Ухвала суду № 43721596, 16.04.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/379/2015(м)

264/6781/14-ц

Категорія 48

Головуючий в першій інстанції - Харитонова Г.Л.

Доповідач - Супрун М.Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Супрун М.Ю.,

суддів Осипчук О.В., Мироненко І.П.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 11 лютого 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 11 лютого 2015 року вищезазначений позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1

З вказаним рішенням не погодився відповідач та подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 послався на те, що суд першої інстанції безпідставно до позовних вимог ОСОБА_2 не застосував строк позовної давності, який розпочався з моменту розірвання шлюбу між ним та позивачкою, а саме з 08 вересня 2010 року. Крім того, вважає, що суд не врахував, що на час укладення шлюбу між ним та позивачкою будівництво спірного будинку вже було фактично завершене, тобто ОСОБА_2 не приймала участі в набутті спірного майна.

Відповідач та його представник ОСОБА_4, діючий за довіреністю, у судовому засіданні апеляційного суду підтримали апеляційну скаргу, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивачка та її представник адвокат Колеснікова О.М.. в суді апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції при вирішенні справи встановлено, що 09 березня 1979 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 08 вересня 2010 року було розірвано ( а.с. 27)

Під час шлюбу сторони набули жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 право власності на який було зареєстроване за відповідачем, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 21 квітня 1997 року (а.с.31).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний жилий будинок є спільною сумісною власністю сторін і з урахуванням того, що частки чоловіка та дружини при поділі майна є рівними, дійшов до висновку про визнання за позивачкою права власності на ? частку вказаного нерухомого майна.

Також суд вважав, що позов пред'явлений в межах строку позовної давності.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Право колишнього подружжя на частку у спільному сумісному майні зберігається незалежно від припинення шлюбу (ст. 68 СК України). У випадку порушення цього права особа має право на його захист. До таких вимог позовна давність застосовується у три роки, вона обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. ст. 20, 72 СК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.15, 19 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК). Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Встановлено, що сторони з 2001 року по теперішній час мешкають в будинку за адресою: м. Маріуполь, АДРЕСА_2, а в спірному житловому будинку з 2003 року з їх згоди проживає їх донька.

Суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги надані в судовому засіданні пояснення позивачки про те, що про порушення свого права вона дізналася весною 2014 року, коли відповідач заявив їй про невизнання ним її права на 1/2 частку спірного житлового будинку, що примусило її звернутись в липні 2014 року до суду.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про звернення позивачкою до суду з позовом в межах строку позовної давності є обґрунтованим.

З огляду на наведене, посилання відповідача на обчислення строку позовної давності з часу розірвання їх з позивачкою шлюбу в 2010 році апеляційний суд не приймає до уваги.

Доводи відповідача про те, що на час укладення шлюбу з позивачкою спірний будинок був вже збудований апеляційний суд вважає необґрунтованими з тих підстав, що належних та допустимих доказів на корить своїх тверджень ОСОБА_3 суду не надав.

Отже наведені у апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 11 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: