Ухвала суду № 43720325, 19.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2015 р. м. Київ К/9991/69821/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року

у справі № 2а-16599/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенсі Тойз»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенсі Тойз» (далі - ТОВ «Фенсі Тойз»; позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006002307 від 08 липня 2011 року. Зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в розмірі 28,23 грн. на користь ТОВ «Фенсі Тойз» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС за рахунок бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Фенсі Тойз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 719/23-7/30184935 від 17 червня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006002307 від 08 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 736 641,00 грн. (1 389 313,00 грн. - основний платіж, 347 328,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством «УТПК-АГРО», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс» та Приватним підприємством «Україна-Румунія Сорілі» за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на фіктивність контрагентів позивача, а також відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання розглядуваних поставок підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, а постачальники позивача на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали статус платників податку на додану вартість.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, господарські операції для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що, в свою чергу, відображають реальність відповідної господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операції - дані про існування активу (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податків-набувача, як використовувався далі.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді актив отриманий від указаних в первинних документах контрагентів. Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати цих осіб як свідків. Доцільно встановити фактичний альтернативний рух активу в порівнянні із задекларованим.

Також, у такому випадку варто дослідити наявність у контрагентів платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо).

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладанні договорів з ПП «УТПК-АГРО» та ТОВ «ФК «Соларіс», враховуючи доводи контролюючого органу про фіктивність названих суб'єктів господарювання, яка ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС мотивована посиланням на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2011 року у справі № 1-519/2011, яким ОСОБА_3 (засновника ПП «УТПК-АГРО») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а також порушення слідчим відділом Ленінського РВ ВМУ України у Вінницькій області 30 грудня 2010 року кримінальної справи за частиною 2 статті 205 КК України за фактом створення суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «ФК «Соларіс».

Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у постачальника необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому Свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації контрагента в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

А відтак, доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але й обґрунтування мотивів вибору контрагентів, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації постачальників, повноважень осіб, що діють від імені підприємств.

Проте, суди відповідних обставин не перевірили, а обмежившись формальним дотриманням платником умов формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

І хоча, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин, останній не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатись на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правових договорів, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки, враховуючи вимоги податкового законодавства, позбавляється можливості скористатись правом на податковий кредит з огляду на відсутність документів, що мають силу первинних документів.

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.