Рішення № 43671900, 09.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2024/15

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.

Доповідач Кварталова А. М.

Категорія ЦП-5

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого судді - Кварталової А.М.,

суддів - Заїкіна А.П., Гірняк Л.А.,

при секретарі - Томашевської К.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2, представника Виконавчого комітету Одеської міської ради - Стасі Я.В., представника ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_5 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2009 року, -

встановила:

13 листопада 2009р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення сарай, загальною площею 20 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала, при цьому посилалася на те, що їй на підставі договору дарування від 21 листопада 2006р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, належить квартира площею 23,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Також ОСОБА_2 посилалася на те, що наряду зі всіма іншими власниками квартир та інших приміщень у зазначеному будинку, є співвласницею всіх допоміжних приміщень будинку, до складу яких входить нежитлове приміщення, зокрема сарай, загальною площею 20 кв.м., який знаходиться за вищевказаною адресою. ОСОБА_2 мала бажання оформити право власності на зазначене нежитлове приміщення, та неодноразово зверталася до Виконавчого комітету Одеської міської ради, однак посадові особи відповідача ніяким чином не реагували на її звернення. Тому вона змушена була звернутися до суду та просила суд визнати за нею право власності на зазначене нежитлове приміщення сараю.

Справа розглянута у відсутність представника Виконавчого комітету Одеської міської ради, які були повідомлені про час і місце проведення судового засідання належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2009р., з врахуванням ухвали Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2010р. про виправлення описки, позов ОСОБА_2 задоволено.

Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення сараю, загальною площею 20 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_5 просить заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2009р. скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому посилаються на те, що в матеріалах справи відсутня згода всіх співвласників будинку на виділ у власність ОСОБА_2 нежитлового приміщення сараю. Згідно з вимогами діючого законодавства України, на час постановлення судового рішення, зазначене нежитлове приміщення сараю є спільною сумісною власністю всіх співвласників будинкуАДРЕСА_1 На визнання права власності на вказане приміщення сараю ОСОБА_5 позивачу ОСОБА_2 згоди не надавала, не була залучена до участі у справі.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Представник Виконавчого комітету Одеської міської ради - Стасі Я.В. просила скасувати рішення суду, посилаючись на те, що про вказане рішення дізналися в суді апеляційної інстанції, справа розглянута у їх відсутність, копію заочного рішення суду вони не отримували.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що право власності позивача на спірні допоміжні приміщення (сарай) витікає з положення ст. 382 ЦК України та рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004р. про офіційне тлумачення положень п.2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а тому позивач ОСОБА_2, отримавши згоду співвласників багатоквартирного будинку має право власності на нежитлове приміщення сараю, загальною площею 20 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону з наступних підстав.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному суді" №12 від 24 жовтня 2008 року, суд апеляційної інстанції, у разі встановлення при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з ч.ч. 3 та 4 ст. 303 ЦПК та провести перевірку справи в повному обсязі.

За правилами ст. 309 ч.1 п.1,3,4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Згідно з приписами ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначає поняття допоміжних приміщень та нежитлових приміщень.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення.

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Перелік способів набуття права власності визначено в главі 24 розділу І книги третьої ЦК України.

Ст. 10 ч. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" врегульовано, що власники квартир багатоквартирних будинків є власниками допоміжних приміщень будинку, технічного устаткування, елементів зовнішнього впорядкування і зобов'язані брати участь в загальних витратах, пов'язаних із утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки в майні будинку; допоміжні приміщення (кладові, сараї..) передаються у власність квартиронаймачам безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Рішеннями Конституційного Суду України від 2 березня 2004 pоку №4-рп/2004 у справі № 1-2/2004 та від 9 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі № 1-22/2011 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.), відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру.

Тобто право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку.

Як вбачається з матеріалів справи, за нотаріально посвідченим договором дарування від 21 листопада 2006р., ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 23,9 кв.м., в тому числі житловою площею 12,8 кв.м. (а.с.6).

За технічним паспортом, виданим у жовтні 2006р. на ім'я ОСОБА_7, вищевказана квартира складається із кімнати 12,8 кв.м., кухні - 7,3 кв.м., тамбуру - 0,9 кв.м., веранди - 2,9 кв.м.(а.с.7-8).

Таким чином, позивач ОСОБА_2 згідно даного договору дарування набула право власності тільки на саму квартиру, а не на сарай чи його частину, який не зазначено у вищевказаних документах.

Як вбачається з матеріалів справи, на прибудинковій території будинку за адресою: АДРЕСА_1 розташовані господарські будівлі - сараї, одним з яких користувалася колишній власник квартири №4-а - ОСОБА_7 та яким на даний час користується позивачка ОСОБА_2

Як вбачається з копії паспорту на ім'я ОСОБА_5, вона зареєстрована з 05 липня 1984р. за адресою: АДРЕСА_2(а.с.49-50).

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 січня 1994р. Управлінням житлово - комунального господарства виконкомом Одеської міської ради, одноквартирний будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10 в рівних частках(а.с. 53).

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнаючи одноосібне право ОСОБА_2 на нерухоме майно - сарай, який знаходиться при будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції всупереч вимог п.3 ч. 1 ст. 214 ЦПК України не вирішив питання про правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, не з'ясував коло осіб яких слід залучити до участі у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, за технічним паспортом, який зареєстрований 12.04.2007р. у Одеському БТІ, вказане приміщення сараю є нежитловим, складається з підсобного приміщення 8,4 кв.м. та підсобного приміщення 11,6 кв.м., загальною площею 20 кв.м. , які належать на праві власності Одеській міській раді(а.с.9-10).

Оскільки позивачка ОСОБА_2 придбала згідно договору дарування від 21 листопада 2006р. тільки квартиру у будинку АДРЕСА_1, тому власник нежитлових приміщень Одеська міська рада повинна бути залучена до участі у справі, як власник нежитлового приміщення та власник земельної ділянки на якій знаходиться вищевказане нежитлове приміщення.

Таким чином, позивачем був поданий позов до неналежного відповідача, оскільки між позивачем та Виконавчим комітетом Одеської міської ради по справі відсутній предмет спору щодо даного нежитлового приміщення, останній не є власником спірного нежитлового приміщення, право власності на яке просила визнати за собою позивачка.

Як до суду першої, так і апеляційної інстанції позивачем не надано доказів того, що вказане нежитлове приміщення, яке складається з двох підсобних приміщень за рішенням Одеської міської ради було надано у користування або у власність позивачу ОСОБА_2, або надавалось у користування колишньому власнику квартири ОСОБА_7

Тобто, позивачка ОСОБА_2 та колишній власник квартири належним чином своє право власності на сарай не оформили , не зареєстрували в органах БТІ, не отримали сарай в користування або у власність за рішенням органів влади.

Крім того, земельна ділянка на якій знаходиться приміщення сараю не надавалась у власність або у користування позивачу ОСОБА_2 та не надавалось у користування колишньому власнику квартири ОСОБА_7

За ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна відноситься до виключної компетенції міських рад.

Повноваження із організації продажу комунальної власності територіальної громади м. Одеси здійснює представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради(п.2.2.7 Положення про представництво по управлінню комунальної власністю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27.06.2006р., №20-1).

Згідно відповіді юридичного департаменту Одеської міської ради від 04.06.2009р. колишньому власнику ОСОБА_7, яка мешкала в будинку АДРЕСА_1, запропоновано звернутися до органів місцевого самоврядування для вирішення питання щодо продажу зазначеного приміщення сараю на пільгових умовах, передачі за договором оренди, позички тощо(а.с.15).

Посилання позивача ОСОБА_2 на те, що колишній користувач спірного приміщення ОСОБА_7 тривалий час користувалася сараєм для зберігання вугілля та дров, а тому має право на вказаний сарай до уваги не приймається, оскільки право власності на нежитлове приміщення, яке є комунальної власністю набувається за рішенням Одеської міської ради, та не може бути визнано за позивачем на підставі рішення суду. Порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою, а не набуваються за рішенням суду. В разі відмови Одеської міської ради у відчуженні вказаного нежитлового приміщення сараю, позивачка непозбавлена можливості оскаржити рішення Одеської міської ради в судовому порядку.

За договорами дарування квартири АДРЕСА_1, до позивача ОСОБА_2 не перейшло право власності на сарай, тобто на підсобне нежитлове приміщення, яке розташоване при будинку АДРЕСА_1. Також позивачці не була виділена земельна ділянка, яка належить Одеській міській раді на якій розташований сарай.

Таким чином, позивачем ОСОБА_2 не було надано, як до суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірного набуття нею права приватної власності на спірне нежитлове приміщення що, складається з підсобного приміщення 8,4 кв.м. та підсобного приміщення 11,6 кв.м., загальною площею 20 кв.м., які належать на праві власності Одеській міській раді.

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач ОСОБА_2 зверталася до Одеської міської ради про надання у власність або у користування вказаного нежитлового приміщення сараю та надання у користування земельної ділянки. Звернення колишнього власника квартири ОСОБА_7 щодо надання приміщення сараю у власність не є підставою для визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на сарай, який належить Одеській міській раді.

Крім того, неможливо визнати рішенням суду право власності на сарай, як окремий об'єкт.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції незаконно визнав за позивачем право власності на приміщення сараю, а тому рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.ст.79,88 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 70 грн. 80 коп.(121,80 - 51 грн. = 70,80 грн.).

Керуючись ст.ст. 209,303,307 ч.1п.2,309,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2009 року - скасувати.

В позові ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення сараю, загальною площею 20 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 70(сімдесят) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.М.Кварталова

А.П. Заїкін

Л.А. Гірняк