Рішення № 43695092, 05.03.2015, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/3452/14-ц

Провадження № 2/520/1368/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Прохорова П.А.

при секретарі - Козловій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Заступника Прокурора Київського району м. Одеси, що діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Реєстраційна служба ОМУЮ, Управління Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області, та ОСОБА_4, про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Київського району м. Одеси, діючи в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Київського районного суду м. Одеси з вказаним позовом, у якому просив суд визнати недійсним Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 вересня 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського Міського нотаріального округу Пачевою І.І., зареєстрований у реєстрі за №8768, визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Одеси; визначити порядок виконання судового рішення, відповідно до якого після набрання таким рішенням законної сили воно є підставою для скасування Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану та для внесення Управлінням Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області відповідних змін у Поземельну книгу.

Наведені вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач ОСОБА_2 на підставі постанови Київського районного суду м. Одеси, отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану в м. Одесі по АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_2 розпорядилася такою земельною ділянкою уклавши 19 вересня 2008 року договір купівлі-продажу її частини із ОСОБА_4, який на підставі такого договору також отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. У наступному ОСОБА_4 розпорядився такою земельною ділянкою та відповідно до договору дарування №581 від 13.04.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В.М. подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар таку земельну ділянку.

Однак в подальшому зазначена постанова Київського районного суду м. Одеси була скасована Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду, та з такого на думку прокурора вбачається відсутність законних підстав для отримання ОСОБА_2 у власність вказаної земельної ділянки та подальшого розпорядження нею. Виходячи з наведеного прокурор вказував на те, що на теперішній час належним власником зазначених земельних ділянок є територіальна громада міста Одеси, та просив суд задовольнити позов.

У судовому засіданні Прокурор прокуратури Київського району м. Одеси позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити. Додатково пояснив про те, що про зазначені за текстом позовної заяви порушення законодавства йому стало відомо з аналізу листа Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області №01-1-04/1293 від 17.03.2014 року, після чого ним було вжито заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом, а з такого вважає посилання представника відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності безпідставними.

Представник позивача Одеської міської ради в судових засіданнях позов підтримала, просила його задовольнити, в подальшому надала до канцелярії суду заяву, в якій заявлені прокурором позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, а також просила розглянути справу за відсутності представника Одеської міської ради.

Відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином шляхом надсилання судових ухвал та повісток на адреси, зазначені у позовній заяві, які не змінювалася, про що свідчать довідки з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, однак у судове засідання не з'явились.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Представник відповідача, ОСОБА_3 - ОСОБА_8, позовні вимоги не визнала, проти їх задоволення заперечувала. Звернулась до суду з заявою про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, та в обґрунтування таких вимог вказувала на те, що оскаржуваний правочин було вчинено між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 13.04.2009 року, тобто більше 3-х років тому, а отже, на її думку передбачений законом строк позовної давності вже минув.

Представник відповідача, ОСОБА_2 - ОСОБА_10 звернулась до суду з письмовою заявою у якій посилаючись на свої повноваження по представництву інтересів ОСОБА_2 та на стан здоров'я такого відповідача, вказала що ОСОБА_2 не усвідомлювала змісту спірних договорів та на зазначені земельні ділянки ніколи не претендувала, позовні вимоги визнала.

Представники третіх осіб - Управління Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області та Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, у судові засідання не з'явились, про поважність причин відсутності не повідомили, письмових заперечень проти позову не надали.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового засідання, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, постановою Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2008 року було визнано дії Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про відмову безоплатно передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в м. Одесі, АДРЕСА_1, для ведення індивідуального садівництва - незаконними, та такими, що порушують права ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_2. право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для ведення індивідуального садівництва, зобов'язано ДП «ЦДЗК» при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі його Одеської регіональної філії зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для ведення індивідуального садівництва, а також зобов'язано Управління земельних ресурсів м. Одеси видати та підписати ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для ведення індивідуального садівництва

На підставі зазначеної постанови суду ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану в м. Одесі по АДРЕСА_1, (серії НОМЕР_1) та 19.09.2008 року уклала із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продала йому частину спірної земельної ділянку загальною площею 0,03 га.

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,0300 га, розташовану в м. Одесі по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_3.

В свою чергу ОСОБА_4 згідно договору дарування №581 від 13.04.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В.М., подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар вказану земельну ділянку площею 0,0300 га.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 року зазначену постанову Київського районного суду м. Одеси за апеляційними скаргами Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеської міської ради - скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено, провадження у справі в частині визнання права власності на земельну ділянку закрито, на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Таким чином, станом на момент розгляду даної цивільної справи Київським районним судом м. Одеси постанова Київського районного суду м. Одеси, яка стала підставою для видачі державного акту та визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 - скасована та не є чинною.

Відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації та посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку.

Згідно п. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43, технічна документація зі користування земельною ділянкою включає виписку з рішення відповідної ради або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди), рішення суду.

Відповідно до вимог ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Окрім того, відповідно до вимог ч. 1. ст.153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

При цьому, відповідно до вимог ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Судовим розглядом встановлено, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 набуто незаконно, оскільки у Державному акті на право власності на земельну ділянку підставою його видання вказано скасована постанова Київського районного суду м. Одеси по справі № 2-а-497/2008р.

Відповідно ОСОБА_2 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_4

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Стаття 373 ЦК України, що регламентує право власності на земельну ділянку, містить аналогічну по суті норму згідно якої право власності на земельну ділянку набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють міські ради.

Таким чином, власником земельної ділянки до моменту її незаконного відчуження була Одеська міська рада як орган, що уповноважений по закону розпоряджатися землями комунальної власності, чиї інтереси в даному випадку порушені.

Отже, передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2, а в подальшому - ОСОБА_4, а після нього - ОСОБА_3, порушено права та інтереси держави в особі Одеської міської ради, яка встановлює єдиний порядок для громадян та юридичних осіб по реєстрації, перереєстрації земельних ділянок зміну їх цільового призначення, нерухомого майна, а також отримання у власність земельних ділянок і отримання державних актів на них.

Відповідно до ст. 121 Конституції України представництво інтересів держави у суді покладається на органи прокуратури України.

Згідно до ч. 5 ст. 36-1 Закону України підставою для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних політичних та інших інтересів внаслідок протиправних дій фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Таким чином прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення. Державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України. Так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі державних інтересів є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 1 Земельного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 1-199 від 8 квітня 1999 року державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі державних інтересів є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на охорону землі, як національного багатства.

Наведені вище обставини та законодавчі положення свідчать про необхідність задоволення позовних вимог прокурора та визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2.

Відповідно до положень ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

- було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

- було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

- вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право на захист права власності із застосуванням ст. 393 та ст.388 ЦК України має лише власник цього майна, який відповідно до норм процесуального закону підтвердить своє право.

Враховуючи, що земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_2 на підставі постанови суду, яка була у подальшому скасована, тому можна вважати, що вона, та в подальшому інші відповідачі набули право власності на земельну ділянку без відповідної правової підстави, земельна ділянка вибула з володіння власника - Одеської міської ради не з її волі іншим шляхом, у зв'язку з чим вказана земельна ділянка має бути вилучена з володіння ОСОБА_3 та повернута територіальній громаді м. Одеси.

Щодо вилучення з володіння ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки, як у добросовісного набувача, що володіє нею на підставі договору дарування, суд зазначає що відповідно до положень діючого законодавства договір дарування є невідплатним, та відповідно до положень ч.3 ст. 388 ЦПК України, майно, що набуте від особи, яка не мала права його відчужувати безвідплатно - може бути витребувано власником такого у всіх випадках, а отже позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

В зв'язку з викладеним суд, виходячи з встановлених вище фактичних та юридичних обставин доходить висновку про те, що вимоги позову в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки, що булу укладено 19.09.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про купівлю-продаж земельної ділянки площею 0,03 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1, а також про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_4 - підлягають задоволенню виходячи з того, що продавець, на час укладення наведеного договору не був власником майна, про продаж якого йшлося, та разом з тим наведені державні акти видані в зв'язку з оформленням майнових прав відповідачів, що за наведеними вище висновками суду визнані недійсними.

Згідно ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Таким чином, рішення суду по справі про задоволення позову про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, що був виданий ОСОБА_4, у разі набуття рішенням законної сили є підставою для скасування Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку площе. 0,0300 га, розташовану та для внесення Управлінням Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області відповідних змін у Поземельну книгу.

Стосовно заявленого представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності до зазначеної позовної заяви суд зазначає наступне: згідно пояснень прокурора прокуратури Київського району м. Одеси про викладені в позові обставини йому стало відомо з аналізу листа Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області №01-1-04/1293 від 17.03.2014 року, після чого ним було вжито заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом, з тих підстав суд вважає посилання представника відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності - безпідставними.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню в рівних частках з відповідачів в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 88, 213, 215, 217, 226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Заступника Прокурора Київського району м. Одеси, що діє в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Реєстраційна служба ОМУЮ, Управління Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області, та ОСОБА_4, про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати недійсним Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_5.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 вересня 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., зареєстрований в реєстрі за р.№8768.

Визнати недійсним Державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку прощею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_6.

Витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_6, на користь територіальної громади міста Одеси.

Визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції реєстрації прав власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1, та для Внесення Управлінням Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області відповідних змін у Поземельну книгу.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 609,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 365,40 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Прохоров П. А.