Рішення № 43680826, 09.04.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 640/1575/15-ц Головуючий І інстанції - Чередник В.Є.

Провадження: 22-ц/790/2778/15 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Бездітка В.М.,

суддів - Коровіна С.Г., Пономаренко Ю.А.,

за участю секретаря - Сашко Я.С.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Банк «Меркурій» про визнання припиненими іпотечних договорів, -

встановила:

У січні 2015 року позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 07.03.2008 р. між АКБ «Меркурій» та ОСОБА_1 було укладено договір №18-06П-38 про іпотечний кредит, відповідно до умов якого відповідач надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) у сумі 2 300 000 грн., а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит 06.03.2018 р. згідно із графіком, що встановлений договором.

30.11.2010 pоку між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №6 до договору №18-06П-38 про іпотечний кредит від 07.03.2008 p., відповідно до якої назву договору змінено на «Договір №18-06П-38 на кредитну лінію», а також збільшено ліміт кредитування до 2 700 000 грн. (п. 2 додаткової угоди №6).

17.10.2011 року між відповідачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №7 до договору №18- 06П-38 на кредитну лінію, відповідно до якої сторони встановили ліміт кредитування у розмірі 4 352 700 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за договором №18- 06П-38, було укладено наступні іпотечні договори: іпотечний договір №16-03-82 від 07.03.2008 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_1; іпотечний договір №02/2-08-204 від 17.10.2011 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_2, іпотечний договір №02/2-08-205 від 17.10.2011 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_3, іпотечний договір №02/2-08-206 від 17.10.2011 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_4

На майно, що було передане відповідачу в іпотеку на підставі договорів №16-03-82 (з урахуванням договорів про внесення змін від 30.04.2008 р. та від 24.10.2011 p.), №02/2-08-204, №02/2-08- 205, №02/2-08-206, було накладено заборону відчуження та зареєстровано іпотеку у встановленому законодавством порядку.

18.12.2014 р. ОСОБА_1 була отримана вимога про дострокове виконання зобов'язань за вих.№4836/02/3.

24.12.2014 р. ОСОБА_1 уклав договір про відступлення права вимоги з ТОВ «Василиск», за умовами якого ТОВ «Василиск» передало, а ОСОБА_1 отримав право вимоги до ПАТ Банк «Меркурій» сплати частини заборгованості у розмірі 3 595 079, 57 грн. за договором банківського рахунку № 2728/12 від 16.01.2012 р.

Відповідно до Розрахунку ПАТ «Меркурій» від 29.12.2014 р. сума заборгованості ОСОБА_1 по 28.12.2014 р.(включно) за договором № 18-06П-38 складає 3 595 079,57 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 є боржником ПАТ «Меркурій» відповідно до договору про іпотечний кредит від 07.03.2008 р. №18-06П-38 і кредитором ПАТ Банк «Меркурій» відповідно до договору про відступлення права вимоги від 24.12.2014 р., позивачі просили суд просили визнати припиненими іпотечні договори у зв'язку з припиненням основного зобов'язання на підставі статті 606 ЦК України, яка передбачає припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на незаконність, необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не поширюються на дані правовідносини, зокрема ст.ст. 91, 93, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 p. №4452-VI, деякі положення якого набрали чинності 22.03.2012 р. та який в цілому набрав чинності 21.09.2012 р., до Закону України «Про банки та банківську діяльність» було внесено зміни, відповідно до яких статті 91-96 втратили чинність. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить заборони припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1.є боржником відповідача за договором № 18-06П-38 на кредитну лінію, і одночасно є кредитором відповідача на підставі договору про відступлення права вимоги б/н від 24.12.2014 р. за договором банківського рахунку №2728/12 від 16.01.2012 р., тому відповідно до положень ст. 606 ЦК України позов підлягає задоволенню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що 07.03.2008 р. між АКБ «Меркурій» та ОСОБА_1 було укладено договір №18-06П-38 про іпотечний кредит, відповідно до умов якого відповідач надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) у сумі 2 300 000 грн., а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит 06.03.2018 р. згідно із графіком, що встановлений договором.

30.11.2010 pоку між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №6 до договору №18-06П-38 про іпотечний кредит від 07.03.2008 p., відповідно до якої назву договору змінено на «Договір №18-06П-38 на кредитну лінію», а також збільшено ліміт кредитування до 2 700 000 грн. (п. 2 додаткової угоди №6).

17.10.2011 року між відповідачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №7 до договору №18- 06П-38 на кредитну лінію, відповідно до якої сторони встановили ліміт кредитування у розмірі 4 352 700 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за договором №18- 06П-38, було укладено наступні іпотечні договори: іпотечний договір №16-03-82 від 07.03.2008 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_1; іпотечний договір №02/2-08-204 від 17.10.2011 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_2, іпотечний договір №02/2-08-205 від 17.10.2011 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_3, іпотечний договір №02/2-08-206 від 17.10.2011 p., укладений між відповідачем та ОСОБА_4

10.06.2014 року Національний банк України виніс постанову № 340 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк «Меркурій», якою прийняв рішення про ліквідацію банку з 12.06.2014 року.

12.06.2014 року Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла Рішення № 47 «Про початок ліквідації AT Банк «Меркурій» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію.

24.12.2014 р. ОСОБА_1 уклав договір про відступлення права вимоги з ТОВ «Василиск», за умовами якого ТОВ «Василиск» передала, а ОСОБА_1 отримав право вимоги до ПАТ Банк «Меркурій» сплати частини заборгованості у розмірі 3 595 079, 57 грн. за договором банківського рахунку № 2728/12 від 16.01.2012 р.

Пунктом 2.3. договору про відступлення права вимоги встановлено, що права вимоги за цим зговором акцептовано (визнано) ПАТ Банк «Меркурій» та внесено до переліку (реєстру) акцептованих вимог боржника, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 182/14 від 21.08.2014 p., згідно із Довідкою № 880/03 від 10.10.2014 p., виданою AT БАНК «Меркурій». Сторони договору про відступлення права вимоги погодили, що за відступлення Права вимоги новий кредитор (ОСОБА_1.) сплачує первісному кредитору грошові кошти у розмірі 3 595 079, 57 грн. у строк до 31.05.2015 р.

Про припинення частини зобов'язання у розмірі 3 595 079,57 грн. зарахуванням ОСОБА_1 повідомив відповідача 30.12.2014 р.. Факт отримання відповідачем відповідної заяви від ОСОБА_1 підтверджується відміткою про її отримання.

Відповідно до статті 606 ЦК України, на яку посилаються позивачі як на підставу своїх позовних вимог, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 91, 93, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийшов до висновку, що у процесі ліквідаційної процедури банку визначається черговість і порядок погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема кредиту та банківського вкладу.

Колегія суддів з такими висновками рішення суду не погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства та матеріалам справи.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що станом на момент подання позовної заяви до суду Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-111 діяв у редакції від 15.01.2015 р. Чинна редакція цього Закону діє від 06.02.2015 р.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 p. №4452-VI, деякі положення якого набрали чинності 22.03.2012 р. та який в цілому набрав чинності 21.09.2012 р., до Закону України «Про банки та банківську діяльність» було внесено зміни, відповідно до яких статті 91-96 втратили чинність. Отже, після набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедура ліквідації здійснюється саме з урахуванням положень цього закону, а не ст.ст.91-96 Закону України «Про банки та банківську діяльність». У свою чергу, Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №5 та Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.01.2012 р. були видані до моменту набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який у теперішній час регулює особливості здійснення ліквідації банків. Відповідно, в основу цих документів покладено законодавство, яке втратило чинність та не може бути застосоване до спірних правовідносин у даній справі.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Стаття 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забороняє зарахування зустрічних однорідних вимог під час тимчасової адміністрації, проте вказаний закон не містить згадки про заборону їх зарахування у процесі ліквідаційної процедури.

Задоволення вимог кредиторів здійснюється у порядку, строки та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 49 цього Закону, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно ч. 6 ст.49 цього Закону уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.

З довідки, наданої позивачами, вбачається, що відповідно переліку (реєстру і акцептованих вимог AT Банк «Меркурій», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2014 №182/14, ТОВ «Василиск» (яке у подальшому передало ОСОБА_1 право часткової вимоги до відповідача) визнано кредитором AT Банк «Меркурій» /а.с. 39/.

Як зазначено у письмових запереченнях відповідача від 19.02.2015 p., останній повідомив позивачів про неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог. Як вбачається зі змісту листа за вих.82/08 від 26.01.2015 p., отриманого позивачем-4 від відповідача, зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви позивача-1 від 30.12.2014 р. не відбулось, оскільки це порушує черговість погашення вимог, встановлену ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частина 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у встановленій цією статтею черговості. Отже, дія цієї статті регулює не всі правовідносини банку із іншими особами, а лише на ті, які пов'язані саме із задоволенням вимог кредиторів виключно за рахунок грошових коштів, одержаних в результаті реалізації майна банку. Більш того, зазначена норма розповсюджується виключно на повноваження спеціального суб'єкта - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Таким чином, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягає розширеному тлумаченню і не може застосовуватися до спірних правовідносин, пов'язаних з припиненням зобов'язань, зокрема, на підставі ст.606 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є боржником відповідача за договором № 18-06П-38 на кредитну лінію, і одночасно є кредитором відповідача на підставі договору про відступлення права вимоги б/н від 24.12.2014 р. за договором банківського рахунку №2728/12 від 16.01.2012 р.

Вимога ОСОБА_1 до відповідача за договором банківського рахунку № 2728/12 від 16.01.2012 р. та вимога відповідача до ОСОБА_1 за договором № 18-06П-38 на кредитну лінію від 07.03.2008 р. є безспірними, їх зарахування не передбачає задоволення вимог сторін за зазначеними вище договорами і, відповідно, не тягне за собою жодного порушення черговості задоволення вимог.

Для застосування ст. 606 ЦК України. на відміну від вимог ст. 601 ЦК України на підставі якої був поданий позов, а потім був уточнений, не потрібно подання заяви стороною. Законодавство стимулює як банки, так і фізичні та юридичні особи до належного виконання зобов'язань.

Належне виконання зобов'язань та вимог діючого закону не може призводити до збитків або інших негативних наслідків. Тому виконання ОСОБА_1 вимог банку про погашення існуючої заборгованості у відповідності до вимог закону не повинно спричиняти негативні наслідки, зокрема у вигляді обмежень у користуванні майном.

Проте, ухвалюючи рішення у справі, суд не взяв до уваги всі обставини справи і не надав їм належної правової оцінки.

Таким чином, суд не взяв до уваги факт припинення основного зобов'язання ОСОБА_1 за договором № 18-06П-38 на кредитну лінію, який підтверджується матеріалами справи, та дійшов хибних висновків про наявність підстав для подальшого обмеження речових прав позивачів на нерухоме майно, тоді як непорушність права власності гарантується ст. 321 Цивільного кодексу України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права і процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати припиненими зобов'язання ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій» за договором №18-06П-38 про іпотечний кредит від 07.03.2008 р. та додатковими угодами до нього - додаткова угода № 6 до договору від 30.11.2010р. №18-06П-38 про іпотечний кредит від 07.03.2008 р., додаткова угода № 7 від 17.10.2011р. до договору №18-06П-38 про іпотечний кредит від 07.03.2008 р. у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Визнати припиненими у зв'язку з припиненням основного зобов'язання наступні іпотечні договори:

Іпотечний договір №16-03-82 від 07.03.2008 p., реєстровий № 1978, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Меркурій», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Банк «Меркурій», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М., в редакції договорів від 30.04.2008 р., реєстровий № 2905 та від 24.10.2011 р., реєстровий № 5060 про внесення змін до іпотечного договору №16-03-82, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М.;

Іпотечний договір №02/2-08-204 від 17.10.2011 p., реєстровий № 4422, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О.;

Іпотечний договір №02/2-08-205 від 17.10.2011 p., реєстровий № 4424, укладений між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О.;

Іпотечний договір №02/2-08-206 від 17.10.2011 p., реєстровий № 4427, укладений між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством Банк «Меркурій», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий -

Судді -