Постанова № 43720880, 05.10.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2011 року Справа № 2а/0370/2475/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Александрової М.А.,

при секретарі судового засідання Лащуку О.Ю.,

за участю представника позивача Хотинець М.У.,

представника відповідача Гаврилюка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолайф» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолайф» (ТзОВ «Автолайф») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000232302 від 28 квітня 2011 року, посилаючись на такі обставини.

Луцькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Автолайф» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось з 01 листопада по 30 листопада 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 24 квітня 2011 року № 2420/23-3/33523046. Перевіркою виявлено порушення товариством пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на суму 272 492 грн. 28 квітня 2011 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000232302, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) з ПДВ в розмірі 272 492 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржувалось товариством в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Волинській області ( ДПА у Волинській області) та Державної податкової адміністрації України (ДПА України), однак, рішенням ДПА у Волинській області про результати розгляду первинної скарги від 27 травня 2011 року та рішенням ДПА України від 29 липня 2011 року про результати розгляду повторної скарги податкове повідомлення-рішення № 0000232302 від 28 квітня 2011 року залишене без змін, а скарги - без задоволення.

Податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ підлягає скасуванню з наступних підстав.

На думку податкового органу ТзОВ «Автолайф» при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з поставки легкових та вантажних автомобілів неправомірно використано вартість, встановлену на основі договору з покупцем, не враховано, що відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. В результаті цього позивачем завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на суму 272 492 грн.

Проте, з наведеної норми вбачається, що проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування ПДВ, податковий орган мав врахувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження ТзОВ «Автолайф» договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначати за звичайними цінами.

Згідно із пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі якої повинен діяти податковий орган при визначенні рівня звичайних цін.

При проведенні перевірки ТзОВ «Автолайф» податковий орган діяв з порушенням вищезазначених норм законодавства: не звертався до позивача із запитом про обґрунтування рівня договірних цін, не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, тому факту невідповідності зазначеної товариством договірної ціни звичайній податковим органом не доведено.

Луцькою ОДПІ було використано митну вартість, що зазначена у вантажних митних деклараціях товариства, однак митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України.

Митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки відповідно до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Однак, легкові та вантажні автомобілі, у зв'язку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль відповідно до статті 43 Митного кодексу України закінчився до продажу даних товарів, тому протиправним є застосування податковим органом митної вартості товару при визначенні звичайної ціни.

Крім того, відповідачем порушено пункти 3.5, 3.6 Наказу Державної податкової адміністрації України «Про порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків» № 985 від 22 грудня 2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1440/18735, якими передбачено, що після складання не пізніше наступного робочого дня податкове повідомлення-рішення передається структурному підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції органу державної податкової служби. Один примірник податкового повідомлення-рішення направляється (вручається) платнику податків. У структурному підрозділі, який склав податкове повідомлення-рішення, залишається другий примірник податкового повідомлення-рішення, який долучається до матеріалів перевірки або безпосередньо до справи платника податків. Структурний підрозділ, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції органу державної податкової служби, або відповідальна особа, визначена керівником органу державної податкової служби для виконання таких функцій, у день отримання податкового повідомлення-рішення від структурного підрозділу, що його склав, направляє (вручає) податкове повідомлення-рішення платнику податків. Податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000232302 сформоване 28 квітня 2011 року, однак, зареєстроване та вручене 05 травня 2011 року.

З цих підстав позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000232302 від 28 квітня 2011 року.

В письмових запереченнях проти адміністративного позову від 20 вересня 2011 року (а.с. 42) Луцька ОДПІ посилається на правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мотивуючи наступним.

При реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначаються за правилами, визначеними пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто, у разі, якщо договірна (контрактна) вартість товару нижча за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховується виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням податків, зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про єдиний митний тариф» (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).

Таким чином, на думку податкового органу, при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару митна вартість та звичайна ціна ототожнюються. Ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та митного законодавства. Тому ТзОВ «Автолайф» при реалізації товарів на митній території України безпідставно визначило базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, яка нижче митної вартості, що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування.

На підставі наведеного Луцька ОДПІ просила відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача Хотинець М.У. позов підтримує з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача Гаврилюк В.С. в судовому засіданні позов не визнає з підстав, наведених у письмових запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Судом встановлено, що 22 квітня 2005 року ТзОВ «Автолайф» зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності Луцькою районною державною адміністрацією, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 331700 (а.с.28), довідкою № 034687/272 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданою Головним управлінням статистики у Волинській області (а.с. 29-30).

03 лютого 2011 року ТзОВ «Автолайф» подало до Луцької ОДПІ податкову декларацію з ПДВ за грудень 2010 року разом із розрахунком суми бюджетного відшкодування, довідкою щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, із розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, відповідно до яких товариством визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів в розмірі 462 293 грн. за грудень 2010 року (а.с.31-35).

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 цього Закону визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Луцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Автолайф» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось з 01 листопада по 30 листопада 2010 року, про що складено акт від 21 квітня 2011 року № 2420/23-3/33523046 (а.с.5-14).

Перевіркою підтверджено заявлену ТзОВ «Автолайф» суму бюджетного відшкодування за грудень 2010 року в сумі 189 801 грн. та виявлено порушення пункту 4.1 статті 4 та абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на суму 272 492 грн. ( 462 293 грн. сума заявлено бюджетного відшкодування - 189 801 грн. сума підтвердженого бюджетного відшкодування).

28 квітня 2011 року податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000232302, яким товариству зменшено суму бюджетного зобов'язання (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) з ПДВ в розмірі 272 492 грн. (а.с.15).

Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржувалось товариством в адміністративному порядку до ДПА у Волинській області (а.с.16-17) та ДПА України (а.с. 23-24), рішеннями ДПА у Волинській області про результати розгляду первинної скарги від 27 травня 2011 року № 2298/10/25-006 (а.с. 18-22), ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 29 липня 2011 року № 13733/6/25-0115 (а.с. 25-27) податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суд вважає протиправним і такими, що підлягає скасуванню прийняте Луцькою ОДПІ податкове повідомлення-рішення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, визначаючи податкові зобов'язання з ПДВ відповідач виходив з того, що протягом періоду з 01 листопада по 30 листопада 2010 року позивач на виконання умов контракту № 001/2010 від 19 березня 2010 року, укладеного між ТзОВ «Автолайф» та фірмою «Moonlight Company S.A. «Panama City» (а.с.36-37), імпортував товар (легкові та вантажні автомобілі марок Mercedes Benz, Volkswagen, Fiat, Opel, Renault та інші), які в подальшому реалізовував на митній території України. Автомобілі були реалізовані покупцям, які не є платниками ПДВ, що підтверджується відповідними первинними документами: податковими та видатковими накладними (а.с. 48-59). При цьому при визначенні бази оподаткування ПДВ до уваги бралась договірна (контрактна) вартість автомобілів.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, а також особам, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідач вважає, що рівень звичайної ціни товарів для визначення бази оподаткування операцій поставки товарів на митній території України має відповідати митній вартості таких товарів при їх імпортуванні в Україну.

Такий висновок податкового органу є безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 цього Закону якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін

Так, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

З пояснень представників сторін слідує, що при проведенні перевірки позивача Луцька ОДПІ не вчиняла дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни. Податковий орган не використовував інформацію про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, не вживав заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України.

Відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» митна вартість товарів, зазначена у ввізній митній декларації, є базою оподаткування для товарів при їх імпортуванні на митну територію України і контроль за визначенням та сплатою податку на додану вартість в такому випадку здійснюється митними органами, тобто дана правова норма регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача щодо належного обґрунтування рівня звичайної ціни на товар нормами пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності». Даною правовою нормою не передбачено порядку визначення звичайної ціни на підставі митної вартості товару, як це визначено відповідачем.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач при визначенні податкових зобов'язань та податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача безпідставні та протиправні.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом податкове повідомлення-рішення № 0000232302 від 28 квітня 2011 року, прийняте відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірялося на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0000232302 від 28 квітня 2011 року і про зменшення ТзОВ «Автолайф» бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2010 року у розмірі 272 492 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції № 0000232302 від 28 квітня 2011 року про зменшення товариству з обмеженою відповідальністю «Автолайф» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 272 492 грн. (двісті сімдесят дві тисячі чотириста дев'яносто дві грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 10 жовтня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.А. Александрова