Рішення № 43685673, 13.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24791/14 13.01.15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, 1-А, м. Київ, 01015)

до Комунального підприємства "Батиївське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (вул. Солом'янська, 33, м. Київ, 03110)

про стягнення 1 365 168,39 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Драчова М.С. - представник, довіреність № 419 від 31.10.14;

від відповідача: Мотренко В.В. - провідний юрисконсульт, дов. № 11 вих. № 46/1485 від 06.11.14 р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Батиївське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення 1 365 168,39 грн., а саме: 1 137 312,81 грн. заборгованості за надані з 01.10.13 по 30.06.14 послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, 109 171,54 грн. інфляційних втрат, 11 324,72 грн. процентів річних, 50 493,68 грн. пені, 56 865,64 грн. штрафу, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 27 303,37 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору № 08207-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 01.04.2008 в частині оплати наданих послуг, а саме: послуг з постачання питної води для потреб холодного водопостачання та її водовідведення, а також послуг з постачання питної води, що йде на підігрів та її водовідведення, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1 137 312,81 грн., за наявності якої позивачем нараховано інфляційні втрати, проценти річних, пеню та штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.14 р. порушено провадження у справі № 910/24791/14 та призначено до розгляду на 04.12.14 р..

Ухвалою суду від 04.12.14 р. розгляд справи відкладався на 13.01.15 р., за клопотанням представника відповідача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів.

В судові засідання 04.12.14 р. та 13.01.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

До початку судового засідання 04.12.14 позивачем через канцелярію суду подані клопотання №№ 1541, 1542 від 02.12.14 р. про долучення документів до матеріалів справи. Дані клопотання позивача судом задоволені, документи долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 04.12.14 р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву № 46/5 юр. від 01.12.14 р., відповідно до якого відповідач частково не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд позов про стягнення 1 365 168,39 грн. задовольнити частково, стягнути заборгованість у розмірі 681636,55 грн. (480456,29 грн. заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за кодами: 9-1568, 9-1649, 9-1650, разом з інфляційними втратами, 3 % річних та пенею), а також 201180,26 грн. (заборгованість за послугу з водовідведення гарячої води), відмовивши в решті позовних вимог, виходячи з того, що позивачем безпідставно заявлено вимогу про стягнення з відповідача плати за постачання холодної води, яка була використана для приготування гарячої води у теплових пунктах (котельнях, бойлерних), які не належать відповідачу та не перебувають на його балансі, повідомивши також суд про те, що останнім з ПАТ "Київенерго" укладено договір № 310066 від 01.10.08 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відзив на позовну заяву з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 13.01.15 р. представником позивача через канцелярію суду поданий супровідний лист № 551 від 05.12.14 р., згідно якого до матеріалів справи судом долучені документи.

Також до початку судового засідання 13.01.15 р. через канцелярію суду представником позивача подані письмові клопотання № 1550 та № 1551 від 05.12.14 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволені, документи до матеріалів справи долучені.

В судовому засіданні 13.01.15 р. представником позивача подані письмові пояснення № 36 від 13.01.15 р., в яких позивач зазначив, що між КП «Батиївське» та КП «Головний інформаційно - обчислювальний центр» (далі - КП «ГІОЦ») укладено договір, на виконання умов якого КП «ГІОЦ» здійснює на замовлення відповідача обробку та розщеплення платежів споживачів житлово - комунальних послуг та перераховує розщеплені кошти на рахунки виробників та виконавців житлово - комунальних послуг.

При цьому на розрахунковий рахунок ПАТ «АК «Київводоканал» за Договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08207-А/2-09 від 01.04.08 р. надходили кошти із призначенням платежу: «за питну воду та водовідведення холодної води, питну воду для підігріву та водовідведення холодної води (форми 3.7, 3.19, 3.20). Пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 13.11.14 р. та 04.12.14 р. сторонами надано суду не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем та відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 13.01.15 р. уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.01.15 р. підтримав заперечення проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 квітня 2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Комунальним підприємством «Батиївське» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (Абонент за договором, відповідач у справі) був укладений Договір № 0827-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві Правила приймання), а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 №65, які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим Договором.

Розділами 2 - 4 Договору сторонами узгоджені облік води, порядок розрахунків та вартість послуг, права та обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

За умовами п.7.1 Договору цей Договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім цього, договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання», сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окрємо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Як зазначено в даній статті Закону України «Про питну воду та водопостачання» підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а відповідач - споживачем таких послуг.

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.1994 Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.08 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила).

В силу статті 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п.2.1 Правил, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги», яким, згідно п.2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

У відповідності до п.п. 2.1.1, 2.1.4 п. 2.1 Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильників, зареєстрованих у позивача, окрім випадків, передбачених Правилами користування. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача у присутності представника Абонента у строки згідно з графіком обслуговування Постачальника (пункт 2.1.2 Договору).

Згідно п. 2.1.5 Договору Абонент веде первинний облік водоспоживання та водовідведення у Журналі обліку споживання води (пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою), який заповнюється щомісячно Абонентом та представником Постачальника.

Облікові дані Абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у Постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-числа наступного за звітним кварталом місяця та за письмовою вимогою Постачальника направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння Абонент направляє свого представника до Постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання Постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання Абонентом цього пункту договору, облікові дані Постачальника щодо кількості або вартості наданих послуг та проведених Абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими Абонентом (пункт 2.1.6 Договору).

Пунктом 3.3.1 Договору визначається обов'язок Абонента надавати повну і достовірну інформацію (дислокацію об'єкта), яка є невід'ємною частиною договору щодо кількості та місцезнаходження всіх об'єктів водоспоживання, приєднаних до комунальних мереж, якими він користується на праві власності, оперативного управління або знаходиться у його повному господарському віданні тощо.

З пояснень представника позивача та наданих до справи матеріалів судом встановлено, що у відповідності до Договору для обліку наданих відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення, Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» було відкрито КП «Батиївське» Солом'янської районної у м. Києві ради рахунки та присвоєно абонентські коди: 9-1568, 9-1649, 9-1650 (для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення) та 9-51568 (для обліку послуг з водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення).

Суд зазначає щодо послуг з приймання стічних вод гарячого водопостачання (стоки), які є однією зі складових послуг, які обліковуються за кодом 9-51568, що пунктом 1.4 Правил користування № 190 передбачено приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил приймання № 37 абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

На виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано послуги з водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі за період з 01.10.13 р. по 30.06.14 р. на суму 6 340 828,58 грн., а саме: послуг з холодного водопостачання та водовідведення на суму 4 385 761,40 грн., послуг з приймання стічних вод гарячого водопостачання на суму 8 550 802,99 грн. та послуг з постачання питної води на підігрів на суму 1 099 264,19 грн., що підтверджується відповідними підписаними та погодженими уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками з рахунку Абонента за відповідний період та дебетово-інформаційними повідомленнями та їх реєстрами за жовтень 2013 р. - червень 2014 р., що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акта. В іншому випадку відмова абонента оплатити платіжний документ постачальника вважатиметься безпідставною (підпункт 2.2.4 Договору).

Відповідачем у встановленому Договором порядку заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг з водопостачання та водовідведення надано не було. Крім того, доказів направлення відповідачем у встановлений Договором строк свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення передбаченого п. 2.2.4 Договору звіряння відповідачем суду не надано.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з водопостачання та водовідведення, доказів опротестування виставлених позивачем актів про зняття показань з приладів обліку та дебетових повідомлень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ «АК «Київводоканал» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з холодного водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод), а також водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення через приєднані мережі, обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до п. 2.4 означених Правил приймання № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Так, порядок розрахунків визначений сторонами у пункті 2.2. Договору, зокрема, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги - доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів (п.п 2.2.1 Договору);

Згідно з пунктом 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою Постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата, що надходить від абонента першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

У разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документа, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (пункт 2.2.3 Договору).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПАТ «АК «Київводоканал» послуги з постачання холодної питної води та приймання стічних вод, в тому числі з приймання стічних вод гарячого водопостачання на суму 695913,59 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач в повному обсязі не виконав, в результаті чого, враховуючи здійснені відповідачем оплати в сумі 4561468,41 грн. (з урахуванням перерахунків в сумі 15817,61 грн. та зарахування позивачем 295300,00 грн. в погашення боргів, які виникли за надані в попередній період послуги з холодного водопостачання та водовідведення), у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських справах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 08207-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 01.04.2008 р. суду не надано.

Як встановлено судом, у суму заборгованості із водопостачання та водовідведення позивачем також включено вартість води, яка використовується для виготовлення гарячої води (підігріву) та яка обліковується за кодом № 9-51568 в сумі 441399,23 грн..

Суд зазначає, що в силу приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У ст. 13 Закону встановлено перелік комунальних послуг, який не є вичерпним.

Відповідно до пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року та зареєстрованих Мінюстом 07.10.2008 року (далі Правила користування № 190) суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

За п.2.1 Правил користування № 190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та «Про житлово-комунальні послуги».

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил № 190 розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень представників сторін вбачається, що теплові пункти за адресами, на які позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, та за якими позивач виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не відповідача, а перебувають у обслуговуванні та на балансі ПАТ «Київенерго» та/або його структурних підрозділів, філій тощо на території обслуговування КП «Батиївське».

Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Судом встановлено, що між сторонами спору договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, відсутні; укладений сторонами договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 08207-А/2-09 від 01.04.08 р. не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів; на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

Згідно статті 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника, а споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується укладення між ПАТ АК «Київенерго», який є енерговиробником, та Комунальним підприємством «Батиївське» Договору № 310066 від 01.10.08 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, в тому числі на отримання послуг з гарячого водопостачання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом № 9-51568 в сумі 441399,22 грн., а відтак, нарахування на вказану суму заборгованості інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу також є безпідставним та вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09 грудня 2014 року у справі № 910/13142/13 та 26 березня 2015 року у справі № 910/12492/13.

Окрім того суд зазначає, що між КП «Батиївське» та КП «Головний інформаційно - обчислювальний центр» (далі - КП «ГІОЦ») укладено договір, на виконання умов якого КП «ГІОЦ» здійснює на замовлення відповідача обробку та розщеплення платежів споживачів житлово - комунальних послуг та перераховує розщеплені кошти на рахунки виробників та виконавців житлово - комунальних послуг.

При цьому на розрахунковий рахунок ПАТ «АК «Київводоканал» за Договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08207-А/2-09 від 01.04.08 р. надходили кошти із призначенням платежу: «за питну воду та водовідведення холодної води, питну воду для підігріву та водовідведення гарячої води» (форми 3.7, 3.19, 3.20) та зараховувались в рахунок сплати за надані послуги відповідно до зазначеного призначення платежу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зведених відомостей розщеплення сплат КП «ГІОЦ» за період з 01.10.13 р. по 27.06.14 р..

Отже, КП «ГІОЦ» здійснює на замовлення відповідача приймання на розподільчому рахунку КП «ГІОЦ» платежів фізичних осіб - споживачів житлово-комунальних послуг з подальшим розщепленням платежів споживачів на окремі платежі по видам житлово-комунальних послуг (опалення, водопостачання, вивіз сміття тощо) та перераховує розщеплені платежі на зазначені відповідачем у дислокаціях до Договору поточні рахунки виробників та виконавців житлово-комунальних послуг.

Враховуючи, що у м. Києві відсутній виробник комунальної послуги «гаряче водопостачання», вартість холодної води для підігріву визначається КП «ГІОЦ» розрахунковим шляхом, на підставі листів Управління цінової політики КМДА.

Так, платежі споживачів за комунальну послугу «гаряча вода» розщеплюється у відповідності до листів Управління цінової політики КМДА на три складові: «холодна вода для підігріву», що становить 11,40% платежу, «теплова енергія для приготування гарячої води», що становить 76,00% платежу споживача, витрати балансоутримувача бойлера на утримання бойлера де здійснюється виробництво послуги «гаряча вода», що становить 8,20% платежу споживача.

Складова «холодна вода для підігріву» направляється на рахунок ПАТ «АК «Київводоканал», складова «теплова енергія для приготування гарячої води» направляється КП «ГІОЦ» на рахунок підприємства, що подає до бойлера теплову енергію для приготування гарячої води в якості оплати вартості теплової енергії, а 8,20% - на рахунок балансоутримувача бойлера для обслуговування бойлера.

Беручи до уваги зазначений порядок розщеплення КП «ГІОЦ» платежів кінцевих споживачів житлово-комунальних послуг (населення), суд не знаходить підстав для зарахування коштів, сплачених населенням за гарячу воду, та з подальшим зазначенням КП «ГІОЦ» призначення платежу «вода для підігріву», у рахунок погашення заборгованості за послуги водопостачання питної води та водовідведення відповідача за Договором, оскільки таке зарахування буде суперечити нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976) та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р.. Крім того, докази погодження сторонами зміни призначення платежу у матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що Вищим господарським судом України в постанові від 21 серпня 2012 р. у справі № 5011-67/3006-2012 висловлена аналогічна правова позиція.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 695 913,59 грн. боргу за надані послуги з постачання холодної питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в т.ч. водовідведення гарячої води, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 50493,68 грн. за період з 02.11.13 р. по 30.06.14 р., проценти річних в сумі 11324,72 грн. за період з 02.11.13 р. по 30.06.14 р. та інфляційні нарахування в сумі 109171,54 грн. за період з 02.11.13 р. по 30.06.14 р., а також 56865,64 грн. штрафу, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В силу положень статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 4.2 Договору щодо нарахування пені від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення та припинення нарахування через рік дає суду чітке визначення іншої (більшої) тривалості періоду нарахування пені в контексті положень ст. 232 Господарського кодексу України.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені судом встановлено, що розмір нарахованих позивачем пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за надані послуги за кодами 9-1568, 9-1649, 9-1650 (холодне водопостачання та водовідведення) та 9-51568 (приймання стоків гарячої води) відповідає приписам чинного законодавства та умовам Договору, є арифметично вірним, отже, позов у частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати заборгованості за отримані послуги з водопостачання та водовідведення, приймання стоків гарячої води, підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 31502,33 грн. пені, 7071,05 грн. процентів річних та 66511,70 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно п. 4.6. Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Здійснивши перерахунок нарахованого позивачем штрафу у відповідності до умов Договору, враховуючи відмову судом у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, в розмірі 441399,23 грн., суд дійшов висновку, що з КП «Батиївське» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» підлягає стягненню 34795,68 грн. штрафу (695913,59 грн х 5%), що є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 34795,68 грн..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Батиївське" Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації (вул. Солом'янська, 33, м. Київ, 03110, код 35756966) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька,1-а, код 03327664) 695 913 (шістсот дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот тринадцять гривень) 59 коп. основного боргу по сплаті коштів за питну воду (стоки), 31502 (тридцять одну тисячу п'ятсот дві гривні) 33 коп. пені, 7071 (сім тисяч сімдесят одну гривню) 05 коп. процентів річних, 66511 (шістдесят шість тисяч п'ятсот одинадцять гривень) 70 коп. інфляційних нарахувань та 34795 (тридцять чотири тисячі сімсот дев'яносто п'ять гривень) 68 коп. штрафу, а також 16715 (шістнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять гривень) 89 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 17 квітня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон