Рішення № 43678261, 21.04.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

760/22254/14-ц

2-6760/14

Солом'янський районний суд м. києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі судді Кицюк В.С.,

за участю секретаря Грінченко Е.С.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 серпня 2007 року він передав відповідачу 7500,00 грн., на підтвердження чого відповідач написав власноручно розписку, в якій також зазначив, що зобов`язується переоформити 5 соток землі в с. Мостище Макарівського району Київської області строком до лютого, березня 2008 року. Проте гроші відповідач на вимогу позивача останньому не повернув, землю не переоформив. При цьому стверджує, що даний договір позики вважає взагалі недійсним. Серед підстав недійсності правочину наводить ст.230 ЦК України, оскільки наполягає, що при його укладанні відповідач навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки фактично відповідач власником вищезазначеної земельної ділянки не був, відтак і брати на себе зобов`язання щодо переоформлення права власності на землю не мав.

Крім того, позивач за аналогічних підстав просить визнати недійсним згідно ст.230 ЦК України і договір позики, укладений, за твердженням позивача, між сторонами 28 березня 2008 року, згідно якого позивач передав відповідачу 300000,00 грн., а відповідач відповідно написав розписку, та стягнути з відповідача на свою користь зазначену суму (а.с.1-3)

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених судом вище, також будучи допитаним в якості свідка заявив, що сторони знайомі з 1995 року, 18 травня 2007 року позивач позичив відповідачу грошові кошти в сумі 7500,00 грн., за що останній написав власноручно розписку. При цьому, позивач стверджує, що відповідач ввів його в оману, оскільки обіцяв також переоформити на нього земельну ділянку розміром 5 соток в с. Мостище Макарівського району Київської області. Так, позивач звертає увагу, що йому відповідачем була пред`явлена довіреність від 22.02.2008 року, в якій було зазначено, що ОСОБА_5 надає право своїм синам - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розпоряджатися належною йому земельною ділянкою в с. Мостище Макарівського району Київської області, проте зазначена довіреність була «сфальшована», оскільки рішенням суду, набувшим законної сили, було встановлено, що довіреність підписана не ОСОБА_5 Вважаючи, що до цієї «підробки» має безпосереднє відношення відповідач, наполягає на тому, що саме таким чином останній навмисно ввів його в оману і отримав 7500,00 грн., а в подальшому 300000,00 грн. на підставі розписок, а насправді відповідач не збирався повертати кошти і переоформлювати земельну ділянку, вбачаючи в таких діях склад кримінального правопорушення, шахрайство, у зв`язку з чим позивач також звернувся до правоохоронних органів із заявою про злочин.

Також позивач в судовому засіданні стверджує, що в подальшому вищенаведені «борги» відповідача перед ним «перейшли» до брата відповідача - ОСОБА_6, що підтверджено договором від 30.05.2008 року, який був визнаний судом недійсним та одночасно постановлено рішення, яке вже перебуває на виконанні у виконавчій службі, стосовно стягнення із брата відповідача - ОСОБА_6 850000,00 грн. (куди увійшли, за твердженням позивача, боргові зобов`язання відповідача за вищенаведеними договорами позики, підтвердженими розписками на 7500,00 грн. та 3000000,00 грн.)

Щодо 7500,00 грн., то позивач в судовому засіданні визнав, що на відповідній розписці написав власноручно, що дана суму йому повернута за відповідача його братом, і він претензій до відповідача по справі не має.

Виступаючи в дебатах позивач також просив суд відмовити в задоволенні своїх позовних вимог з обов`язковим зазначенням в мотивувальній частині рішення суду підстав такої відмови саме в тому, що боргові зобов`язання відповідача «перейшли» до його брата ОСОБА_6 та неодноразово акцентував увагу суду на хід досудового розслідування по справі щодо розслідування кримінального провадження за ст.190 КК України, де він виступає потерпілим, а відповідач свідком, але, як припускає позивач, «це ненадовго», оскільки, на його думку, він має бути підозрюваним по справі.

Відповідач та його представники в судовому засіданні, кожний окремо, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, надали суду оригінал розписки від 18 травня 2007 року про те, що позивач надав відповідачу 7500,00 грн., де також зазначено, що брат відповідача ОСОБА_6 повернув цю суму за відповідача позивачу і останній у зв`язку з цим претензій не має. Не вбачали підстав для визнання даного договору недійсним і повернення грошових коштів, оскільки позивачем не доведена підстава визнання договору недійсним - введення в оману, і останнім пропущено строки позовної давності на звернення в суд із даною вимогою. Щодо договору позики на 300000,00 грн., то вважали, що взагалі відсутній предмет позову, оскільки відповідач оспорює сам факт його укладання, а позивач всупереч ст.ст.57-59, ч.1 ст.60 ЦПК України не надав суду оригінал цієї розписки і не підтвердив належними і допустимими доказами само існування такого договору і передачу грошей в сумі 300000,00 грн. відповідачем позивачу.

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин (ст.214 ЦПК України)

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст.11 ЦПК України)

Змінити підставу або предмет позову позивач має право до початку розгляду справи по суті, в подальшому розгляд справи відбувається виключно щодо того предмету (позовних вимог), який визначений самим позивачем, і на тій підставі, яка ним зазначається.

Так, позивач просить визнати договори позики недійсними і повернути грошові кошти, отримані на їх виконання (предмет позову), у зв`язку із навмисним введенням відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення (підстава позову)

В свою чергу, відповідно до вимог ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частині перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст.230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотиву правочину не має істотного значення (п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»)

З наданого суду оригіналу розписки вбачається, що 18 травня 2007 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 договір позики, за яким позивач передав відповідачу 7500,00 грн. для потреб останнього, що засвідчує підпис під текстом розписки відповідача і ним не заперечується. Також відповідач зазначив, що зобов`язується в майбутньому переоформити на ОСОБА_1 п`ять соток землі в с. Мостище Макарівського району Київської області (а.с.83). Натомість останнє позивач кваліфікує як умисне введення його відповідачем в оману під час укладення саме договору позики, оскільки він стверджує, що гроші б в сумі 7500,00 грн. йому не передав би, якби останній не запевнив його, що переоформить на нього земельну ділянку в с. Мостище Макарівського району Київської області шляхом пред`явлення довіреності, виданої 22 лютого 2008 року, згідно якої відповідач та його брат ОСОБА_6 діють від імені свого батька ОСОБА_5 щодо розпорядження належним батькові майном, в тому числі земельними ділянками. Відтак оскільки, рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 травня 2014 року, яке набрало законної сили, визнано недійсною дану довіреність від 22 лютого 2008 року, видану ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_2, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, то і договір позики підлягає визнанню недійсним (а.с.8, 34)

Проте із такими висновками погодитися неможна. По-перше, сама природа договору позики передбачає передачу у власність однією стороною (позикодавцем) другій стороні (позичальнику) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України)

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

І сторони, і сама розписка від 18.05.2007 року засвідчує укладення саме договору позики.

По-друге, сама довіреність, на пред`явлення якої в якості підтвердження умислу введення в оману позивача щодо істотних умов договору, була видана 22.02.2008, в той час як сам договір позики укладений 18.05.2007, тобто майже за рік до видачі самої довіреності, відтак посилання на її пред`явлення відповідачем позивачу в травні 2007 року є таким, що не заслуговує на увагу і спростовується вищенведеними матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про неспроможність доводів позивача щодо введення його в оману відповідачем в момент укладення договору позики 18 травня 2007 року і, таким чином, відсутність правових підстав для визнання його недійсним.

З тексту розписки від 18.05.2007 року також вбачається і не заперечується обома сторонами по справі, що позивачу були повернуті грошові кошти в сумі 7500,00 грн. на виконання вищезазначеного договору позики від 18.05.2007 року від брата відповідача ОСОБА_6, які він заплатив за свого брата - ОСОБА_2 Більше того, позивачем власноручно також записано, що він станом на 04 червня 2011 року претензій фінансового плану до відповідача по справі ОСОБА_2 не має, оскільки він йому нічого не винен (а.с.83 на звороті)

В аспекті вищенаведеного суд погоджується із доводами представників відповідача щодо того, що позику на суму 300000,00 грн. відповідач у позивача в 2007-2008 роках не брав, оскільки останній не надав суду на підтвердження цього належних і допустимих доказів в розумінні ст.ст.57-59 ЦПК України згідно свого обов`язку, передбаченого ч.1 ст.60 ЦПК України, відтак і підстав визнавати недійсною угоду, яка не була укладена немає, як і підстав задовольняти вимогу про стягнення з відповідача н користь позивача цієї суми.

Так, правовий аналіз ст.ст.1046, 1047 ЦК України, які наводилися судом вище, свідчить про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошових коштів позичальнику.

Натомість позивачем не наданий суду такий документ. Щодо копії договору-розписки на аркуші 4 даної цивільної справи, то суд її до уваги не бере, оскільки відповідно до ч.2 ст.64 ЦПК України за умови її оспорювання відповідачем на вимогу суду оригінал такого документа позивачем наданий не був. Також суд критично сприймає твердження позивача про те, що оригінал розписки знаходиться у брата відповідача ОСОБА_6, оскільки після згідно ч.4 ст.10 ЦПК України роз`яснення судом позивачу права заявити клопотання про витребування певних доказів або виклику конкретних осіб і допиту їх в якості свідків в судовому засіданні, останній зазначив, що таких клопотань не має. Натомість суд вважає неспроможними твердження позивача, що в такому випадку суд повинен врахувати обставини, які надавалися ним та ОСОБА_2 і ОСОБА_6 слідчому в ході розслідування кримінального провадження, оскільки цивільно-процесуальним законом прямо передбачено, що суд безпосередньо сприймає всі докази по справі, в тому числі і покази свідків, натомість, як наводив суд вище, жодних клопотань у позивача не було.

Певні обставини повинні бути підтверджені певними засобами доказування. Відсутність боргової розписки унеможливлює підтвердження укладення договору позики і відповідно передачі грошей в сумі 300000,00 грн. відповідачу, як на тому наполягає позивач.

Доводи позивача про те, що цей борг (300000,00 грн.) відповідача по справі «увійшов» в боргове зобов`язання брата відповідача ОСОБА_6 перед позивачем в сумі 850000,00 грн., оскільки, як стверджує позивач, насправді він передав брату відповідача ОСОБА_6 не 850000,00 грн., а 150000,00 грн., які ОСОБА_6 отримав від нього в вересні 2007 року, 7500 грн., які він передав відповідачу в травні 2007 року, а також 300000,00 грн., які він передав відповідачу в березні 2008 року, також не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки як встановлено рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області від 01.12.2014 року 22 лютого 2008 року позивач передав брату відповідача ОСОБА_6грошові кошти в сумі 850000,00 грн. (а.с.68)

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України позивачем не доведено обставини визнання договору позики від 18 травня 2007 року недійсним, ним самим визнано, що сума в розмірі 7500,00 грн. за цим договором йому повернута, не доведена належними і допустимими доказами по справі передача відповідачу 300000,00 грн. і відповідно укладення договору позики, то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю позивачем тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, відтак і підстав для застосування строків позовної давності і на цій підставі відмоі у позові, суд не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 215, 230, 1046, 1047 ЦК України та ст. ст. 3, 11, 15, 57-59, 60-61, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними та стягнення грошових коштів, - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Солом`янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Суддя - В.С. Кицюк