Ухвала суду № 43667469, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2015 року м.Київ К/800/41439/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Горбатюк С.А.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року №2209/3 та №2209/4, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» звернулося до суду з позовом до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року №2209/3 та №2209/4.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2014 року, позов задоволено повністю.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із чинності та достовірності наданих при митному оформленні товару сертифікатів країни походження товарів та відсутності підстав для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, Головне управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У касаційній скарзі відповідач зазначає про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року №2209/3 та №2209/4 про визначення сум податкового зобов'язання з ввізного мита та ПДВ у зв'язку з встановленням неможливості застосування режиму вільної торгівлі до оформлених позивачем за митними деклараціями товарів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» у поданих запереченнях просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 24 вересня 2013 року по 30 вересня 2013 року Головним управлінням Міністерства доходів і зборів України у м.Києві проведено невиїзну документальну перевірку дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» вимог законодавства України з питань державної митної справи при декларуванні товарів за митними деклараціями від 13 лютого 2012 року №100190000/2012/422096, від 16 лютого 2012 року №100190000/2012/422277, від 29 травня 2012 року №100190000/2012/428193 та від 29 травня 2012 року №100190000/2012/428202.

Підставою проведення перевірки стало виявлення ознак, що свідчить про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи (лист Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 02 вересня 2013 року № 14.1/2-11/4096).

За результатами перевірки Головним управлінням Міністерства доходів і зборів України у м.Києві 07 жовтня 2013 року складено акт № н/2/13/26-15/36346511 невиїзної документальної перевірки дотримання ТОВ «Арнест Україна» (код 36346511) законодавства України з питань державної митної справи, відповідно до якого встановлено невірне декларування підприємством коду товару, що призвело до порушення вимог Закону України «Про митний тариф України» від 05 квітня 2001 року №2371-ІІІ (зі змінами та доповненнями) в частині класифікації товару, розміру ввізного мита, що в свою чергу призвело до несплати ввізного мита у сумі 128221,76 грн., та п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ в частині визначення бази оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України, в результаті чого підприємством несплачена сума податку на додану вартість у розмірі 25644,35 грн. Загальна сума податкового зобов'язання складає 153866,11 грн.

В обґрунтування вказаного висновку відповідачем зазначено, що згідно п.5.1 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у СНД від 20 листопада 2009 року відсутні підстави для надання товарам преференційного режиму, тобто режим не може бути застосований в оподаткуванні ввізним митом до товарів з критеріями походження «Д3305», «Д3307», «Д3401», «Д3808», «П», оформлених за митними деклараціями від 13 лютого 2012 року № 100190000/2012/422096, від 16 лютого 2012 року № 10019000/2012/422277, та до товарів з критеріями походження «Д8516», оформлених за митними деклараціями від 29 травня 2012 року №100190000/2012/428193 та від 29 травня 2012 року №100190000/2012/428202.

На вказаний акт перевірки позивачем листом від 15 жовтня 2013 вих. № 293-н надано заперечення, яке залишено відповідачем без задоволення (лист від 23 жовтня 2013 року №5676/10/26-15-22-09-10).

28 жовтня 2013 року Головним управлінням Міністерства доходів і зборів України у м.Києві прийнято податкові повідомлення-рішення (форма «Р»):

- № 2209/3 про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: ввізне мито на товари, що ввозяться суб'єктами господарювання, всього у сумі 160277,20 грн.;

- №2209/4 про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів, всього у сумі 32055,44 грн.

Відповідно до ст.276 Митного кодексу України, що діяв на час спірних правовідносин, країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Згідно ст.277 Митного кодексу України визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Порядок визначення країни походження товару встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі положень Митного кодексу України.

На момент митного оформлення товарів діяв Порядок визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 року №1864.

Відповідно до п.4 вказаного Порядку декларант визначає країну походження товару, що переміщується через митний кордон України, на підставі сертифіката про походження товару чи декларації про походження товару, що подається митному органу для підтвердження цих відомостей. Подання сертифіката є обов'язковим у випадках, передбачених Митним кодексом України.

Згідно п.п.1, 3 ч.3 ст.282 Митного кодексу України у разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково, зокрема, якщо на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України, і це передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

Відповідно до п.1 ст.2 Договору про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року, учасниками якого є Україна та Російська Федерація (набув чинності для України 20 вересня 2012 року), сторона не застосовує мита та інших платежів, еквівалентних миту, стосовно експорту товару, призначеного для митної території іншої Сторони, та/або імпорту товару, що походить з митної території іншої Сторони, за винятком випадків, передбачених в додатку 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Отже, даним Договором встановлено режим вільної торгівлі між Україною та Російською Федерацію.

У п.1 ст.4 Договору про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року передбачено, що для визначення країни походження товарів, що походять із Сторін і знаходяться в торговельному обороті між ними, Сторони керуються Правилами визначення країни походження товарів, що є невід'ємною частиною Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року (далі - Правила).

Згідно п.5.1 Правил товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав - учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цим Правилам, а також: вивозиться на підставі договору (контракту) між резидентом однієї з держав учасниць Угоди й резидентом іншої держави-учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці та ввозиться на митну територію іншої держави-учасниці Угоди; вивозиться (ввозиться) фізичною особою резидентом держави-учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди на митну територію іншої держави-учасниці Угоди; не залишає території держав - учасниць Угоди.

Відповідно до п.6.1 Правил для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 чи декларації про походження товару.

Вказані положення Правил узгоджуються з приписами ст.284 Митного кодексу України, якою встановлено, що до товарів може застосовуватися (відновлюватися) режим найбільшого сприяння за умови одержання належним чином оформленого посвідчення про їх походження не пізніше ніж через один рік з дати здійснення митного оформлення.

Відповідно до п.6.3 Правил під час вивезення товарів з держави - учасниці Угоди сертифікат про походження товару форми СТ-1 видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства.

Пунктом 6.5 Правил передбачено, що держави - учасники Угоди обмінюються зразками бланків сертифікатів форми СТ-1, зразками підписів осіб, які мають право засвідчувати сертифікати, відбитками печаток уповноважених органів, а також інформацією про найменування та адреси уповноважених органів. Без надання зазначених відомостей сертифікати не визнаються митними органами країни ввезення для цілей надання режиму вільної торгівлі.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.283 Митного кодексу України сертифікат про походження товару повинен однозначно свідчити про те, що зазначений товар походить з відповідної країни, і має містити: 1) письмову заяву експортера (постачальника чи виробника) про країну походження товару; 2) письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який видав сертифікат, про те, що наведені у сертифікаті відомості відповідають дійсності.

Таким чином, сертифікат про походження товарів форми СТ-1, виданий компетентним органом країни вивезення товару, є єдиним належним документом, що свідчить про країну походження товару.

Відповідно до ст.69 Митного кодексу України незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

Такий контроль здійснюється на підставі письмового розпорядження керівника митного органу або особи, яка його заміщує.

Згідно п.6.7 Правил у разі виникнення сумнівів стосовно бездоганності сертифіката форми СТ-1 або відомостей, які в ньому містяться, митний орган країни ввезення товару може звернутися до вповноваженого органу, що засвідчив сертифікат форми СТ-1, або до компетентних органів країни походження товару з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.

Частиною 4 ст.283 Митного кодексу України передбачено, що у разі виникнення сумнівів з приводу достовірності сертифіката чи відомостей, що в ньому містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до органу, що видав сертифікат, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, з проханням про надання додаткових відомостей.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 лютого 2009 року між Відкритим акціонерним товариством «Компанія Арнест» (Російська Федерація) (продавець) та позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» (Україна) (покупець) укладено договір поставки № 94/09П, відповідно до умов якого продавцем здійснено поставку товару.

Митне оформлення поставленого товару здійснено Київською регіональною митницею на підставі поданих позивачем вантажно-митних декларацій (у митному режимі «імпорт»): від 13 лютого 2013 року №100190000/2012/422096; від 16 лютого 2013 року №100190000/2012/422277; від 29 травня 2013 року № 100190000/2012/428193; від 29 травня 2013 року № 100190000/2012/428202.

Для митного оформлення товару (країна виробництва Російська Федерація), крім інших необхідних документів, позивачем з метою застосування преференційного режиму в рамках міжнародних угод про вільну торгівлю також були подані оригінали сертифікатів про походження товару форми СТ-1: № RUUA 2012000125 (1526298); № RUUA 2012000126 (1526299); № RUUA 2012000792 (1627204); № RUUA 2012000793 (1627205).

Отже, позивачем надані необхідні та належні документи для митного оформлення товару. Заявлені позивачем товари у митних деклараціях були випущені у вільний обіг відповідно до заявленого митного режиму та до такого товару митними органами застосовано преференційний режим, подані декларантом сертифікати про походження товарів форми СТ-1 видані та оформлені з дотриманням вимог Правил, відповідачем рішення про не визнання зазначених сертифікатів не приймалось.

За вказаними обставинами колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування податкових зобов'язань щодо сплати ввізного мита та ПДВ за вищевказаними деклараціями та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 28 жовтня 2013 року № 2209/3 та № 2209/4.

Доводи касаційної скарги встановлених обставин справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді