОСОБА_7, як і з показань державного нотаріуса ОСОБА_13, які не є заінтересованими особами у даній справі, вбачається, що ОСОБА_5 певний час до смерті та на момент посвідчення заповіту, спілкуючись з відповідними свідками, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, сумнівів у його психічному здоров'ї не виникало.

Згідно акту судово-психіатричної експертизи № 1 від 08.01.2015 року вбачається, що на підставі вивчення матеріалів справи, медичної документації ОСОБА_5, експертна комісія прийшла до висновків, що ОСОБА_5 за життя та на момент складання та підпису заповіту від 15.02.2013 року будь-яким психічним розладом не страждав, за своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. (а.с. 190-192).

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, оскільки вони є суперечливими між собою та не узгоджуються з іншим наявним у справі доказами. До того ж, вказані особи є зацікавленими у вирішенні справи на користь позивачки.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для визнання заповіту, складеного 15 лютого 2013 року ОСОБА_5 та посвідченого державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_13, недійсним.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права на обов'язкову частку у спадщині суд зазначає наступне.

Судом встановлено і це підтверджується свідоцтвом про народження, що померлий ОСОБА_5 є рідним сином позивачки ОСОБА_3 (а.с. 52).

ОСОБА_5 на підставі біржового контракту №5598 від 18.10.1995 року належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 93).

15 лютого 2013 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким усе майно, де б воно не було та з чого б воно складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_4 Цей заповіт посвідчено державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 та зареєстрований в реєстрі за № 3-58 (а.с. 55).

27 серпня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме обов'язкової її частки, на яку вона має право як непрацездатна за віком та станом здоров'я. (а.с. 49).

Відповідно до ч.1 ст. 34, ч.2 ст. 48, ст.ст. 66-68 Закону України «Про нотаріат» обов'язок щодо встановлення спадкового майна, кола спадкоємців та видачі свідоцтв про право на спадщину покладено на органи нотаріату.

Згідно ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформлення права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи після смерті ОСОБА_5 з заявами про прийняття спадщини звернулись як позивачка, так і відповідачка.

Разом з тим, позивачкою не надано доказів того, що нотаріус їй відмовив у видачі свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині.

Суд вважає, що ОСОБА_3 передчасно звернулась до суду з даним позовом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що нотаріусом було відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині.

На підставі викладеного, у задоволенні вимог позивачки про визнання за нею права на обов'язкову частку у спадщині слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 209, 212-215, 218, 234, 256-259 ЦПК України, ст. ст. 1241, 1297, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та визнання права на обов'язкову частку у спадщині відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення буде виготовлений 20.04.2015 року.

Суддя: О. О. Хараджа