Постанова № 43711632, 08.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2015 року № 826/4811/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України Міністерства доходів і зборів України провизнання протиправним та скасування наказу О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування наказу від 24.02.2015 №117.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржений наказ прийнято особою, яка не мала відповідних повноважень. Крім того, позивач зазначає, що забезпечення виконання оскарженого наказу завідомо неможливо оскільки Головне управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим має місцезнаходження на окупованій території, орган на материковій частині України не розміщено, отже посадові та службові особи Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим не мають можливості подати заяви про проведення перевірки.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та зазначили, що позивача звільнено з посади начальника Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим з 16.03.2015, тобто оскаржений наказ не впливає на права, інтереси позивача. Крім того представники відповідачів вказували, що оскаржений наказ підписано до прийняття розпорядження від 24.02.2015 №120-р «Від відсторонення ОСОБА_2 від виконання повноважень за посадою Голови Державної фіскальної служби України».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював на посаді начальника Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Головою Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів, голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_2 прийнято наказ від 24.02.2015 №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міндоходів» (далі - оскаржений наказ) відповідно до якого розпочато перевірку відповідно до Закону №1682 стосовно керівників структурних підрозділів апарату Міндоходів - з 02.03.2015; стосовно керівників, їх перших заступників та заступників управлінь Міндоходів в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі; Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, митниць, Міндоходів, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів та Департаменту спеціалізованої підготовки та кіно логічного забезпечення Міндохоідв - з 02.03.2015; стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів, зокрема, у АР Крим з 12.03.2015; стосовно інших посадових і службових осіб територіальних органів Міндоходів - з 02.04.2015.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» (далі - Закон).

Відповідно до ст. 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що згідно з планом проведення перевірки затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №1025-р, перевірка проводиться, зокрема, стосовно керівників структурних підрозділів апаратів міністерств, керівників та заступників керівників територіальних органів та заступників керівників територіальних органів міністерств - у березні - травні 2015 року; посадових і службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади та органів місцевого самоврядування - у червні 2015 року - грудня 2016 року.

Як зазначено вище, оскарженим наказом розпочато перевірку відповідно до Закону стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників, зокрема, Головного управління Мін доходів у АР Крим з 02.03.2015; керівників, їх перших керівників та заступників керівників ДПІ у Міндоходів в АР Крим - з 12.03.2015; стосовно інших посадових осіб територіальних органів Міндоходів - з 02.06.2015.

Отже, оскаржений наказ прийнято на виконання Закону відповідно до Плану проведення перевірки затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №1025-р.

Судом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2015 №120-р ОСОБА_2 відсторонено від виконання повноважень за посадою Голови Державної фіскальної служби України».

Отже, оскаржений наказ підписано Головою Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів, голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_2 у день прийняття рішення про відсторонення його від посади Голови Державної фіскальної служби України.

Суд погоджується з доводами представників відповідачів, що позивачем не доведено, що оскаржений наказ підписано ОСОБА_2 після прийняття та ознайомлення з розпорядженням від 24.02.2015 №120-р, отже твердження позивача, що оскаржений наказ підписано, з перевищенням повноважень, на думку суду є необґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що місцем реєстрації Головного управління Міндоходів в АР Крим на час прийняття оскарженого наказу є м. Сімферополь.

Проте, на думку суду бездіяльність відповідачів щодо реорганізації Головного управління Міндохоідв у АР Крим в Головне управління ДФС у Херсонській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 та зміни його місцезнаходження з окупованої території не вказує на протиправність оскарженого наказу. Така бездіяльність не є предметом вирішення даної справи, позивач наділений правом на оскарження вказаної бездіяльності відповідачів в судовому порядку.

Відповідно до ст. 4 Закону особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Згідно із ч. 4 ст. 5 Закону організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Як зазначено вище, позивач працював на посаді начальника головного управління Міндоходів в АР Крим.

Проте судом встановлено, що наказом від 16.03.2015 №177-о позивача звільнено з посади начальника головного управління Міндоходів в АР Крим з підстав визначених Законом.

Отже, на час вирішення справи оскаржений наказ безпосередньо не впливає на права, інтереси свободи та не створює обов'язків для позивача.

Частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Враховуючи, що на час вирішення справи оскаржений наказ безпосередньо не змінює стан суб'єктивних прав та обов'язків позивача, отже суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирання законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Суддя В.І. Келеберда

Судді В.М. Данилишин

І.А. Качур

Повний текст постанови виготовлено 22.04.2015