Постанова № 4372487, 09.12.2008, Вугледарський міський суд Донецької області

м. Вугледар 09 грудня 2008 р.

Вугледарський міський суд Донецької області - місцевий адміністративний суд, в складі: головуючої - судді Биліни Т.І., при секретарі Соколовій Л.М., представника відповідача Погребних О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої різниці між ІІІ та ІІ групами інвалідності,

В с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради про стягнення недоплаченої різниці між ІІІ та ІІ групами інвалідності.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що він є інвалідом ІІ групи, в наслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач з 11.03.1997 року був інвалідом ІІІ групи, а з 06.10.2008 року став інвалідом ІІ групи. У відповідності до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на отримання одноразової компенсації в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, але так як раніше він був інвалідом ІІІ групи і отримував одноразову компенсацію, має право на різницю між компенсаціями за ІІІ і ІІ групу інвалідності, що дорівнює 15 мінімальним заробітним платам. З питання виплати компенсації за ІІ групу він звертався до відповідача, однак вона виплачена в значно меншому розмірі - 94,80грн. Посилаючись на те, що відповідач відмовляється виплатити різницю між компенсаціями в повному обсязі, просив визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради неправомірними, стягнути на його користь недоотриману суму в розмірі 8155 грн. 20 коп., у відповідності до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, підтвердив мотиви та обґрунтування, зазначені в позові, просив їх задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушуючи його права, діяв в супереч основних положень Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Конституції України.

У судовому засіданні представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради, Погребних О.В., діюча на підставі довіреності, позов не визнала з тих підстав, що позивачу виплачена компенсація у зв'язку з переходом з ІІІ групи інвалідності на ІІ групу у розмірі 94,80грн. згідно постанови Кабінету міністрів України № 836 від 26.07.1996р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Статтею 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачена різниця у компенсаціях у разі встановлення інвалідності вищої групи у розмірі п'ятнадцяти мінімальних заробітних плат, однак, згідно ст.62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» роз'яснення порядку застосування закону провадиться, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, тому представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши думку позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги, викладені в позові, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, та не спростовано сторонами, що позивач є інвалідом ІІ групи - учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, одноразова компенсація особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і стали інвалідами ІІ групи, виплачуються в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи виплачується одноразова компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення, позивачу 20.10.2008 року призначена і виплачена одноразова компенсація в зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

У жовтні 2008 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою з питання виплати різниці між виплаченою йому сумою одноразової компенсації за ІІ групу інвалідності і одноразовою компенсацією за ІІІ групу інвалідності, у відповідності до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на що 27.10.2008 року отримав відмову.

Відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог про виплату різниці між розміром отриманої одноразової компенсації і належної йому суми, у відповідності до вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач посилався на постанову Кабінету міністрів України № 836 від 26.07.1996р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Однак, погодитися з позицією відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради, не можна, виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Koнституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного захисту, Верховна Рада України внесла доповнення до ст.71 Закону України "Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V від 05.10.2006 р.)

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Усталення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ст.16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції „Про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

На підставі вище викладеного суд вважає, що дії відповідача по виплаті одноразової компенсації у разі встановлення інвалідності вищої групи у розмірах, які не відповідають вимогам ст. 48 Закону України "Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є такими, що порушують конституційні права позивача на належний соціальний захист.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У Статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально - економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів(їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний суд вже неодноразово висловлював у своїх рішеннях у справах щодо пільг, компенсацій, гарантій.

Згідно положень Конституції України вбачається, що закон про Державний бюджет України, як правовий акт чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання і стосується виключно встановленням доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу України.

На підставі вище наведеного суд не може прийняти до уваги посилання відповідача, що статтею 62 Закону України „Про соціальний статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи” зазначено, що роз'яснення порядку застосування закону проводиться у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами влади.

З урахуванням отриманої позивачем. суми - 94,80 гривень та розміру мінімальної заробітної плати на час виплати їй частини одноразової компенсації - 525 грн.; - на користь позивача підлягає стягненню 8080,20 гривень (545 грн. х 15) - 94,80 грн.

 Таким чином, позов підлягає задоволенню зі стягненням на користь позивача грошових сум в розмірі 8080(вісім тисяч вісімдесят)грн.20коп.

Згідно п.7 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” органи соціального забезпечення звільнені від сплати державного мита.

На підставі викладеного, керуючись п.7 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, ст.ст. 98, 99, 158, 160-163 КАС України, суд

П о с т а н о в и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради протиправними в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті різниці між одноразовими компенсаціями за ІІ та ІІІ групи інвалідності.

 Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по одноразовій компенсації у розмірі 8080(вісім тисяч вісімдесят)грн.20коп. з рахунку Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради № 35211018001525, ОКПО 25953362, МФО 834016, відкритого у Головному управлінні Державного казначейства України в Донецькій області, згідно КПКВ 2501250.

Заяву про апеляційне оскарження цієї постанови може бути подано до місцевого адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана в Апеляційний адміністративний суд через місцевий адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Вугледарського

міського суду Т.І.Биліна