Постанова № 43711622, 17.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2015 року № 826/2781/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомЧопської міської ради Закарпатської області, Міського комунального підприємства житлово-комунального господарства «Тиса» до третя особаНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» провизнання протиправною та скасування постанови №929 від 25.12.2014р. в частині,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Чопська міська рада Закарпатської області (далі по тексту - позивач-1) та Міське комунальне підприємство житлово-комунального господарства «Тиса» (далі по тексту - позивач-2) звернулись з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач), третя особа Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» про визнання протиправною та скасувати постанову від 25.12.2014 №929 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» в частині встановлення тарифу на центральне водопостачання - 6,94 грн. за 1 куб.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова порушує її права в частині не доведення законності та економічної обґрунтованості прийняття тарифу. Крім цього, позивач зазначає, що єдиних мереж пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води між Львівською, Тернопільською, Рівненською, Волинською, Івано-Франківською, Чернівецькою та Закарпатською областями немає, а тому законних підстав на думку позивача встановлювати єдиний тариф на центральне водопостачання ДТГО «Львівська залізниця» у відповідача не було.

В судовому засідання представник позивачів просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує в повному обсязі з огляду на те, що постанова комісії від 25.12.2014 №929 на Чопську міську раду Закарпатської області не поширюється, а тому не порушує права та охоронювані інтереси позивача.

Представник третьої особи просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В судовому засіданні 31.03.2015р. суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі ст.122 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 25.12.2014 №929 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» постановлено:

1. Установити Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» тарифи:

на централізоване водопостачання - 6,94 грн. за 1 куб. м (без ПДВ);

на централізоване водовідведення - 5,88 грн. за 1 куб. м (без ПДВ).

2. Установити Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» структуру тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення згідно з додатками 1, 2.

3. Ця постанова набирає чинності з 01 лютого 2015 року.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 2 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" (далі - Закон) органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до вимог статті 5 Закону, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, як засіб регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках застосовує, зокрема, ліцензування господарської діяльності та контроль за дотриманням ліцензійних умов, встановлення тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках.

При цьому, згідно статті 1 Закону України "Про природні монополії" суб'єкт природної монополії - суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності, який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

При цьому, статтею 5 Закону України "Про природні монополії" централізоване водопостачання та водовідведення віднесено до сфери діяльності суб'єктів природних монополій.

Разом з тим, відповідно до пункту першого статті 6 Закону національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг:

1) бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення;

2) здійснює, зокрема, встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Крім того, аналогічні повноваження Комісії містились у Положенні про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 № 1073/2011 (далі - Положення) (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 27.08.2014 №692/2014).

При цьому, під час установлення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, застосовувався Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, (далі - Порядок), який визначає механізм формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (пункти 1, 2 Порядку).

Разом з тим, Комісія при встановленні тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення застосовувала Процедуру встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджену постановою Комісії від 29.11.2013 № 253, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 20.12.2013 за № 2160/24692, (далі - Процедура), яка поширюється на всіх суб'єктів господарської діяльності, які отримали у встановленому законодавством порядку ліцензії на провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення (пункт 1.2 Процедури).

ДТГО «Львівська залізниця» здійснює діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі ліцензії від 24.02.2014 АГ №500056, строком дії на п'ять років.

Пунктом 1.3 розділу І Процедури визначено, що ліцензіат - це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (централізоване водопостачання та водовідведення).

Розділом IV Процедури передбачено, що зміна тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення може бути ініційована як ліцензіатом шляхом надання до Комісії відповідної заяви щодо встановлення тарифів та доданих до неї документів, так і за ініціативою Комісії.

Для встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення заявник (ліцензіат) подає до НКРЕКП заяву за встановленою формою та документи у друкованому та електронному вигляді (пункт 2 Процедури).

Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця» було надано до Комісії заяву та комплект документів для встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, який відповідав вимогам Порядку та Процедури, на підставі чого було прийнято постанову Комісії від 25.12.2014 № 929, якою було встановлено тарифи Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» на централізоване водопостачання - 6,94 грн. за 1 куб. м. та централізоване водовідведення - 5,88 грн. за 1 куб .м. (без ПДВ).

Разом з тим, Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» має відокремлені структурні підрозділи (філії) в областях, в яких вони здійснюють провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Таким чином, відокремлені структурні підрозділи (філії) Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», не є окремими юридичними особами, та відповідно, не є ліцензіатами з централізованого постачання та водовідведення. При цьому, діюче законодавство України не передбачає встановлення тарифів для кожного відокремленого структурного підрозділу (філії) суб'єкта господарювання (юридичної особи), який отримав ліцензію на право провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення.

Отже, керуючись Законом України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Указом Президента України від 10.09.2014 №715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, Комісією було прийнято постанову від 25.12.2014 № 929 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання водовідведення Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська візниця».

Враховуючи зазначене, оскаржувана постанова Комісії була прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.

Крім цього слід зазначити, що оскаржувана постанова від 25.12.2014 № 929 не порушує законних прав та інтересів позивачів з огляду на наступне.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

При цьому, згідно з пунктом другим Роз'яснення Вищого господарського суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Разом з тим, пунктом 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» встановлено, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також: особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.07.2010р. №К-41004/09.

Крім того, постанова Комісії від 25.12.2014 № 929 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» не містить нових норм права, є актом індивідуальної дії оскільки встановлює права та обов'язки тільки Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця».

Суд звертає увагу, що Чопська міська рада Закарпатської області та Міське комунальне підприємство житлово-комунального господарства «Тиса» не є суб'єктами, на які поширюється дія постанови Комісії від 25.12.2014 №929, а отже права, свободи та інтереси позивачів жодним чином не порушені.

Крім цього, слід зазначити, що позивачі звертають увагу на те, що відповідачем порушено процедуру прийняття рішення, а саме перед прийняттям оскаржуваної постанови необхідно було попередньо погодити тарифи з уповноваженим органом.

Однак, ці посилання спростовуються поясненнями ДТГО «Львівська залізниця», зокрема, останній зазначає наступне.

Станом на час винесення оскаржуваного рішення приписами ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Приписами статті 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг).

Отже, враховуючи вищевказані норми законодавства України, до внесення змін у законодавство, встановлення (погодження) тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення відносилось до компетенції органів місцевого самоврядування. Рішення про встановлення (погодження) тарифів приймалось органами місцевого самоврядування з урахуванням висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планових витрат, пов'язаних з наданням послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, який надався Державною інспекцією з контролю за цінами.

Водночас, станом на винесення оскаржуваного рішення, встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення відноситься до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Крім того, слід зазначити, що оскаржувана постанова №929 від 25.12.2014р. не є нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.2005р. №34/5, нормативно - правовим актом є офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

З вищевикладеного слідує, що визначальною ознакою нормативно-правового акту, у порівнянні з актом індивідуальної дії, є його не персоніфікований характер.

В силу того, що оскаржувана постанова має персоніфікований характер, відсутні правові підстави для віднесення її до нормативно-правових актів, які мають не персоніфікований характер.

Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

Абзацом 4 частини 1 статті 15 Закону України "Про природні монополії" передбачено, що рішення національних комісій регулювання природних монополій, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань встановлення цін та тарифів (крім встановлення цін та тарифів для населення).

Рішення відповідача, які є нормативно - правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом. Проекти рішень комісій, які є нормативно - правовими актами, оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Рішення відповідача не є регуляторним актом, оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, якими встановлюються ціни/тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення.

У зв'язку з цим оскаржувана постанови не підлягає державній реєстрації та не потребує офіційного оприлюднення.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.07.2010р. №К-41004/09.

Судом досліджено всі аргументи позивачів та відповідача щодо суті спору та надано їм належну оцінку в мотивувальній частині судового рішення. Суд не приймає мотиви позивачів у зв'язку з їх необґрунтованістю.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що постанова від 25.12.2014 №929 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення Державному територіально-галузевому об'єднанню «Львівська залізниця» в частині встановлення тарифу на центральне водопостачання - 6,94 грн. за 1 куб.м. прийнята Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги Чопської міської ради Закарпатської області та Міського комунального підприємства житлово-комунального підприємства «Тиса» задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Чопській міській раді Закарпатської області та Міському комунальному підприємству житлово-комунального підприємства «Тиса» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.В. Амельохін