Рішення № 43676279, 16.04.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/3068/13-ц Провадження № 22-ц/773/435/15 Головуючий у 1 інстанції: Луньова Т.М. Категорія: 2 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.,

суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.,

при секретарі Шугаловій О.М.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення часток у праві спільної часткової власності у новоствореному об'єкті нерухомого майна за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду від 23 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2014 року позов задоволено частково. Ухвалено визнати право позивача ОСОБА_1 на 54/100 ідеальної частини в новоствореному об'єкті нерухомого майна, а саме в квартирі АДРЕСА_1; визнати право відповідача ОСОБА_3 на 38/100 ідеальної частини в новоствореному об'єкті нерухомого майна, а саме, в квартирі АДРЕСА_1; визнати право відповідача ОСОБА_4 на 8/100 ідеальної частини в новоствореному об'єкті нерухомого майна, а саме, в квартирі АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що 27 березня 2014 року звернулась із заявою до реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції про реєстацію права власності на 54/100 ідеальної частини в новоствореному об'єкті нерухомого майна за зазначеною адресою. Однак реєстраційною службою їй було відмовлено у реєстрації у зв'язку з тим, що визнаючи за нею право на певну частку у новоствореному майні, суд не зазначив, що позивач набула саме право власності на вказану частку нерухомого майна.

У зв'язку із тим, що в реєстрації їй було відмовлено, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в даній справі, в якій просила визначити частки у праві спільної часткової власності у новоствореному об'єкті нерухомого майна, а саме у квартирі АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням цього ж суду від 23 січня 2015 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення часток у праві спільної часткової власності у новоствореному об'єкті нерухомого майна задоволено.

Постановлено визнати право власності позивача ОСОБА_1 на 54/100 ідеальної частини в новоствореному об'єкті нерухомого майна, а саме, в квартирі АДРЕСА_1.

Визнати право власності відповідача ОСОБА_3 на 38/100 ідеальної частини в новоствореному об'єкті нерухомого майна, а саме, в квартирі АДРЕСА_1.

Визнати право власності відповідача ОСОБА_4 на 8/100 ідеальної частини в новоствореному об'єкті нерухомого майна - в квартирі АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати це рішення та постановити ухвалу, якою провадження у справі закрити, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а додаткове рішення - до скасування з таких підстав.

Ухвалюючи додаткове рішення у цій справі суд першої інстанції, з посиланням на п. 1 ст. 220 ЦПК України, виходив із того, що при ухваленні рішення від 16 січня 2014 року і визначенні ідеальної частки позивача у новоствореному майні, не зазначено змісту речового права на майно, ідеальні частки у якому визначені, та дійшов висновку, що не всі заявлені позовні вимоги вирішені судом, а тому є підстави для ухвалення додаткового рішення.

Проте, такий висновок суду не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи.

Виходячи з положень ст. 220 ЦПК України, крім інших випадків, визначених цією статтею, додаткове рішення може бути ухвалено, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що при зверненні до суду вона просила визначити частки співвласників у власності на новостворений об'єкт нерухомості - квартирі АДРЕСА_1.

Квартира № 1 є новоствореним об"єктом унаслідок проведення добудови, реконструкції квартири № 1 та 7 у цьому будинку (т. І, а.с. 17-18).

Відповідно до положень ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Пунктом 1 статті 4 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Судом встановлено, що право власності на новостворене майно не зареєстроване - тому, виходячи з положень вищевказаних законів, право власності у сторін не виникло, існує лише новостворений, унаслідок реконструкції, об'єкт нерухомого майна.

Під час розгляду позову ОСОБА_1 судом першої інстанції з'ясовано, що відповідачем не визнається право позивача ОСОБА_1 на частку у добудові, а також розмір часток у добудові. А тому, посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд, ухвалюючи рішення від 16 січня 2014 року, дійшов висновку про можливість часткового задоволення позову, вказавши що одним із способів захисту цивільних прав і інтересів може бути визнання права на частку в об'єкті новоствореного майна та визнав право сторін на частки у нововствореному об'єкті нерухомості.

Таким чином, із змісту цього рішення вбачається, що воно ухвалено стосовно усіх позовних вимог, що також підтверджується ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 лютого 2014 року у даній справі (а.с. 104-105), у зв'язку з чим не має підстав для ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ч. I ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Звертаючись з заявою про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 зазначила у заяві, що під час судових засідань сторони надавали пояснення щодо права власності на новостворений об'єкт нерухомості. Однак, із змісту позовної заяви вбачається, що предметом заявленого ОСОБА_1 позову була вимога про визначення часток у праві власності на новостворений об'єкт нерухомого майна, разом з тим, незважаючи на наявність спору щодо права власності, вона не заявляла вимог про визнання права власності на цей об'єкт (новостворений) в цілому і не долучала письмових доказів про відмову компетентного органу та її причини у проведенні реєстрації права власності на нерухоме майно після прийняття його до експлуатації.

Наявне ж у матеріалах цивільної справи рішення реєстратора про відмову у реєстрації права власності мало місце 13.01.2011 року, тобто, до прийняття цього об'єкта до експлуатації (т. І а.с. 14, 19-21). Оскільки на даний час нововстворений об'єкт прийнятий в експлуатацію, право власності на реконструйовану квартиру сторони вправі зареєструвати, подавши до державної реєстраційної служби відповідні документи, перелік яких визначений Порядком державної реєстрації на нерухоме майно та їх обтяжень № 868 від 17.10.2013 року, а у разі відмови у проведенні реєстрації - захистити своє право, оскарживши такі дії за наявності для цього правових підстав.

У суді апеляційної інстанції позивач та її представник вказували, що для проведення реєстрації, крім інших документів, необхідно подати письмову згоду співвласників будинку, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не нададуть такої згоди. Але, і в такому випадку, за наявності письмових доказів про відмову у проведенні реєстрації речового права, належним способом захисту права є не подання заяви про ухвалення додаткового рішення, а звернення до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції посилався в мотивувальній частині на ст. 356 ЦК України, яка визначає поняття права спільної часткової власності та на ст. 357 ЦК України, положеннями якої передбачено право співвласників на визначення часток у праві спільної часткової власності.

Однак, застосування цих норм закону можливе лише у нерозривному зв'язку із ст.ст. 182, 331 ЦК та нормами Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, визначити частки у праві власності можна лише тоді, коли таке право виникло, а виникає воно, як зазначено вище, з часу державної реєстрації права власності на нерухоме майно. У разі, якщо зареєструвати право власності неможливо з певних причин, в тому числі, коли між заінтересованими особами виникає спір, кожна із таких осіб може звернутися за захистом своїх прав до суду відповідно до п. 1ч. І ст. 15 ЦПК України, ст. 392 ЦК України.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відсутні, тому додаткове рішення підлягає до скасування з ухваленням рішення про відмову у задоволенні цієї заяви.

Разом з тим слід зазначити, що покликання апелянтів на порушення судом ч. 1, 3 ст. 6 Закону України " Про судоустрій і статус суддів", ст. 124 Конституції України є їх суб'єктивним тлумаченням закону і обставин розгляду цієї справи.

Правова оцінка ухвали Ковельського міськрайонного суду від 21 жовтня 2014 року про задоволення самовідводу надана апеляційним судом в ухвалі від 29 грудня 2014 року при розгляді апеляційної скарги позивача на ухвали Ковельського міськрайонного суду від 21 жовтня 2014 року та від 24 листопада 2014 року, зокрема, ці ухвали скасовані (т. 3, а.с. 256-257).

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом прав неповнолітнього сина та неповнолітнього внука не мають правового значення, оскільки вимоги про захист прав цих неповнолітніх не заявлялись.

Положення ст.ст. 358, 365 ЦК України при ухваленні судом додаткового рішення не застосовувались, отже посилання в апеляційній скарзі на цю норму права та на правову позицію Верховного Суду України з приводу застосування положень ст. 365 ЦК є безпідставними. Також, не було предметом судового розгляду при постановленні додаткового рішення у цій справі питання поділу квартири в натурі, тому доводи апеляційної скарги у зазначеній частині ніяким чином не впливають на висновки суду першої інстанції, так само, як і не мають правового змісту при розгляді апеляційної скарги відповідачів доводи кожного із сторін і надані ними докази, які стосуються питання наміру відповідача відчужити спірний об'єкт нерухомого майна.

Вимога апелянтів про закриття провадження у справі не ґрунтується на нормах ч. 4 ст. 307, ст. 205 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду від 23 січня 2015 року в даній справі скасувати.

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення часток у праві спільної часткової власності у новоствореному об'єкті нерухомого майна.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді