Ухвала суду № 43677238, 15.04.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/7198/13-ц Номер провадження 22-ц/786/1212/15Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.

суддів: Гальонкіна С.А., Акопян В.І.

при секретарі Верещаці М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 23 лютого 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на квартиру і виселення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду із вказаним позовом, просив з урахуванням уточнень ухвалити рішення, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №PLRHGA00000737 від 01 серпня 2007 року у сумі 42 807,51 доларів США звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 50,50 м.кв., житловою площею 28,40 м.кв.) шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» від імені відповідачів з наданням йому усіх необхідних повноважень для укладення угоди купівлі-продажу; виселити відповідачів із вказаної квартири із зняттям їх з реєстраційного обліку.

Заявлені вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору, а також визначеними законом та іпотечним договором умовами і підставами для задоволення вимог кредитора.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 лютого 2015 року відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд неправильно витлумачив приписи ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Окрім того, в апеляційній скарзі зроблене посилання на неповне з'ясування судом обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_2 укладений кредитний договір №PLRHGA00000737, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав у користування 25 000 доларів США строком до 08 серпня 2017 року зі сплатою 11,4% річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у той же день укладений іпотечний договір, згідно умов якого в іпотеку Банку передана квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 50,50 м.кв., житловою площею 28,40 м.кв.).

07 травня 2013 року Банк направив відповідачам - іпотекодавцям письмову вимогу про повернення кредиту у повному обсязі і про виселення.

Внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором заборгованість ОСОБА_2 перед Банком за станом на 15 вересня 2014 року склала 42 807, 51 доларів США.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому суд першої інстанції правомірно виходив з доведеності обставин, визначених ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.10, ст.60 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторону спору, суд сприяє сторонам у здійсненні їхніх процесуальних прав, роз'яснює їм наслідки вчинення чи не вчинення тих чи інших процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що 17 жовтня 2014 року після скасування заочного рішення (т.1 а.с.172) представник Банку ознайомився з матеріалами справи (т.1 а.с.174), у яких були наявні заперечення представника відповідачів на позовну заяву (т.1 а.с.175-176). Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися саме на положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», стверджуючи, зокрема, що спірна квартира є їхнім єдиним житлом. У подальшому, подаючи уточнення до позовної заяви (т.1 а.с.184-194) та приймаючи участь у судових засіданнях (т.1 а.с.196, 198, 201, 222), представник Банку всупереч ст.27,31, ст.60, ст.133 ЦПК України не надав суду доказів на спростування обставин, на які посилалися відповідачі в обґрунтування своїх заперечень проти позову, не заявляв обґрунтованих клопотань щодо витребування певних доказів.

З огляду на вказане у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для пошуку доказів за власною ініціативою.

Статтею 590 ЦК України, статтею 33 ЗУ "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Отже, здійснення права кредитодавця (іпотекодержателя) щодо задоволення своїх вимог за рахунок заставленого (іпотечного) майна, у тому числі шляхом продажу іпотечного майна, реалізується на підставі рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно.

Судовою практикою Європейського суду з прав людини сформульована правова позиція (рішення у справах «Горнсбі проти Греції», «Бурдов проти Росії»), згідно якої виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.

Таким чином, у відповідності до наведених норм права рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно і його виконання не можна розцінювати як окремі юридичні події (факти) або стадії вирішення спору.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який є спеціальним і набрав чинності пізніше, з 17 червня 2014 року законодавцем заборонено звернення стягнення (відчуження без згоди власника) на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку".

Статтями 3 і 4 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Аналіз наведених норм Закону дає підстави обґрунтовано стверджувати, що Закон забороняє примусово (без згоди іпотекодавця) відчужувати належне їм майно. При цьому, враховуючи, що усі інші Закони, діють з урахуванням норм цього Закону, а також правову позицію Європейського суду з прав людини про єдність судового розгляду спору (рішення і його виконання), слід виходити з того, що рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно є складовою частиною судового розгляду спору про задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна. За таких обставин відсутні правові підставі для задоволення вимог Банку з одночасним застосуванням приписів ст.217 ЦПК України про відстрочення виконання рішення суду до припинення дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволені позову слід відмовити виключно з підстав, передбачених ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, отже рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.А. Лобов

Судді: С.А. Гальонкін

В.І. Акопян

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов