Рішення № 43709049, 22.11.2012, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №2515/12147/2012

Провадження №2/2515/1870/2012

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2012 року м. Чернігів

Новозаводський районний суд м. Чернігова

в складі: головуючого-судді Ченцової С.М.

при секретарі Данілевська Ю.П.

з участю : представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 обласного військового комісаріату до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 обласний військовий комісаріат звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача 16444,82 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 проходив військову службу в ОСОБА_2 об»єднаному міському військовому комісаріаті на посаді військового комісара ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріату (ОСОБА_2 ОМВК) з 23.10.2006 року по 20.10.2008 року.

12.02.2008 року відповідач видав наказ № 17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника служби захисту інформації ОСОБА_2 ОМВК службовця ОСОБА_4, 18.02.2008 року відповідач видав наказ № 18, а 22.02.2008 року № 17 (по стройовій частині) про звільнення з роботи начальника служби захисту інформації ОСОБА_4

ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням відповідача, в квітні 2008 року звернувся за захистом своїх прав до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання нечинними наказів, поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.

30.05.2008 року постановою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено

08.12.2008 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, постанову ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 30.05.2008 року скасовано, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ОМВК про визнання нечинними наказів, поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено.

Наказом військового комісара ОСОБА_2 ОМВК від 18.02.2009 року № 20, на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 року, визнано нечинним наказ військового комісара ОСОБА_2 ОМВК від 22.02.2008 року № 17 в частині звільнення з роботи начальника служби захисту інформації ОСОБА_4В

Поновлено ОСОБА_4, з 22.02.2008 року на посаді начальника служби захисту інформації ОСОБА_2 ОМВК. та стягнуто з ОСОБА_2 ОМВК на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 16444,82 грн.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 ОМВК з 2006 року не є юридичною особою, а являється відокремленим підрозділом ОСОБА_2 обласного військового комісаріату, 22.06.2009 року ухвалою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду подання підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Чернігівській області про заміну сторони у виконавчому провадженні було задоволено, замінено сторону у виконавчому провадженні за адміністративним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ОМВК, а саме ОСОБА_2 об»єднаний міський військовий комісаріат на ОСОБА_2 обласний військовий комісаріат.

Відповідно до платіжної вимоги підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Чернігівській області від 31.08.2010 року з рахунків ОСОБА_2 обласного військового комісаріату 03.09.2010 року було стягнуто 16444,82 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві (а.с.2-3) та наявні в матеріалах справи докази.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений відповідно до ч. 6 ст. 74 ЦПК України, причини неявки суду не відомі. Беручи до уваги положення ст. 27, 224 ЦПК України відносно того, що явка до суду є правом, а не обов»язком сторони у справі, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

Оскільки, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням вимог, встановлених законом.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав :

ОСОБА_3 проходив військову службу в ОСОБА_2 об»єднаному міському військовому комісаріаті на посаді військового комісара ОСОБА_2 ОМВК з 23.10.2006 року по 20.10.2008 року (а.с.1-6).

12.02.2008 року, військовий комісар ОСОБА_2 ОМВК ОСОБА_3 видав наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника служби захисту інформації ОСОБА_2 ОМВК службовця ЗС України ОСОБА_5 № 17 (а.с.8).

18.02.2008 року, військовий комісар ОСОБА_2 ОМВК ОСОБА_3 видав наказ про звільнення начальника служби захисту інформації ОСОБА_2 ОМВК службовця ЗС України ОСОБА_5 № 18 (а.с.9).

Згідно постанови ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 30.05.2008 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріата про визнання нечинними наказів, поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено (а.с.12-13)

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 року (а.с.14-15) апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, постанову ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 30.05.2008 року скасовано; позов ОСОБА_4 ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріата про визнання нечинними наказів, поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено; визнано нечинними наказ № 17 від 12.02.2008 року військового комісара ОСОБА_2 ОМВК «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника служби захисту інформації ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріату службовця Збройних Сил України ОСОБА_4В.», наказ № 18 від 18.02.2008 року «Про звільнення начальника служби захисту інформації службовця Збройних Сил України ОСОБА_4В.», наказ № 17 від 22.02.2008 року в частині звільнення з роботи начальника служби захисту інформації службовця Збройних Сил України ОСОБА_4, поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника служби захисту інформації ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріату з 22.02.2008 року, стягнуто з ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріату на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 16444,82 грн.

Згідно витягу з наказу від 18.02.2009 року № 20 (а.с.18), поновлено ОСОБА_4 з 22.02.2008 року на посаді начальника служби захисту інформації ОСОБА_2 ОМВК.

Ухвалою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 22.06.2009 року (а.с.19-20), замінено сторону у виконавчому провадженні у справі № 2-а-154\08\2570 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріату, а саме відповідача ОСОБА_2 об»єднаного міського військового комісаріату замінено на ОСОБА_2 обласний військовий комісаріат.

Згідно копії меморіального ордеру № 2393 від 03.09.2010 року (а.с.22), на підставі платіжної вимоги підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Чернігівській області, з рахунків ОСОБА_2 обласного військового комісаріату стягнуто 16444,82 грн. на примусове виконання виконавчого листа Чернігівського адміністративного суду № 2-а-154/08 від 05.03.2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов»язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв»язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов»язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

В розумінні ст. 237 КЗпП України під службовою особою слід розуміти керівника підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, який видав наказ про незаконне звільнення працівника.

Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду України № 4 від 01.04.1994 року, № 18 від 26.10.1995 року, № 15 від 25.05.1998 року) передбачено, що керівником належить вважати особу, яка очолює підприємство, установу, організацію або відокремлений підрозділ (філія, представництво, відділення тощо).

Пунктом 33 зазначеної постанови передбачено, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконання рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст.237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обовязок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у звязку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Відповідно до ст. 15 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі», затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243, командири (начальники) військових частин, винні в незаконному звільненні або переведенні робітника чи службовця на іншу роботу, повністю відшкодовують матеріальну шкоду, заподіяну у зв»язку з оплатою за період вимушеного прогулу або за період виконання ними нижче оплачуваної роботи.

За таких обставин , позовні вимоги ОСОБА_2 обласного військового комісаріату до ОСОБА_3 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати (а.с.31), які відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача.

Керуючись ст.ст.15, 16, 1161, 1191 ЦК України, ст. 237 КЗпП України, Постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду України № 4 від 01.04.1994 року, № 18 від 26.10.1995 року, № 15 від 25.05.1998 року), ст.ст. 11, 59-60, 88, 212-215, 224-226, 294 ЦПК України, суд

Вирішив :

Позов ОСОБА_2 обласного військового комісаріату до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 обласного військового комісаріату 16444 (шістнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 88 коп.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 обласного військового комісаріату судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд м. Чернігова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.

Суддя С.М. Ченцова