Постанова № 43687867, 08.04.2015, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2015 р. Справа №818/623/15

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соп'яненка О.В.

суддів - Бондаря С.О.,

Осіпової О.О.

за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, який підтримав у судовому засіданні та мотивує тим, що він є громадянином Іраку. У жовтні 2014 року прибув на територію України та звернувся до відповідача із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Йому було видано довідку про звернення за захистом в Україні, яка є документом, що засвідчує законність перебування особи на території України до остаточного визначення її статусу. 16.02.2015 року отримав рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав, що для цього відсутні умови, встановлені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Вважає таке рішення протиправним. Звертаючись із заявою, він посилався на те, що на території, де він проживає в Іраку, йде війна між різними релігійними угруповуваннями, що загрожує його життю, безпеці та свободі. Просить визнати протиправним рішення від 31 січня 2015 року № 19-15 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язати відповідача винести рішення про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечувала, пояснила, що підставою для відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є відсутність обґрунтованих побоювань, які б відповідали вимогам абзаців 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Основними підставами для побоювань заявник вважає те, що люди з угрупування Ісламська держава вбили його батька та підірвали його будинок, а мати та сестра зникли з Іраку. В ході співбесіди з позивачем було встановлено, що він безперешкодно залишав територію Іраку та повертався туди, не надав доказів переслідувань його та його родини, має можливість отримати довгострокову візу, а бажає залишитись на території України через те, що має тут дитину та дружину. Просить відмовити в задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що позивач є громадянином республіки Ірак та звернувся за захистом в Україні, про що йому було видано відповідну довідку № 004426 (а.с. 7).

24 грудня 2014 року за результатами розгляду справи № 2014 SM0009 управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області зроблено висновок про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 24-30).

31 січня 2015 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 19-15 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 31).

16 лютого 2015 року Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області відповідачем повідомлено позивача про таку відмову (а.с. 32).

Судом встановлено, що юридичною підставою для винесення спірного рішення обрано положення абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а фактичною підставою слугував висновок про відсутність умов, які б давали змогу кваліфікувати заявника як біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1); особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13).

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання може існувати не тільки чере загрозу переслідування з боку органів державної влади, а і через загрозу переслідування з боку осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

З матеріалів справи вбачається, що під час співбесіди в Управлінні 09 жовтня 2014 року позивач вказував, що в Іраку йому загрожуватиме реальна небезпека. Нещодавно люди з групи ІДІЛ вбили його батька. Він є сунітом, а територія, на якій проживав він та його родина, підконтрольна шиїтам. Нещодавно люди з угрупування ІДІЛ підірвали його дім. Він не знає, де його родина. В Іраку часто відбуваються бойові дії. За весь час перебування його в Іраку відбувались обстріли. Багато людей вмирає (а.с. 35-44). Таким чином, позивачем було викладено свої суб'єктивні побоювання.

Об'єктивну сторону побоювань позивача підтверджує інформація про ситуацію, яка склалася в Іраку. 27 жовтня 2014 року опубліковано Позицію управління Верховного комісара ООН відносно повернень до Іраку, відповідно до якої, оскільки ситуація в Іраку залишається вкрай мінливою та нестабільною, та враховуючи інформацію про те, що всі частини країни охоплені конфліктом, УВК ООН закликає Держави утриматись від примусового повернення осіб, що походять з Іраку до тих пір, доки не настануть істотні покращення в галузі безпеки та дотримання прав людини. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, та зазначено, що за нинішніх обставин багато людей, що залишають Ірак, відповідають критеріям статусу біженців, установленим Конвенцією 1951 року.

З наведеного вбачається, що ситуація у країні походження заявника є доказом того, що його суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до п. 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця особа яка клопоче про отримання статусу біженця загальний правовий принцип полягає у тому що обов'язок надати докази лежить на особі яка подає клопотання ... В більшості випадків особа яка рятується від переслідування приїжджає у країну не маючи достатніх документів. Таким чином, хоча обов'язок надавати докази лежить на заявнику, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє щоб зібрати усі необхідні докази які підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним то перевіряючи повинен тлумачити сумніви на користь заявника.

Відповідно до п. 5.1 е) «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу): - готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення п. 5.1 Правил управління Державної міграційної служби України в Сумській області не провадило перевірки фактів, повідомлених позивачем, а також не було вивчило усіх відповідних фактів що стосуються країни походження.

У Висновку Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 від 24.12.2014 року відсутня оцінка фактів, що стосуються ситуації в Іраку. Оцінка обгрунтованості побоювань позивача грунтується на твердженні, що заявником не надано доказів щодо вбивства його батька та переслідувань його родини та грунтується на припущенні, що він має можливість оформити довгострокову візу для виїзду в Україну.

Відповідно до п. 6.1, 6.2 Правил У разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», - за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Матеріалами справи підтверджено, що Державною міграційною службою України самостійно не вчинено заходів, передбачених пунктами 6.1 та 6.2 Правил, а лише погоджено з висновком управління Державної міграційної служби України в Сумській області про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, який був складений без комплексної та системної перевірки фактів, повідомлених позивачем, без вивчення наявних відомостей про всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення.

Таким чином, підтримавши висновок управління Державної міграційної служби в Сумській області та відмовивши позивачу у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, відповідач порушив п. 6.1 Правил, п. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивач просить визнати зазначений висновок нечинним, однак нечинним акт суб'єкта владних повноважень стає після набрання відповідним рішенням суду законної сили. Оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії і його протиправність виникає, у разі набрання законної сили судовим рішенням, з моменту прийняття такого акту суб'єктом владних повноважень.З метою гарантування повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та на підставі ч. 2 ст. 162 КАС України суд вважає необхідним визнати оскаржуване рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту саме протиправним, а не нечинним, як того вимагає позивач, та скасувати його.

У відповідності до вимог Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту є виключною компетенцією органів Державної міграційної служби України. Відповідно до ч. 10 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у разі прийняття судом рішення про задоволення скарги особи про відмову у визнанні особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом семи робочих днів з дня отримання такого рішення приймає відповідне рішення. Зважаючи на викладене, суд вважає необхідним зобов'язати відповідачів повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 19-15 від 31 січня 2015 року. Зобов`язати Державну міграційну службу України та Управління Державної міграційної служби України у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позовних вимог відмовити в зв`язку з необгрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя (підпис) О.В. Соп'яненко

судді (підпис) С.О. Бондар

(підпис) О.О. Осіпова

З оригіналом згідно

Суддя О.В. Соп'яненко