Постанова № 43666988, 15.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2015 р. Справа № 917/2312/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (вх.№1607 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2015р. у справі № 917/2312/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта", с. Думанці, Черкаська обл.

до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", м. Червонозаводське, Полтавська обл.

про стягнення 98 376,08 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Райз - Максимко" з вимогою стягнути з відповідача на користь позивача 74 580, 80грн. заборгованості за договором про надання послуг, 3 017, 65грн. - 3% річних, 9 297, 05грн. інфляційних, 11 480, 58грн. пені, а також судові витрати в розмірі 1 967, 52грн.

09.12.2014р. та 22.12.2014р. позивач звертася до місцевого господарського суду з заявами про зменшення позовних вимог на тій підставі, що відповідачем під час розгляду справи погашалась заборгованість; остаточно просить стягнути з відповідача на користь позивача 3 035, 17грн. - 3% річних, 13 907, 72грн. інфляційних, 6 565, 77грн. пені, а також судові витрати в розмірі 1 967, 52грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.01.2015р. у справі №917/2312/14 (суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Райз - Максимко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта" 3 114, 86грн. пені, 13 907, 72грн. інфляційних, 3 035, 17 грн. річних, 1 558, 81 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Як зазначено в рішенні місцевого господарського суду, вимога позивача про стягнення річних та інфляційних правомірна та підлягає задоволенню у повному обсязі; позивачем пропущена позовна давність в частині вимоги про стягнення пені за період з 23.08.2013р. по 06.11.2013р., отже, в цій частині позов задоволенню не підлягає у зв'язку зі спливом позовної давності, пеня за період з 07.11.2013р. по 22.02.2014р. в сумі 3 114, 86грн. підлягає задоволенню.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Райз - Максимко" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2015р. у справі №917/2312/14 в частині стягнення пені в сумі 3 114, 86грн.; в іншій частині рішення залишити без змін; судові витрати покласти на позивача.

Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що початок строку позовної давності щодо нарахування почався 23.08.2013р., закінчився - 22.02.2014р.; вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності в частині стягнення пені.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2015р. у справі №917/2312/14 прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на 15.04.2015р.

У судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 15.04.2015р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги (а.с.196-197)

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, у відповідності до приписів статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта" (виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Райз-Максимко" (замовник), був укладений договір про надання послуг №УФ-12/07/13-Д, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати послуги по збиранню врожаю сільськогосподарських культур на площах замовника методом прямого комбайнування у відповідності з агротехнічними вимогами, а замовник зобов'язався прийняти роботу та оплатити її на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до пункту 3.1. договору, здавання послуг виконавцем та прийняття їх результатів замовником оформлюється актами, які підписуються повноважними представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг.

Пунктом 3.4. договору визначено, що за фактично надані виконавцем послуги, передбачені даним договором, замовник виплачує виконавцю грошові кошти в безготівковій формі, перераховуючи їх на поточний рахунок виконавця на підставі підписаного акту протягом 20 (двадцяти) днів з моменту підписання акту.

Надання послуг по збиранню зерна підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту №1 від 02.08.2013р., який підписаний та скріплений печатками сторін у справі, зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають; загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ становить 135 580, 80грн.

Згідно виставленого позивачем рахунку-фактури від 02.08.2013р., сума до сплати становить 135 580, 80грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень та банківської виписки, відповідач сплатив 41 000, 00грн. - 23.10.2013р.; 20 000, 00грн. -19.12.2013р.; 15 000, 00грн. - 13.05.2014р.; 59 580, 80грн. - 08.12.2014р.; загальна сума платежів становить 135 580, 80грн.

Таким чином, відповідач у повному розрахувався з позивачем за отримані послуги.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що виходячи з умов договору, а саме пункту 3.4., строк оплати відповідачем за отримані послуги сплив 22.08.2013р., у той час як відповідач почав розраховуватись з відповідачем лише з 23.10.2013р.

Стаття 193 Господарського кодексу України визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до приписів статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 612 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з умов договору та приписів чинного законодавства України, та як вбачається із матеріалів справи, відповідачем встановлений договором строк оплати наданих послуг порушений.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до пункту 4.3 договору, за прострочення оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем нараховано 3 035, 17грн. - 3% річних та 13 907, 72грн. інфляційних.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції обгрунтовано задоволено вимоги позивача про стягнення річних та інфляційних у повному обсязі.

Частиною 6 статті 232 Господарського суду України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач просить стягнути пеню в сумі 6 565, 77грн. яка нарахована за період з 23.08.2013р. по 22.02.2014р., тобто у межах шестимісячного строку.

Разом з тим, відповідно до умов договору, строк оплати наданих позивачем послуг сплив 22.08.2013р. Згідно відмітки суду першої інстанції, позивач звернувся з позовною заявою до суду 07.11.2014р.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Оскільки пеня нараховується за кожен день прострочки, позовна давність обчислюється також щодо кожного дня, за який стягується пеня.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущена позовна давність в частині вимоги про стягнення пені за період з 23.08.2013р. по 06.11.2013р. Вимога про стягнення пені, нарахованої за 07.11.2013р. та за наступні дні - до 22.02.2014р., заявлена позивачем в межах встановленої Цивільним кодексом України позовної давності.

Здійснивши розрахунок пені у період з 07.11.2013р. по 22.02.2014р., колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обгрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення пені частково в сумі 3 114, 86 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що позивачем пропущений строк позовної давності в частині стягнення пені, оскільки пунктом 4.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв’язку з чим апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2015р. у справі № 917/2312/14 – без змін.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2015р. у справі № 917/2312/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.04.2015р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.