Ухвала суду № 43681099, 20.04.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23112/14-ц Провадження № 22-ц/772/1136/2015Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.Категорія 27Доповідач Стеблюк Л. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої : Стеблюк Л.П.

суддів: Якименко М.М., Вавшка В.С.

при секретарі: Пантелеймоновій А.І.

за участю ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.02.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та визнання договору купівлі - продажу договором позики, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом , мотивуючи його тим, що 28.01.2009 року син позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заключили договір позики на суму З60000 гривень. Для забезпечення договору по проханню сина позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_2 надав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, оскільки він знав що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають в дружніх відносинах та що ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_7 земельну ділянку на суму 204 000 грн. За договором позики борг в сумі 360000 грн. мав бути сплачений до 28.01.2012 року зі сплатою відсотків 26% річних, тобто 14506 грн. Враховуючи те, що в рахунок боргу ОСОБА_6 передав землю, то сума боргу складала 360 000 - 204 000=156 000грн. Через місяць ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 ще два рази по 56 000грн., після чого сума основного боргу складала 44000 грн. Не зважаючи на те, що договір позики виконувався належним чином, ОСОБА_7 наполягала на тому, щоб з квартири були виписані малолітні діти. Про те, що малолітні діти були виписані з квартири позивач не знав. ОСОБА_7 через суд переписала квартиру на себе, а потім на свою свекруху - ОСОБА_8 Про це позивач дізнався через півтора роки, коли на його адресу прийшло повідомлення про примусове виселення малолітніх дітей та їх матері. Позивач почав звертатися до суду, а ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 переписала квартиру на свою знайому ОСОБА_9 Позивач було подано заяву про скасування рішення за нововиявленими обставинами, і рішення було скасовано. Щоб закінчити скандали та сварки ОСОБА_6 домовився з ОСОБА_7 що розрахується з нею, а остання перепише землю на ОСОБА_6, для цього ОСОБА_6 позичив кошти у ОСОБА_5 в сумі 240 000 грн. під 24% річних. Для цього ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7 пішли до нотаріуса і переписали квартиру на мати ОСОБА_5 - ОСОБА_4 Умовами цього договору між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 було те, що останній для забезпечення договору перепише квартиру на свою маму, як нейтральне лице, як тільки ОСОБА_6 розрахується то ОСОБА_5 зразу перепише квартиру назад. Позивач сплачував вчасно ОСОБА_5 кошти за свого сина в сумі 12 000 грн. щомісяця, коли розрахунки підійшли до закриття боргу, ОСОБА_5 сказав що продасть квартиру, оскільки вона належить його матері. Просить визнати договір купівлі - продажу від 21.10.2011 року недійсним та визнати договір від 21.10.2011 договором позики.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.02.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та визнання договору купівлі- продажу договором позики - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що остання не підлягає до задоволення наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2011 року між ОСОБА_9 («Продавець») та ОСОБА_4 («Покупець») був укладений та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О.О. за реєстровим № 1241 Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що належала «Продавцю» на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27 серпня 2011 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О.О. за реєстровим № 993, зареєстрованого 30 серпня 2011 року в КП «ВООБТІ» за реєстраційним номером 26229761, номер запису 693/23314 в книзі 259.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 23.05.2000р. ОСОБА_2 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1.

28.01.2009 р. ОСОБА_2 за договором іпотеки від 28.01.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С.П. на виконання договору позики, укладеного 28.01.2009р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру номер АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 30.03.2010 р. звернуто стягнення на предмет іпотеки на користь ОСОБА_7, а саме квартиру номер АДРЕСА_1 та застосовано спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме квартири номер АДРЕСА_1, шляхом продажу із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме з правом ОСОБА_7 укладати від імені ОСОБА_2 договору купівлі - продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням ОСОБА_7 всіх д повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав на нерухоме майно в органів БТІ, , ЖЕУ, нотаріату та інших документів, необхідних для здійснення такого продажу).

18.08.2010р. було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. за реєстровим № 3734.

Ухвалою суду від 15.09.2011р. рішення від 30.03.2010 року було скасовано за нововиявленими обставинами, а справу призначено до нового розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниця від 29.09.2011р. під час перегляду рішення суду від 30.03.2010року була затверджена мирова угода укладена між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та ОСОБА_2 згідно п.2 та 3 якої, останні не мають будь-яких претензій до сторін договору купівлі-продажу від 18.08.2010р. посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. за реєстровим № 3734 щодо правомірності, законності цього договору та процедури звернення стягнення на вказану вище квартиру, ціни її продажу та стверджують, що в результаті звернення стягнення на вказану вище квартиру не були порушені жодні інтереси малолітніх дітей.

Отже, квартира АДРЕСА_1 вибула із власності позивача ще в 2010р. в результаті звернення на неї стягнення за договором іпотеки, що підтверджується наявними у справі доказами.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 просив визнати договір купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, договором позики, укладеним між позивачем ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_5, оскільки позивач вважає, що під договором купівлі-продажу приховано договір позики, жодна із сторін якого не є стороною в оспорюваному правочині, суд підставно прийшов до висновку, що позовна вимога не ґрунтується на вимогах закону, а тому не підлягає задоволенню.

Даний висновок суду узгоджується з п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що права позивача не були порушені внаслідок підписання договору купівлі-продажу між іншими особами, а сам він не був стороною оспорюваного правочину (договору купівлі - продажу).

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивач підтвердив, що будь-яких письмових доказів, що він розрахувався з ОСОБА_5 за борг сина, не має. Посилання ОСОБА_2 на те, що в даний час він звернувся до правоохоронних органів по питанню відкриття кримінального провадження не може само по собі бути підставою для задоволення позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження, та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.02.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді:/підписи/

з оригіналом вірно: