Постанова № 43690437, 14.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Справа № 152312/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів - Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника відповідача Слуцького Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліол» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліол» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

26.01.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліол» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача про визначення податкових зобов'язань від 09.12.2010 року № 0002482320/0.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перевірку було проведено без законних на те підстав, у акті перевірки жодним чином не обґрунтовано висновки про нікчемність правочину, за наслідками вчинення якого підприємству донараховано податок на додану вартість та штрафні санкції, крім того, висновок акту перевірки щодо завищення податкового кредиту є необгрунтованим.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується безтоварність господарської операції і те,що у сторін ТзОВ „Ліол" та ПП „ФЕЛЕСТ" була мета завідомо суперечна інтересам держави та суспільству, тому ДПІ правильно прийшло до висновку, що відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України зазначена угода є нікчемною, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення є законним.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліол» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліол» з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки складено Акт від 23.11.2010 року № 607/23-2/23886934, яким встановлено порушення п.п.1.8. п.1,ст.1 п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1., 7.4.4. п.7.4..п.п.7.7.5.,п.п.7.7.10,п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема занижено податок на додану вартість в періодах, що перевірялися, на загальну суму 55 181,02 грн.(а.с.14-16).

На підставі вищевказаного Акту перевірки, ДПІ у Личаківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення №0002482320\0 від 09 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 82 772,02 грн. в т.ч. 55 181,02 грн. за основним боргом та 27 591, 00 грн. за штрафними санкціями(а.с.13).

В порядку адміністративного оскарження позивачем направлено скаргу до ДПІ у Личаківському районі м. Львова, рішенням якої від 13.01.2011 року, дана скарга залишена без задоволення. (а.с.34-35).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем правомірно зроблено висновок про порушення товариством вимог Закону України "Про податок на додану вартість" при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Фелест» за травень 2010 року.

Колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю таких висновків суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг)- дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач включив у податковий кредит за травень 2010 року суму ПДВ 55 181, 02 грн. по податкових накладних, виписаних в травні 2011 року.

На підтвердження здійснення господарських операцій та сплати сум податку на додану вартість позивачем надано господарський договір поставки № 200401 від 20.04.2010 року(а.с.17-18), додаткові угоди № 1, 2, 3, 4 до вищевказаного договору(а.с.19-20), накладні та податкові накладні (а.с.21-25), реєстр отриманих та виданих податкових накладних(а.с.26-27), платіжні доручення(а.с.49-58, 65-74), видаткові накладні(а.с.124-133).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, на те, що вказані суми податку на додану вартість були враховані під час формування податкового кредиту вказаного періоду, тобто за травень 2010 року у повній сумі, оскільки відповідні податкові накладні були отримані платником податків у травні 2010 року.

Також колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Фелест» було зареєстроване у встановленому порядку, не виключені з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податків на додану вартість.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченого ТзОВ «Ліол» у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт, оскільки факт сплати податку підтверджується відповідними документами.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначеного вище договору, укладеного між ТзОВ «Ліол» та ПП «Фелест», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначеного вище договору укладеного між ТзОВ «Ліол» та ПП «Фелест» необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ними договорів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладеним саме з метою здійснення передбаченої законом господарської діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому даний договір не може розглядатися як нікчемний.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначеного вище договору, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

Крім цього, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що предметом поставки були дрібні комплектуючі, а саме кран відсікаючий (1шт.), різьбове з'єднання (44 шт.), втулка для термостатів (6 шт.), термостат (6 шт.), колектори, реле термічного захисту (1 шт.), сервоприводи (20 шт.), рулон полістеролу ізоляційного (208 шт.), товщиною 20 мм і довжиною 1м, етикетки для морозива, яких по кількості багато, але упаковка яких з 250 етикеток займає лише 1, 8 см у висоту і 11 см у діаметрі, тобто це не великогабаритні предмети для переміщення яких непотрібно наймати вантажний автомобіль.

Разом з тим, стосовно доводів відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про відсутність у позивача транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей чи наявність у них певних недоліків з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток таких операцій, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, які були укладені між позивачем та його контрагентом. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути єдиним первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Відносно посилання суду першої інстанції на відсутність у ТзОВ «Ліол» сертифікатів якості на поставлений товар, то колегія суддів зазнає, що сертифікати не фіксують факту здійснення господарської операції, а лише підтверджують, що товар відповідає встановленим вимогам. Поряд з тим, технічну документацію на поставлений товар було надано позивачем, а їх копії долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та надавались відповідачу при проведенні перевірки.

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Фелест».

Враховуючи наведені вище обставини та правові норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про підставність визначення податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліол» задовольнити повністю.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року у справі № 2а-918/11/1370 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліол» задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 09.12.2010 року № 0002482320/0.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: В.В. Ніколін

Д.М. Старунський