Рішення № 43685630, 17.04.2015, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2015 р. Справа № 909/119/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Малєєвої О. В.

при секретарі судового засідання Мартиненко І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", м.Київ, вул. Дегтярівська, 27 "Т", 04119; адреса для листування: м. Київ, вул. Щорса, 7/9, 03150,

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД", вул.Промислова, буд. 29, кв. 20, м. Івано-Франківськ, 76018; адреса для листування: м. Київ, проспект Перемоги, 121 в, 03115,

про визнання нікчемним додаткового договору від 15.09.2014 до договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013 та визнання нікчемним акту обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 до договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013,

за участю представників сторін:

від позивача: представник Лисенко В. О., довіреність №221 від 20.03.2015,

від відповідача: представник Кудиба З. І., довіреність №1 від 05.03.2015, представник Білан Н. М., довіреність №2 від 22.04.2014,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М. А. звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД" про визнання нікчемним додаткового договору від 15.09.2014 до договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013 та визнання нікчемним акту обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 до договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваним договором внесені зміни в договір оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013, за умовами якого орендодавець не зобов'язаний був відшкодовувати орендарю витрати на капітальний ремонт об'єкта оренди, і передбачено, зокрема, право орендаря при покращенні об'єкта оренди, в результаті яких здійснена реконструкція та/або створено новий об'єкт, претендувати у визначеному порядку на спільну з орендодавцем власність на об'єкт, та право орендаря на зарахування в рахунок орендної плати понесених ним витрат на поліпшення, реконструкцію, капітальний ремонт об'єкта оренди. Вказує, що сторонами був складений акт обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014, яким вони за наслідками його огляду встановили, що орендарем було здійснено реконструкцію об'єкта оренди на загальну суму 96535880 грн. Вважає, що додатковий договір від 15.09.2014 та даний акт є нікчемними з підстав, передбачених п.1, п.3 ч.3 ст.38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки спрямовані на подальше безоплатне та безпідставне здійснення відчуження майна позивача без встановлення обов'язку відповідача щодо вчинення відповідних майнових дій, передбачають фактичну відмову позивача від власних майнових вимог, спрямовані на погіршення фінансового стану позивача шляхом незаконного відчуження частини активів неплатоспроможного банку. Позивач також вважає, що вказані додатковий договір та акт суперечать приписам постанови правління НБУ №531/БТ від 03.10.2014, яка встановила для банку значні обмеження в діяльності, серед яких заборона здійснювати будь-яке відчуження будівель та споруд без погодження з Нацбанком України.

В письмових поясненнях до позовної заяви вих.№32/1-4625 від 19.03.2015 (вх.4576/15 від 23.03.2015) позивач також вказав, що п. 1.1 договору оренди (в редакції додаткового договору від 15.09.2014) містить невідповідності загальної площі об'єкту оренди, яка складає 7131,43 кв.м, загальній площі всіх нежитлових приміщень, які передані в оренду, і становить 8015,90 кв.м, що свідчить про недосягнення згоди між сторонами щодо істотної умови договору, а саме предмету договору. Вважає, що п. 1.6 договору оренди (в редакції додаткового договору від 15.09.2014) фактично затверджує процедуру відчуження частини об'єкта оренди на користь відповідача, а також встановлює обов'язок позивача передати частину об'єкта оренди у власність відповідача без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, зважаючи на балансову вартість об'єкта оренди та вартість його здійсненої реконструкції, що є підставою для визнання даного договору нікчемним відповідно до п. 1, п. 3 ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідач у відзивах на позов від 10.03.2015 (вх.№3690/15) та від 23.03.2015 (вх.4575/15) проти позову заперечив, оскільки вважає, що позивач не надав суду жодних доказів безоплатності та безпідставності відчуження банком на користь відповідача нерухомого майна чи інших доказів порушення відповідачем вимог чинного законодавства при укладенні спірного договору та підписанні акту обстеження. Зазначає, що право власності на об'єкт оренди на даний час зареєстровано за позивачем, а відповідачем не вчинялись жодні дії щодо оформлення за собою права спільної власності на нерухоме майно у зв'язку з реконструкцією. Зауважує, що відповідно до п. 1.2 договору оренди (в редакції додаткового договору від 15.09.2014) передача об'єкта в оренду не тягне за собою передачу орендарю права власності на нього. При цьому орендодавцем було надано дозвіл орендарю на здійснення покращень, і сторони в договорі погодили, що такі покращення, в результаті яких здійснена реконструкція або створено новий об'єкт, надають орендарю право на спільну власність на частину об'єкта, яка буде визначена атестованим експертом відповідно до понесених витрат відповідача та погоджена сторонами договору. Вказує, що дані положення договору відповідають нормам законодавства України, зокрема, ст. ст. 331, 332 ЦК України. Зазначає, що оспорюваний акт обстеження від 09.11.2014 не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, а позовна вимога щодо визнання його нікчемним спрямована на встановлення факту і не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, які визначені ст. 16 ЦК України. Вважає, що позовна вимога щодо визнання акту обстеження від 09.11.2014 нікчемним не підсудна господарським судам, оскільки даний документ не містить ознак акту в розумінні ст. 12 ГПК України, а тому в цій частині провадження у справі слід припинити.

Аналогічні пояснення представники сторін дали в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №123 від 20.11.2014 з 21.11.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 3 місяці до 20.02.2015.

Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014 призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасовою адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М. А.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" продовжено по 20.03.2015 (включно), а також продовжено повноваження Славкіної М. А. по 20.03.2015 (включно), що також підтверджується наказом фонду гарантування вкладів фізичних осіб №55 від 17.02.2015.

Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №63 від 20.03.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначено уповноваженою особою Фонду Славкіну М. А. строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016.

01.11.2013 між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", як орендодавцем, та ТзОВ "Європа-Транс ЛТД" було укладено договір оренди нежитлових приміщень №К-11/13 (надалі "договір оренди"), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування без права викупу нежитлові приміщення загальною площею 7131,43кв.м на строк, який починається з 02.01.2014, але не раніше дати підписання акту прийому-передачі об'єкту, та продовжується до 30.11.2016 (п. 4.1).

У п. 1.2 договору оренди вказано, що цей договір не дає права орендарю на викуп чи іншу форму відчуження об'єкта. Капітальний ремонт об'єкта здійснюється орендарем в міру необхідності. Вартість капітального ремонту орендодавцем не відшкодовується (п. 1.7).

Згідно з п. 3.2 договору оренди передача-приймання об'єкта здійснюється уповноваженими представниками сторін на підставі акта приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору та який підписують уповноважені представники сторін. Об'єкт вважається переданий в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі (п.3.3).

Відповідно до розділу 5 договору оренди за оренду об'єкта орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну), що встановлюється в розмірі 255542,92грн, крім того ПДВ 51 108,58 грн, всього - 306 651,50 грн на місяць. Вартість комунальних послуг та інших експлуатаційних послуг не входить до складу орендної плати (п. 5.1).

Розділом 7 договору оренди передбачені обов'язки орендаря, зокрема, самостійно та за власний рахунок здійснювати поточний ремонт об'єкта упродовж строку дії договору. До поточного ремонту також відносяться роботи по систематичному і своєчасному запобіганню від передчасного зносу частин будівлі, споруди та інженерного обладнання шляхом проведення профілактичних заходів та усунення дрібних пошкоджень і несправностей (п.7.1.4); не проводити в орендованому об'єкті без письмової згоди орендодавця приховані і відкриті проводки комунікацій, перепланування і переобладнання та підтримувати орендоване майно у справному стані, запобігати його знищенню та пошкодженню (п. 7.1.8); забезпечити належне утримання інженерних комунікацій, якими обладнаний об'єкт, і обладнання на останньому та негайно повідомляти орендодавця про проведення планових ремонтних робіт, будь-які пошкодження, аварії, інші неполадки в орендованому об'єкті, в результаті яких завдано або може бути завдано матеріальні збитки орендодавцю (п. 7.1.17).

Якщо поліпшення орендованого об'єкта зроблено за згодою орендодавця, орендар має право на їх вилучення, якщо такі поліпшення можуть бути відокремлені без пошкодження орендованого майна (п. 7.2.6).

Пунктом 8.6 договору оренди передбачено, що об'єкт повинен бути переданий орендодавцеві у тому ж стані, у якому він був переданий в оренду, з урахуванням нормального зносу. Поліпшення об'єкта, що зроблені орендарем без згоди орендодавця, якщо їх можна відокремити від об'єкта без завдання йому шкоди, орендар повинен відокремити без завдання шкоди об'єкту та вивезти до моменту, визначеного у п. 8.2 договору (п. 8.7). Невідокремлені поліпшення та поліпшення, які неможливо відокремити від об'єкта без завдання останньому шкоди, компенсації орендарю не підлягають (п. 8.8).

Відповідно до п. 11.3 договору оренди зміни та доповнення до даного договору вносяться сторонами шляхом укладення окремого додаткового договору до договору, який(і) є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу, якщо вони укладені у тій самій формі, що й договір.

Згідно з актом прийому-передачі нежитлових приміщень від 02.01.2014 до договору №К-11/13 орендодавець згідно договору оренди передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 7 131,43 кв.м, які складаються з:

- нежитлових приміщень площею 565,3 кв.м, що розташовані у адміністративно-побутовому корпусі літ. «А»;

- нежитлових приміщень площею 65,83 кв.м, що розташовані у корпусі службових перевезень літ. «Б»;

- нежитлових приміщень площею 74,6 кв.м, що розташовані у нежилій будівлі начальників 2-х автоколон літ. «В»;

- нежитлових приміщень площею 310,8 кв.м, що розташовані у будівлі допоміжних цехів №1 літ. «Г»;

- нежитлових приміщень площею 1 190,8 кв.м, що розташовані у будівлі блоку допоміжних цехів №2 літ. «Е»;

- нежитлових приміщень площею 682,6 кв.м, що розташовані у будівлі профілакторію поточного ремонту літ. «Ж»;

- нежитлових приміщень площею 41,6 кв.м, що розташовані у нежилій будівлі-приміщенні начальника 1-ї автоколони в № 2 літ. «З»;

- нежитлових приміщень площею 3 924,9 кв.м, що розташовані у виробничому корпусі №2 літ. «Л»;

- нежитлових приміщень площею 246,9 кв.м, що розташовані у будівлі центрального складу запчастин літ. «М»;

- нежитлових приміщень площею 28,1 кв.м, що розташовані у нежилій будівлі - центральній електрощитовій літ. «Н».

На момент передачі сторони дійшли згоди, що частина приміщення потребує капітального ремонту, який орендар виконує за власний рахунок. При цьому, вартість капітального ремонту орендодавцем не відшкодовується (п. 4 акту).

Надалі 15.09.2014 між сторонами було підписано додатковий договір до договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 (надалі "додатковий договір"), відповідно до якого на підставі п. 11.3 договору оренди сторони погодили викласти договір оренди в іншій редакції.

Зокрема, пунктом 1.6 додаткового договору передбачено, що цим договором, орендар отримав дозвіл орендодавця на здійснення покращень об'єкту в тому числі, але не виключно: на його капітальний ремонт, переобладнання, реконструкцію, добудову об'єкту, іншого пристосування для власних потреб. У п. 7.2.4 закріплено право орендаря здійснювати покращення об'єкта.

На підставі ст. 778 ЦК України, cт. 627 ЦК України, сторони погодились, що покращення об'єкту оренди, в результаті яких здійснена реконструкція та/або створено новий об'єкт, має наслідком право орендаря на спільну з орендодавцем власність на об'єкт. Частка, у власності, визначається пропорційно сумарній вартості понесених орендарем затрат до балансової вартості об'єкту, яка існувала, на момент прийняття його в оренду. Для визначення відсоткового співвідношення часток у об'єкті, після проведення його покращень та реконструкції, сторони залучають атестованого(их) суб'єкта(ів), що уповноважені проводити технічну інвентаризацію майна та визначати розмір частки кожної сторони. Остаточний розгляд часток, визначених ними за правилами цього пункту, є підставою для реєстрації права часткової власності на об'єкт (п.1.6.1).

Згідно з п. 1.6.2 на розсуд та за рішенням орендаря він може вимагати від орендодавця сплати/відшкодування (компенсації) вартості фактично здійснених покращень та/або реконструкцій об'єкта (необхідних витрат), або на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати. Розмір такої компенсації визначається на підставі та у сумі фактично понесених орендарем витрат. Орендодавець зобов'язаний сплатити грошову суму на підставі вимоги орендаря в строки, що встановлені останнім, або здійснити зарахування таких витрат в рахунок орендної плати.

Компенсація, передбачена п. 1.6, може бути здійснена у формі заліку (за заявою орендаря) зустрічного грошового зобов'язання, зокрема, по зобов'язанням по сплаті орендної плати, згідно р. 5 договору (п. 1.6.3).

Крім того, сторони у п. 5.5 визначили, що відповідно до п. 1.6.2 та п. 5.3 цього договору орендар має право на зарахування в рахунок орендної плати понесених ним витрат на поліпшення/реконструкцію/капітальний ремонт об'єкта у розмірі, що не перевищує 90% від розміру орендної плати. При цьому орендар направляє орендодавцю акт про зарахування понесених витрат в рахунок орендної плати, форма якого встановлена в додатку №1 до цього договору.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою ст. 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). В ч.2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оскільки згідно вищенаведених рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з 21.11.2014 розпочато процедуру виведення з ринку ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та його ліквідації, то на спірні правовідносини поширюються положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно ч.3 ст.1 даного закону відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Частиною 5 ст. 34 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, коли, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3).

Додатковий договір був вчинений сторонами 15.09.2014, тобто протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а тому до нього можуть застосовуватись наведені положення закону.

При оцінці наявності в умовах додаткового договору обставин, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд виходить з того, що в додатковому договорі не передбачено безоплатного відчуження майна, прийняття на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій чи відмову від власних майнових вимог. Наведені обставини можуть мати місце в разі відсутності будь-яких компенсаційних дій з боку контрагента за договором. Разом з тим, передбачене в додатковому договорі право орендаря претендувати у визначеному порядку на спільну з орендодавцем власність на об'єкт оренди та на зарахування в рахунок орендної плати витрат, понесених ним на поліпшення, реконструкцію та капітальний ремонт об'єкта оренди, мають компенсаційний характер. В першому випадку йдеться не про позбавлення права власності орендодавця на частину об'єкта оренди, а про умови набуття ним права спільної власності на об'єкт оренди, вартість якого збільшена внаслідок здійснених поліпшень, при відсутності з його боку понесених витрат; тобто замість права власності на майно меншої вартості він може отримати частку у праві власності на майно, вартість якого є більшою. В другому випадку - орендодавець не позбавляється орендної плати, а в якості компенсації за неї отримує у власність майно, вартість якого збільшена за рахунок витрат орендаря.

Враховуючи те, що умовами договору оренди не було передбачено право орендаря отримати компенсацію за витрати, понесені ним на капітальний ремонт орендованого приміщення, внесення вказаних змін згідно додаткового договору вплинуло на можливість орендодавця збільшити вартість належного його майна без витрат з свого боку. Проте це не означає, що він відмовився від свого майна чи майнових прав без відповідної компенсації.

При цьому внесені зміни в договір оренди не суперечать чинному законодавству, оскільки в ст.778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ "Європа-Транс ЛТД" скористались правом наданим їм ст. 651 ЦК України та умовами договору оренди і внесли зміни до договору. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Застосування п. 3 ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов'язується з обставинами укладення банком правочину, який хоч і передбачає компенсацію, проте така компенсація є неадекватною, зокрема, здійснена за цінами, нижчими або вищими від звичайних.

Аналіз умов додаткового договору свідчить про те, що сторони внесли зміни в основний договір щодо права орендаря відшкодувати витрати на поліпшення орендованого майна і визначили можливі механізми такого відшкодування, проте будь-яких чітких вартісних показників не встановили. Зокрема, в п. 1.6.2 додаткового договору передбачено, що на розсуд та за рішенням орендаря він може вимагати від орендодавця сплати/відшкодування (компенсації) вартості фактично здійснених покращень та/або реконструкцій об'єкта (необхідних витрат), або на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати; розмір такої компенсації визначається на підставі та у сумі фактично понесених орендарем витрат.

Встановити відповідність витрат орендаря на поліпшення орендованого майна звичайним цінам на майно чи послуги на момент укладення додаткового договору не видається можливим, оскільки сторони в договорі не узгодили ні склад, ні вартість таких витрат.

Таким чином, позивачем не доведено, що умови додаткового договору підпадають під ознаки нікчемності, передбачені п. 1, п. 3 ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і суперечать чинному законодавству.

При оцінці акту обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014, який позивач вважає правочином і просить визнати нікчемним, суд виходить з того, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому актом обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 не передбачено виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків сторін договору; даний акт містить лише інформацію про огляд об'єкта оренди сторонами та встановлення, що орендарем було здійснено реконструкцію об'єкту оренди (його частини) площею 3937,1 кв.м в період з 20.09.2014 по 09.11.2014 на загальну суму 96 535 880,00 грн. Тому вказаний акт не є правочином у розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України і не підлягає визнанню нікчемним. За таких обставин в цій частині позовних вимог спосіб захисту порушеного права не відповідає приписам ст. 16 ЦК України, ст. 20 ЦК України.

Позивач також посилається на те, що додатковий договір та акт обстеження об'єкту оренди були укладені всупереч приписам постанови Правління Національного банку України №531/БТ від 03.10.2014, яка встановила значні обмеження в діяльності ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", серед яких, зокрема, заборона здійснювати будь-яке відчуження будівель та споруд без погодження з Національним банком України. При цьому додатковий договір було укладено 15.09.2014, тобто до прийняття вказаної постанови і не може відповідати його приписам, а акт обстеження, як вже було зазначено, не є правочином і не підлягає оцінці на відповідність його умов вимогам чинного законодавства.

При розгляді справи позивач звернув увагу на невідповідність в додатковому договорі загальної площі орендованого майна в розмірі 7131,43 кв.м сумі площ окремо вказаних нежитлових орендованих приміщень, внаслідок чого вважає, що сторони не досягли згоди щодо істотної умови договору оренди - його предмету. Представник відповідача в судовому засіданні 17.04.2015 зазначив, що дана розбіжність виникла внаслідок помилки і що дана обставина не є належною підставою для визнання додаткового договору нікчемним.

При вирішенні спору про визнання договору недійсним слід враховувати те, чи є договір укладеним, оскільки не може визнаватись недійсним неукладений договір. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст. 218 ЦК України). А тому наявність в письмовій формі договору помилок щодо площі орендованих приміщень не означає, що сторони не досягли згоди щодо об'єкта оренди, оскільки відбулась його передача згідно акту приймання-передачі.

Як зазначено в п. 2.6 постанови Пленуму ВГС України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", незалежно від форми власності об'єкта оренди господарські суди мають виходити з того, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

А тому наявність вказаних розбіжностей не впливає на вирішення даного спору.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

При вирішенні питання про розподілі судових витрат згідно ст. 49 ГПК України слід виходити з того, що позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 8, 124 Конституції України, ст.ст. 43, 49, ст. 82 - ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД" про визнання нікчемним додаткового договору від 15.09.2014 до договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013 та визнання нікчемним акту обстеження об'єкту оренди від 09.11.2014 до договору оренди нежитлових приміщень №К-11/13 від 01.11.2013.

Повне рішення складено 21.04.15

Суддя Малєєва О. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Федунишин М.М. 21.04.15