Ухвала суду № 43700744, 14.04.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/4337/14-ц Номер провадження 22-ц/786/916/15Головуючий у 1-й інстанції Кононенко С. Д. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Буленка О.О., Омельченко Л.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

за участю адвоката - Петрук С.О.

представника позивача - ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Хмельницької міської ради та Служба у справах дітей Ленінської районної у м. Полтаві ради про позбавлення батьківських прав, збільшення розміру аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Хмельницької міської ради та Служба у справах дітей Ленінської районної у м. Полтаві ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

01 жовтня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_5 В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що вона з 29 квітня 2006 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 26 серпня 2011 року. В даному шлюбі у них народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказувала, що відповідач не приділяє уваги до виховання дитини, не цікавиться життям сина, не спілкується з ним та має заборгованість зі сплати аліментів. Крім того, посилалася на притягнення відповідача до кримінальної відповідальності. Просила позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також збільшити розмір аліментів на утримання дитини, шляхом їх стягнення з відповідача на її користь у твердій грошовій сумі у розмірі 800 грн. щомісячно.

27 жовтня 2014 року ОСОБА_5 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів його участі у вихованні дитини. Вважає, що у зв'язку з позицією матері дитини, він позбавлений можливості спілкування зі своїм сином. Так, зокрема, зазначав, що ОСОБА_4 не відпускає сина до нього на літні канікули; перешкоджає йому у спілкуванні із сином засобами електронного зв'язку; не дозволяє приїздити до сина, тобто намагається всіляко перешкодити йому брати участь у вихованні сина /а. с. 71-74/.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23 жовтня 2014 року зустрічний позов ОСОБА_5 об"єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 /а. с. 93/.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини - задоволено повністю.

Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_5 у спілкуванні з його сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визначено наступні способи участі ОСОБА_5 у вихованні сина ОСОБА_9 через особисте спілкування:

- під час літніх шкільних канікул - спільний відпочинок із батьком два тижні у червні або липні, місцем проживання дитини на цей час визначено адресу проживання батька: АДРЕСА_1;

- один тиждень зимових канікул без виїзду дитини за межі міста Полтави та без переміщення її з місця постійного проживання;

- необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та інших способів зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином /а. с. 163-164/.

Не погодившись з даним рішенням місцевого суду, ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи, просила оскаржуване нею судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов - задовольнити, а у зустрічному позові ОСОБА_5 - відмовити за безпідставністю.

Зокрема зауважує, на тому факті, що відповідач не приділяє уваги до виховання дитини, не цікавиться його життям, не спілкується з ним на протязі останніх трьох років, не сплачує аліментів та має заборгованість по їх сплаті. Вказує, що при ухваленні рішення наведені обставини, на її думку, не були взяті місцевим судом до уваги /а. с. 166-172/.

На апеляційну скаргу ОСОБА_4 своє заперечення надала представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Петрук С.О., в якому, спростовуючи доводи апелянта, просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 лю-того 2015 року - залишити без змін, вважаючи його законним, обґрунтованим та таким, що відповідає наявним у справі доказам /а. с. 200-202/.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що сторони з 29 квітня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 26 серпня 2011 року /а. с. 78/.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу залишився проживати із своєю матір'ю /а. с. 52/.

За рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2013 року з ОСОБА_5 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 31 липня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

Виконавчий лист про стягнення аліментів знаходиться на виконанні в Першому міському відділі державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції. Згідно довідки державного виконавця вказаної виконавчої служби - Ясінської Л.М. від 28 листопада 2014 року за №49329/03-32/21, станом на 28 листопада 2014 року заборго-ваність по стягненню аліментів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_9 - відсутня, що, зокрема підтверджується наданою до справи довідкою-розрахунком /а. с. 79, 130 -131/.

Згідно вимог ст. 150 Сімейного Кодексу Українибатьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України мати,батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони, зокрема, ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків.

За роз"ясненнями, наведеними в пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав",позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_9, позивачка посилалася на те, що він не бере участі в утриманні та вихованні дитини, не спілкується з сином, не дбає про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться навчанням, здоров'ям та життям сина.

В той же час, судом встановлено, що на протязі деякого часу, а саме в період з 2012 по 2013 рік відповідач працював у Російській Федерації, а потім - у м. Києві.

З червня 2013 року відповідач фактично проживає у м. Хмельницькому в помешканні своєї матері, де з серпня 2013 року зареєстровано його місце проживання. Таким чином, проживання відповідача на значній відставні від місця проживання сина, зумовило неповністю належне виконання ним батьківських обов'язків по відношенню до свого малолітньої сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з тим, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, пояснення сторін та встановлені в ході судового розгляду справи взаємовідносини між ними, позицію відповідача, який наполягав на тому, що любить свою дитину і в подальшому має намір більш відповідально ставитись до виховання та утримання сина; а також враховуючи те, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, - місцевий суд дійшов правильного висновку про недоведеність того факту, що поведінка відповідача та його ставлення до дитини носять такий характер, що можуть стати підставою для застосування до нього крайнього заходу впливу щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_9.

Посилання позивачки на притягнення відповідача до кримінальної відповідальності, як на одну з підстав для позбавлення його батьківських прав, не знайшло в ході судового розгляду справи документального підтвердження, окрім того, згідно довідки-витягу з реєстру №64-20102014/68210, виданої Управлінням інформаційно-аналітичного забезпечення УМВС України в Хмельницькій області, ОСОБА_5 станом на 20.10.2014 року до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості немає та в розшуку не перебуває /а. с. 77/.

За наведених обставин, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_5 своїми обов"язками, які б свідчили про ухилення від виховання сина, і, як наслідок, необхідність застосування до нього крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України.

Також колегія суддів погоджується і з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в частині збільшення розміру аліментів та встановлення їх у твердій грошовій сумі, з огляду на те, що судом встановлено, підтверд-жується наявними у справі доказами, факт виконання відповідачем покладених на нього обов"язків щодо сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина у розмірі, визначеному за рішенням суду, а також факт надання ним матеріальної допомоги сину поза межами аліментних зобов"язань. Також судом встановлено, що відповідач 25 квітня 2014 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_12 та в даному шлюбі у них народилася дитина, які, в свою чергу, також перебувають на утриманні відповідача /а. с. 80/.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового рішення про збільшення розміру аліментів відповідно до норм, визначених ч. 1 ст. 192 СК України.

За нормами ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до принципу, закріпленому в Декларації прав дитини, прийнятій Генераль-ною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Вирішуючи спір за зустрічним позовом ОСОБА_5, та визначаючи способи його участі у вихованні сина, суд першої інстанції правомірно виходив із рівності прав та обов"-язків батьків дитини, закріплених нормами ст. ст.141, 151, 153 СК України, при цьому об-грунтовано врахував вік дитини, віддаленість її місця проживання; взаємовідносини з батьком, та з урахуванням наведених обставин, а також відповідно до положень ст. ст. 157, 159 СК України, правомірно визнав за доцільне встановити саме такий порядок участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, виходячи, в першу чергу, з інтересів дитини.

В свою чергу позивачкою, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не надано належних та допустимих доказів в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, які б спростовували правильність висновків місцевого суду чи підтверджували їх неправомірність. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального і процесу-ального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та дано їм належну правову оцінку.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: