Рішення № 43685034, 20.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.04.15р. Справа № 904/1703/15

За позовом Приватного науково-виробничого підприємства "Елеком" (АДРЕСА_1)

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (м.Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 14144 від 10.07.2014 у загальному розмірі 87 620 грн. 86 коп., з урахуванням уточнення

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність №3 від 05.01.2015)

від відповідача: Кошман О.В. - провідний юрисконсульт (довіреність № 19/5 від 29.12.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне науково-виробниче підприємство "Елеком" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просило суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі-відповідач) заборгованість за договором поставки № 14144 від 10.07.2014 у загальному розмірі 76 115 грн. 43 коп.

Ціна позову на момент звернення із позовом до суду складалася з наступних сум:

- 66 431 грн. 56 коп. - основний борг;

- 5 063 грн. 36 коп. - пеня;

- 4 091 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 529 грн. 51 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 14144 від 10.07.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 10.07.2014 по 12.09.2014 товар - емальпровід, у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 66 431 грн. 56 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 11.4. договору позивач нарахував та просив стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 04.10.2014 по 15.02.2015 в сумі 5 063 грн. 36 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 04.10.2014 по 15.02.2015 у сумі 529 грн. 51 коп. та інфляційні втрати за період з жовтня 2014 року по січень 2015 року у сумі 4 091 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.03.2015.

Представник позивача у судове засідання 19.03.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 04.03.2015 не виконав. При цьому, 19.03.2015 від позивача надійшла заяву про збільшення позовних вимог, у якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 14144 від 10.07.2014 в загальному розмірі 80 446 грн. 29 коп., яка складалася з наступних сум:

- 66 431 грн. 56 коп. - основний борг;

- 5 063 грн. 36 коп. - пеня;

- 8 421 грн. 86 коп. - інфляційні втрати за період з жовтня 2014 року по лютий 2015 року;

- 529 грн. 51 коп. - 3% річних.

Представник відповідача у судове засідання 19.03.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 04.03.2015 не виконав, але надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що його представник не може прибути до судового засідання, у зв'язку з перебуванням у відрядженні.

Так, ухвалою суду від 19.03.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 21.04.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також надходженням клопотання відповідача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 20.04.2015 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 14144 від 10.07.2014 в загальному розмірі 87 620 грн. 86 коп., яка складається з наступних сум:

- 66 431 грн. 56 коп. - основний борг;

- 5 063 грн. 36 коп. - пеня;

- 15 596 грн. 43 коп. - інфляційні втрати за період з жовтня 2014 року по березень 2015 року;

- 529 грн. 51 коп. - 3% річних.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив лише розмір інфляційних втрат, розрахувавши їх за більш тривалий період. Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з жовтня 2014 року по січень 2015 року у сумі 4 091 грн. 00 коп., а в останній заяві про збільшення позовних вимог (заява вх. суду 23801/15 від 20.04.2015) позивач просить суд стягнути інфляційні втрати у розмірі 15 596 грн. 43 коп. за період з жовтня 2014 року по березень 2015 року, не змінюючи розміру інших вимог (основного боргу, пені, 3% річних), не заявляючи додаткових вимог та не виходячи за межі суми сплаченого при зверненні із позовом судового збору, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 87 620 грн. 86 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Так, у судовому засіданні 21.04.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення (збільшення), просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49038, м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, 7, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2015 та від 17.03.2015 було отримано відповідачем 12.03.2015 та 30.03.2015, відповідно, що підтверджується поштовими повідомленням № 4994524305836 (4903805931196) та № 4994524619199 (4903805946789).

Також суд наголошує на тому, що ухвали суду від 04.03.2015 та від 17.03.2015 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.04.2015 пояснив, що основний борг в сумі 66 431 грн. 56 коп. визнає, при цьому наголошував на тому, що підприємство відповідача фінансується з державного бюджету, а кошти на погашення вказаної заборгованості перед позивачем виділені відповідачу не були, отже вказана заборгованість утворилась перед позивачем не з його вини. Крім того, представник відповідача просив суд розгляд справи відкласти з метою надання часу сторонам для мирного врегулювання спору (укладення мирової угоди по справі).

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечував, посилаючись на те, що згідно частини 4 статті 121 Господарського процесуального кодексу України позивач має право укласти мирову угоду з відповідачем у процесі виконання судового рішення. А отже прийняття рішення по справі ніяким чином не порушує права відповідача на укладення мирової угоди.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі.

З приводу усного клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись, зокрема, на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Крім того, суд вважає заперечення позивача проти відкладення розгляду справи обґрунтованими, оскільки положення частини 4 статті 121 Господарського процесуального кодексу України надають можливість сторонам укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення, а отже у задоволенні вказаного клопотання відповідача було відмовлено.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10.07.2014 між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - замовник, відповідач) та Приватним науково-виробничим підприємством "Елеком" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 14144 (далі - договір) (а.с.12-15), відповідно до умов якого у відповідності з договором постачальник зобов'язався поставити і передати у власність замовника товар, відповідно до специфікації, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити поставлену продукцію на умовах договору. Найменування товару - емальпровід до тепловозів. Виробник: Україна (пункти 1.1., 1.2., 1.3. договору).

Відповідно до пункту 16.2. договору термін дії договору - з моменту його підписання до 31.12.2014.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 3.1. договору кількість та асортимент товару передбачається у специфікації (додаток № 1), яка є невід ємною частиною договору.

Так, у додатку № 1 до договору № 14144 від 10.07.2014 - специфікації № 1 (а.с.16) сторони узгодили, зокрема, найменування товару, його кількість, ціну, та загальну суму, а саме: емальпровід на загальну суму 99 875 грн. 40 коп.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 5.1. договору поставка товару здійснюється на протязі 5 днів тільки у разі письмового повідомлення (згоди) замовника.

Крім того, відповідно до пунктів 5.2. та 5.3. договору поставка товару здійснюється зі складу постачальника (м. Дніпропетровськ, вул. Канатна, 130) згідно Інкотермс 2010 на умовах EXW. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.

Згідно з пунктом 9.2. договору підтвердженням про одержання продукції замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін, подорожній лист водія, або відповідний аналогічний документ, підтверджуючий доставку товару.

Так, позивач на виконання умов договору у період з 10.07.2014 по 12.09.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 77 819 грн. 88 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № Э0710-10 від 10.07.2014 на суму 20 650 грн. 08 коп. (а.с.17), довіреність до неї - № 1234 від 10.07.2014 (а.с.18);

- видаткова накладна № Э0807-12 від 07.08.2014 на суму 18 836 грн. 64 коп. (а.с.19), довіреність до неї - № 1375 від 07.08.2014 (а.с.20);

- видаткова накладна № Э0808-3 від 08.08.2014 на суму 2 952 грн. 00 коп. (а.с.21), довіреність до неї - № 1375 від 07.08.2014 (а.с.22);

- видаткова накладна № Э0812-6 від 12.08.2014 на суму 3 044 грн. 16 коп. (а.с.23), довіреність до неї - № 1393 від 12.08.2014 (а.с.24);

- видаткова накладна № Э0829-6 від 29.08.2014 на суму 6 033 грн. 60 коп. (а.с.25), довіреність до неї - № 1475 від 29.08.2014 (а.с.26);

- видаткова накладна № Э0829-7 від 29.08.2014 на суму 5 775 грн. 84 коп. (а.с.27), довіреність до неї - № 1475 від 29.08.2014 (а.с.28);

- видаткова накладна № Э0905-5 від 05.09.2014 на суму 1 240 грн. 20 коп. (а.с.29), довіреність до неї - № 1518 від 05.09.2014 (а.с.30);

- видаткова накладна № Э0912-10 від 12.09.2014 на суму 19 287 грн. 36 коп. (а.с.31), довіреність до неї - № 1582 від 12.09.2014 (а.с.32).

При цьому суд зауважив, що у специфікації було визначено загальну вартість товару - 99 875 грн. 40 коп., а фактично поставлено на суму 77 819 грн. 88 коп., а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю - ОСОБА_3.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 9.3. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 6.1., 6.2., 6.3. договору сторони погодили, що замовник оплачує товар за ціною, вказаною у специфікації. Ціни в накладних і/або в рахунках-фактурах вказуються в національній валюті України. Загальна сума по договору складає - 99 875 грн. 40 коп., з урахуванням ПДВ - 20% - 16 645 грн. 90 коп.

Згідно з пунктом 7.2. договору замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної.

Крім того, у специфікації також зазначено, що умови розрахунку - 60 банківських днів з дня отримання.

В порушення умов пункту 7.2. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Так, відповідач оплатив 11.09.2014 отриманий товар лише частково в сумі 11 388 грн. 32 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.33).

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 66 431 грн. 56 коп. (77 819,88 - 11 388,32).

Як зазначав представник позивача, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу на погашення існуючої заборгованості не здійснив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З приводу посилання відповідача на відсутність фінансування для погашення спірної заборгованості суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі держави.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 66 431 грн. 56 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 11.4. договору сторони погодили, що за несвоєчасне перерахування коштів згідно пункту 7.2. договору замовник виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем, в своє чергу, - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 04.10.2014 по 15.02.2015, розрахована за кожною накладною окремо, в сумі 5 063 грн. 36 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Так, судом встановлено, що розрахунок здійснений за невірно визначеними періодами прострочення, а саме: позивачем за декількома накладними невірно визначений початок періоду прострочення (граничний термін виконання зобов'язання щодо оплати), а отже розрахунок, здійснений позивачем, визнається судом таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так судом визначені наступні останні дні здійснення оплати за поставлений товар згідно відповідних накладних:

- видаткова накладна № Э0710-10 від 10.07.2014 на суму 20 650 грн. 08 коп. - 03.10.2014;

- видаткова накладна № Э0807-12 від 07.08.2014 на суму 18 836 грн. 64 коп. - 31.10.2014;

- видаткова накладна № Э0808-3 від 08.08.2014 на суму 2 952 грн. 00 коп. - 03.11.2014;

- видаткова накладна № Э0812-6 від 12.08.2014 на суму 3 044 грн. 16 коп. - 05.112014;

- видаткова накладна № Э0829-6 від 29.08.2014 на суму 6 033 грн. 60 коп. - 21.11.2014;

- видаткова накладна № Э0829-7 від 29.08.2014 на суму 5 775 грн. 84 коп. - 21.11.2014;

- видаткова накладна № Э0905-5 від 05.09.2014 на суму 1 240 грн. 20 коп. - 28.11.2014;

- видаткова накладна № Э0912-10 від 12.09.2014 на суму 19 287 грн. 36 коп. - 05.12.2014.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- видаткова накладна № Э0710-10 від 10.07.2014 на суму 20 650 грн. 08 коп., заборгованість за вказаною накладною - 9 261 грн. 76 коп. - період нарахування пені з 04.10.2014 по 15.02.2015, сума пені - 956 грн. 63 коп.;

- видаткова накладна № Э0807-12 від 07.08.2014 на суму 18 836 грн. 64 коп. - період нарахування пені з 01.11.2014 по 15.02.2015, сума пені - 1 584 грн. 34 коп.;

- видаткова накладна № Э0808-3 від 08.08.2014 на суму 2 952 грн. 00 коп. - період нарахування пені з 04.11.2014 по 15.02.2015, сума пені - 242 грн. 23 коп.;

- видаткова накладна № Э0812-6 від 12.08.2014 на суму 3 044 грн. 16 коп. - період нарахування пені з 06.11.2014 по 15.02.2015, сума пені - 245 грн. 62 коп.;

- видаткова накладна № Э0829-6 від 29.08.2014 на суму 6 033 грн. 60 коп. - період нарахування пені з 22.11.2014 по 15.02.2015, сума пені - 416 грн. 24 коп.;

- видаткова накладна № Э0829-7 від 29.08.2014 на суму 5 775 грн. 84 коп. - період нарахування пені з 22.11.2014 по 15.02.2015, сума пені - 398 грн. 45 коп.;

- видаткова накладна № Э0905-5 від 05.09.2014 на суму 1 240 грн. 20 коп. - період нарахування пені з 29.11.2014 по 15.02.2015, сума пені - 78 грн. 90 коп.;

- видаткова накладна № Э0912-10 від 12.09.2014 на суму 19 287 грн. 36 коп. - період нарахування пені з 06.12.2014 по 15.02.2015, сума пені - 1 123 грн. 42 коп.

Враховуючи викладене, після здійсненого власного розрахунку, судом визначена сума пені за вказаними вище періодами прострочення в сумі 5 045 грн. 83 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 5 045 грн. 83 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з жовтня 2014 року по березень 2015 року в сумі 15 596 грн. 43 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок не відповідає вищевказаним вимогам, а отже визнається судом необґрунтованим.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та суми заборгованості станом на кожний окремий місяць нарахування за кожною накладною окремо, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом визначена сума інфляційних втрат, яка є більшою, ніж визначено позивачем.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 15 596 грн. 43 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 596 грн. 43 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Щодо розрахунку 3% річних та вимог в цій частині суд зазначає наступне.

Розрахунок визнається судом необґрунтованим, оскільки, як і в розрахунку пені, позивачем допущені аналогічні помилки.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- видаткова накладна № Э0710-10 від 10.07.2014 на суму 20 650 грн. 08 коп., заборгованість за вказаною накладною - 9 261 грн. 76 коп. - період нарахування 3% річних з 04.10.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 102 грн. 77 коп.;

- видаткова накладна № Э0807-12 від 07.08.2014 на суму 18 836 грн. 64 коп. - період нарахування 3% річних з 01.11.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 165 грн. 66 коп.;

- видаткова накладна № Э0808-3 від 08.08.2014 на суму 2 952 грн. 00 коп. - період нарахування 3% річних з 04.11.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 25 грн. 23 коп.;

- видаткова накладна № Э0812-6 від 12.08.2014 на суму 3 044 грн. 16 коп. - період нарахування 3% річних з 06.11.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 25 грн. 52 коп.;

- видаткова накладна № Э0829-6 від 29.08.2014 на суму 6 033 грн. 60 коп. - період нарахування 3% річних з 22.11.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 42 грн. 65 коп.;

- видаткова накладна № Э0829-7 від 29.08.2014 на суму 5 775 грн. 84 коп. - період нарахування 3% річних з 22.11.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 40 грн. 83 коп.;

- видаткова накладна № Э0905-5 від 05.09.2014 на суму 1 240 грн. 20 коп. - період нарахування 3% річних з 29.11.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 8 грн. 05 коп.;

- видаткова накладна № Э0912-10 від 12.09.2014 на суму 19 287 грн. 36 коп. - період нарахування 3% річних з 06.12.2014 по 15.02.2015, сума 3% річних - 114 грн. 14 коп.

Враховуючи викладене, після здійсненого власного розрахунку, судом визначений розмір 3% річних за вказаними вище періодами прострочення в сумі 524 грн. 85 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 524 грн. 85 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, 7; ідентифікаційний код 00659101) на користь Приватного науково-виробничого підприємства "Елеком" (АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 66 431 грн. 56 коп. - основного боргу, 5 045 грн. 83 коп. - пені, 15 596 грн. 43 коп. - інфляційних втрат, 524 грн. 85 коп. - 3% річних, 1 826 грн. 54 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко