Ухвала суду № 43720547, 14.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2015 №К/800/63702/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуНікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014у справі №2а/0470/14323/12 за позовомПриватного підприємства «Нікополь Метал Сервіс» доНікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2013 у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Нікополь Метал Сервіс» до Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 у даній справі, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2013 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 12.11.2012 №0000772210 та №0000762210.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати, як рішення суду першої інстанції, так і рішення апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанови були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 02.10.2012 по 08.10.2012 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Нікополь Метал Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ПП «Промспецтех» за період з 01.10.2010 по 30.06.2011 та з іншими контрагентами за лютий 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №1631/221/34310530 від 15.10.2012, згідно висновків якого встановлено нікчемність правочинів, які були укладені позивачем з ПП «Промспецтех» протягом перевіряємого періоду, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з цим контрагентом і, як наслідок, встановлено відсутність бази та об'єктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість по операціям з ПП «Промспецтех», що призвело до порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування підприємств», пп.пп. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп.7.3.1 п. 7.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 185, 188, 198, 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 51625 грн. та занижено ПДВ на суму 63837 грн.

На підставі акту перевірки №1631/221/34310530 від 15.10.2012 податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012:

- №0000772210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача ПДВ у загальному розмірі на 74192,41 грн.;

- №0000762210, яким збільшено розмір податкового зобов'язання позивача з податку на прибуток у загальній сумі на 64531,51 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з ПП «Промспецтех», встановивши їх безтоварність.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Промспецтех» за договорами поставки №01/11-10-1 від 01.11.2010, №031111 від 03.01.2011та договором експедиційних послуг №0110-2010 від 01.10.2010, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Водночас, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від продавця до платника, правомірно зробив аналіз даних про подальший рух товару до кінцевого вигодонабувача (ТОВ «Агр Мастер Плюс», ЗАТ НЗСТ «ЮтіСТ», МКП «Орджонікідзетеплоенерго», ТОВ «Гідросила тетіс») та дійшов обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірного контрагента товарів та послуг позивачем.

Поруч з цим, апеляційним судом були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пунктів 7.4, 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом,- ПП «Промспецтех», - податкових накладних та сплачено вартість послуг з ПДВ.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту перевірки ПП «Промспецтех», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Разом з цим, обставини, встановлені в такому акті, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Оскільки позивачем підтверджено дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат та податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки та експедиційних послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарської операції з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош