Рішення № 43685957, 15.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015Справа №910/6618/15-г

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТехноСерв Україна» доПублічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»прозобов'язання на підставі договору від 07.08.2013 виконати платіжні доручення

СуддяСташків Р.Б.

Представники від позивача:Тютюнник Г.В., Гончаров О.М., Ряднін В.О. (представники за довіреністю);від відповідача -Козяр Д.О. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТехноСерв Україна» (далі - позивач або ТОВ «ТехноСерв Україна») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - відповідач або ПАТ «ВіЕйБі Банк») про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення ТОВ «ТехноСерв Україна» від 22.10.2014 №№ 97, 98, 99, 101, 102, 103 та від 13.11.2014 №№ 108, 109, 110.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем усупереч умовам Договору №26000262402737 про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, в тому числі з використанням систем дистанційного обслуговування рахунку від 07.08.2013 (далі - Договір банківського рахунку) та вимогам чинного законодавства не були виконані вищевказані платіжні доручення на загальну суму 43526245,94 грн. щодо перерахування даної суми коштів на інший банківський рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Укрексімбанк» (у т.ч. в рахунок виплати заробітної плати працівникам позивача), а також на рахунки УДКСУ у Печерському районі м. Києва та ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів.

Позивачем через канцелярію суду 09.04.2015 було подано заяву щодо додаткових доводів про зобов'язання виконати умови договору за дорученням позивача та розширення позовних вимог.

Дослідивши вказану заяву в частині «розширення позовних вимог» суд встановив, що до вищевказаної вимоги про зобов'язання ПАТ «ВіЕйБі Банк» виконати платіжні доручення (яку в цій заяві позивач сформулював, як зобов'язання відповідача перерахувати кошти з рахунку ТОВ «ТехноСерв Україна» на рахунки згідно з вищезазначеними платіжними дорученнями), позивачем додатково заявлені вимоги про зобов'язання ПАТ «ВіЕйБі Банк»:

- виконати вимоги Договору банківського рахунку (п. 2.1.8 та пункти 2-4 додаткового договору № 1) щодо перерахування на рахунок позивача за користування вільними коштами по найменшому за квартал залишку коштів на його поточному рахунку щоквартально в розмірі 10 % річних за строк до дня фактичного повернення, у відповідності до розрахунку в додатку № 1 (станом на 19.03.2015 - 2203640,42 грн.);

- виконати вимоги ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст.ст. 1073, 1092 ЦК України щодо сплати на користь позивача пені за прострочення виконання платіжних доручень у загальній сумі 4352624,59 грн.;

- виконати вимоги ст. 625 ЦК України щодо зобов'язання включити до загальної суми переказу коштів суми з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь період прострочення від простроченої суми до дня їх фактичного виконання (5968144,74 грн. інфляційних втрат та 613339,24 грн. 3% річних).

Вказані додаткові вимоги судовим збором оплачені не були.

Відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті - змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України та зазначені в цій постанові.

Таким чином, «розширюючи» позовні вимоги, позивач тим самим заявив додаткові вимоги про стягнення (зобов'язання відповідача перерахувати) процентів за користування коштами в сумі 2203640,42 грн., пені в сумі 4352624,59 грн., інфляційних втрат в сумі 5968144,74 грн. та 3% річних у сумі 613339,24 грн.

Це доповнення по своїй суті є поданням іншого (ще одного) позову про стягнення (зобов'язання перерахувати) процентів за користування коштами, пені, інфляційних та 3% річних, що є недопустимим у розумінні статті 22 ГПК України. Тому, суд відмовляє у задоволенні вищевказаної заяви в частині «розширення позовних вимог». При цьому, позивач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до суду.

Тому, спір вирішується в частині первісно заявленої позовної вимоги.

Відповідач позов не визнав, свої заперечення мотивував тим, що у Банку з 21.11.2014 було запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 20.03.2015 розпочато процедуру ліквідації Банку. З урахуванням положень статті 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», перерахування коштів з рахунків, відкритих у Банку, під час тимчасової адміністрації, відповідачем не здійснювалось на законних підставах. Крім того, відповідно до положень статей 46, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв'язку із прийняттям Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) рішення про ліквідацію Банку, задоволення вимог кредиторів здійснюється виключно в межах процедури ліквідації банку та в порядку встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

07.08.2013 між ПАТ «ВіЕйБі Банк» (Банк) та ТОВ «ТехноСерв Україна» (Клієнт) було укладено Договір банківського рахунку, відповідно до якого Банк відкрив Клієнту поточний рахунок №26000262402737 та зобов'язувався надавати позивачу послуги з розрахунково-касового обслуговування цього рахунку відповідно до умов цього Договору, внутрішніх положень Банку, чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до пунктів 2.1.2 та 2.1.3 Договору банківського рахунку Банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції, виконувати доручення Клієнта, що містяться в розрахунковому документі, в строки, передбачені чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 3.1.1 Договору банківського рахунку Банк має право використовувати кошти Клієнта, які зберігаються на рахунку, гарантуючи їх наявність та проведення операцій відповідно до внутрішніх положень Банку, чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Даний Договір банківського рахунку є чинним (пункт 7.1), у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Зворотного матеріали справи не містять.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що ним 22.10.2014 було ініційовано шість грошових переказів на загальну суму 21966245,94 грн., для чого були подані до ПАТ «ВіЕйБі Банк» наступні платіжні доручення про перерахування коштів з рахунку позивача №26000262402737:

- № 97 від 22.10.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ «ТехноСерв Україна», відкритий у АТ «Укрексімбанк»);

- № 98 від 22.10.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ «ТехноСерв Україна», відкритий у АТ «Укрексімбанк»);

- № 99 від 22.10.2014 (перерахування 1300000 грн. податку на додану вартість за вересень 2014 року на рахунок УДКСУ у Печерському районі м. Києва);

- № 101 від 22.10.2014 (перерахування 95118,53 грн. податку з доходів фізичних осіб на рахунок УДКСУ у Печерському районі м. Києва);

- № 102 від 22.10.2014 (перерахування 223883,02 грн. ЕСВ за жовтень 2014 року на рахунок ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів);

- № 103 від 22.10.2014 (перерахування 347244,39 грн. на виплату заробітної плати співробітників за жовтень 2014 року на рахунок відкритий у АТ «Укрексімбанк»).

13.11.2014 було ініційовано ще три грошових переказів на загальну суму 21560000 грн., для чого були подані до ПАТ «ВіЕйБі Банк» наступні платіжні доручення про перерахування коштів з рахунку №26000262402737:

- № 108 від 13.11.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ «ТехноСерв Україна», відкритий у АТ «Укрексімбанк»);

- № 103 від 13.11.2014 (перерахування 10000000 грн. на рахунок ТОВ «ТехноСерв Україна», відкритий у АТ «Укрексімбанк»);

- № 110 від 13.11.2014 (перерахування 1560000 грн. на рахунок ТОВ «ТехноСерв Україна», відкритий у АТ «Укрексімбанк»).

Отже, позивачем 22.10.2014 та 13.11.2014 було подано до відповідача платіжних доручень на загальну суму 43526245,94 грн.

Вказані платіжні доручення були прийняті Банком до виконання, що не заперечується представниками сторін, однак станом на момент подання позову до суду та розгляду спору по суті переказ за ними проведений відповідачем не був, хоча на рахунку ТОВ «ТехноСерв Україна» було достатньо коштів для виконання даних платіжних доручень. Так, згідно з залученої до матеріалів справи банківської виписки по особовому рахунку ТОВ «ТехноСерв Україна» №26000262402737 за період з 01.10.2014 по 17.03.2015, вхідний залишок коштів на цьому рахунку станом на 19-28.10.2014 складав 43104856,48 грн., станом на 13.11.2014 - 43544092,55 грн., а станом на 17.03.2015 - становив 43528699,56 грн.

Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).

Однак, вищевказані платіжні доручення ПАТ «ВіЕйБі Банк» у встановлений строк, усупереч вимогам діючого законодавства України та умовам Договору банківського рахунку, виконані не були.

Вказаним невиконанням було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі записів на поточному рахунку позивача №26000262402737, відкритому в ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Судом встановлено, що станом на момент подання до Банку спірних платіжних доручень, у останнього не було достатніх підстав для їх не виконання. Зворотного відповідачем не доведено.

Разом з тим, позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 «Про запровадження тимчасової ад?міністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено строком на три місяця з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 35 від 17.02.2015 продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» до 20.03.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.

Таким чином, на час розгляду в суді даного спору відбувається ліквідація ПАТ «ВіЕйБі Банк».

За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Пунктом 7.1.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

За приписами частин 1-3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 № 2258-VI, від 04.11.2010 № 2677-VI, від 14.10.2014 № 1702-VII) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Даний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень частини 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 ЦК України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на його рахунок в іншому банку є майновим зобов'язанням.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

Крім того, відповідно до положень пунктів 3, 5 частини 5 статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку та нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Виходячи зі змісту статей 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Згідно з частиною 4 статті 49 цього Закону у судовому порядку підлягають вирішенню будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів.

Таким чином, після початку процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк», задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом, порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону.

Крім того, суд також зазначає, що статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що операції з відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів належить до банківських послуг, які дозволяється надавати виключно банку.

Даною нормою також встановлено, що надання банківських послуг має право здійснювати банк на підставі банківської ліцензії.

Статтею 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Враховуючи те, що станом на момент розгляду даного спору Національним банком України у ПАТ «ВіЕйБі Банк» відкликано банківську ліцензію, виконання спірних операцій з перерахування коштів на підставі спірних платіжних доручень на виконання умов Договору банківського рахунку відповідачем стало не можливим.

Відповідно до статті 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Виходячи з вищевикладеного суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

При цьому, позивач може захистити свої майнові права за Договором банківського вкладу в порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У випадку необґрунтованої відмови в акцептуванні вказаної вимоги та включені до реєстру вимог кредиторів, позивач на підставі частина 4 статті 49 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вправі буде звернутися до суду з відповідним позовом.

Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-35, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.04.2015

СуддяСташків Р.Б.