Рішення № 43666699, 20.04.2015, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року Справа № 925/529/15

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Сіромаха М.А. - за довіреністю;

від відповідача: Шупик О.С. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ОЛІЯ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Тіньки" про стягнення 139 233,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 139 233,94 грн. з яких: 95 369,20 грн. залишку основного боргу, 3057,19 грн. як 3% річних, 32889,29 грн. інфляційних втрат та 7 918,26 грн. пені за прострочення розрахунків за соняшниковий жмих на підставі укладеного між сторонами договору поставки № Т-19/11/13-СО від 19.11.2013 року .

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує повністю через наявність у відповідача прав на стягнення із позивача заборгованості за договорами про уступку права вимоги і через невизначеність строків проведення розрахунків за товар.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, надані в ході розгляду справи, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, позовні вимоги суд задовольняє частково з наступних підстав:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.11.2013 року між сторонами по справі було укладено договір поставки № Т-19/11/13-СО (а.с. 10), у відповідності до умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти і оплатити жмих соняшника. Найменування, одиниця виміру та ціна товару визначаються у специфікаціях або у накладних до договору ( 1.1, 1.2).

За своєю правовою природою вказаний договір поставки відповідає ст. 712 ЦК України якою передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Позивач доводить, що він передав, а відповідач отримав жмих соняшника на загальну суму 156 619,20 грн. за такими накладними:

- № 293 від 23.11.2013 року на суму 37 012,50 грн.;

- № 294 від 23.11.2013 року на суму 24 097,50 грн.;

- № 233 від 18.02.2014 року на суму 57 552,60 грн.;

- № 370 від 28.02.2014 року на суму 37 956,60 грн. (а.с. 13-21).

У всіх накладних міститься посилання на договір поставки № Т-19/11/13-СО від 19.11.2013 року.

У відповідача немає заперечень з приводу якості отриманого від позивача товару.

Представниками сторін не заперечується, що всупереч умовам п. 3.2. договору про 100% передоплату товару згідно виставленого рахунку, товар було відпущено позивачем без попереднього отримання за нього коштів.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що він не отримав від позивача жодного рахунку на сплату боргу за товар, а тому не повинен його оплачувати, виходячи з такого:

Як вказано вище, у відповідності до ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зокрема і ст. 692 ЦК, яка знаходиться у розділі про угоду купівлі-продажу в ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судам роз'яснено порядок застосування ч. 1 ст. 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу у співвідношенні з ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, зазначено таке: відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Таким чином позивач не зобов"язаний попередньо надсилати відповідачу ні рахунок ні вимогу про оплату товару в порядку ст. 530 ЦК України. Зобов'язання провести повний розрахунок у відповідача виникло з моменту передачі йому товару на підставі ст. 692 ЦК України, оскільки інша умова договору про порядок оплати товару відсутня, а умови про 100%-ву передоплату сторонами не дотримані.

За доводами позивача, відповідач сплатив за товар по передоплаті лише 61 250,00 грн., що відповідачем підтверджено. Доказів проведення розрахунку у більшій сумі відповідач суду не надав.

Залишок боргу за отриманий товар у відповідача перед позивачем таким чином становить 95 369,20 грн. ( 156619,20 - 61250,00).

Сторонами також складено акт звірки розрахунків ( а.с. 24) по договору № Т-19/11/13-СО від 19.11.2013 року, яким обидві сторони підтвердили, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 95 369,20 грн.

Суд відхиляє доводи відповідача про припинення виконання даного зобов'язання через існування у позивача боргу перед відповідачем, в т.ч. і за договорами відступлення права вимоги, оскільки суду не було подано доказів проведення заліку заборгованості у встановленому порядку згідно ст. 601 ЦК України.

На підставі викладеного, оскільки відповідач не надав суду доказів проведення із позивачам повного розрахунку за основним боргом за отриманий жмих соняшника і строк виконання даного зобов'язання вже є таким, що настав, то до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 95 369,20 грн. залишку боргу за поставлений товар.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню, інфляційні та 3% річних за прострочення проведення розрахунків за договором від 19.11.2013 року.

Суд вважає, що позивач не має права на стягнення пені, виходячи з такого:

Як встановлено судом та не заперечується представниками, договір поставки між сторонами від 19.11.2013 року не містить умови про встановлення розміру пені за прострочення оплати відповідачем товару. Пункт 6.4. договору лише встановлює оплату пені згідно чинного законодавства.

У відповідності до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно положень ст. 546,547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Отже, між сторонами не існує письмового документу про досягнення домовленості щодо розміру пені за прострочення оплати придбаного відповідачем товару.

У відповідності до роз'яснення п. 1 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" - відповідно до ч.2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

З цих підстав позивач також не вправі застосувати норми ч. 6 ст. 231 ГК України про пеню та нарахувати її в розмірі облікової ставки від суми простроченого боргу.

Крім того, у відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки

Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі викладеного, у задоволенні позову про стягнення пені позивачу слід відмовити повністю через безпідставність її нарахування.

В частині вимог про стягнення інфляційних та 3% річних на суму простроченої заборгованості позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право на нарахування інфляційних та 3% річних виникає у позивача незалежно від того, чи встановлено такі умови договором, оскільки таку відповідальність для боржника встановлено законом. Інфляційні та 3% річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 ЦК України. Строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних встановлено у три роки.

Інфляційні та 3% річних позивачем нараховані на суму боргу в розмірі 57 412,60 грн. (який вираховано таким чином: 37 012,50 грн. поставка + 24 097,50 грн. поставка - 61250,00 грн. оплата + 57 552,60 грн. поставка) та на суму боргу в розмірі 37 956,60 грн., які фактично відповідають двом останнім поставкам товару, які здійснені 18 та 28 лютого 2014 року.

Розрахунок інфляційних за березень 2014 року по лютий 2015 року в сумі 19 799,47 грн. та 13 089,82 грн. ( а.с. 28,29) зроблено вірно та перевірено судом по програмі Ліга -Закон.

Оскільки доказів сплати інфляційних та прострочення сплати боргу за товар відповідач суду не надав, то до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 32 889,29 грн. (19 799,47 грн. + 13 089,82 грн.) інфляційних.

В частині стягнення 3% річних, за належним розрахунком цей борг становить лише 3 049,36 грн., виходячи з того, що прострочення сплати боргу слід рахувати із наступного дня після отримання товару відповідачем:

Період прострочки Сума боргу 3% річних

19.02.2014 - 18.03.2015 57 412,60 1854,51 грн.

01.03.2014- 18.03.2015 37 956,60 1194,85 грн.

Всього: 3 049,36

Доказів про проведення розрахунків за інфляційними та 3% річних відповідач суду не надав. На підставі викладеного, з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути лише 32 889,29 грн. інфляційних та 3 049,36 грн. як 3% річних.

В решті вимог про стягнення 3% річних позивачу слід відмовити повністю через безпідставність нарахування цього платежу.

Таким чином, позов підлягає лише до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід стягнути лише 95 369,20 грн. залишку основного боргу за жмих соняшниковий, 32 889,29 грн. інфляційних, 3 049,36 грн. як 3 % річних на підставі договору поставки № Т-19/11/13-СО від 19.11.2013 року, а в решті вимог у позові слід відмовити повністю.

На підставі ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача, як з особи, яка винна у виникненні спору, слід стягнути 2 784,68 грн. на відшкодування судового збору повністю.

Керуючись ст. 49,82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіньки" (ідентифікаційний код 33278344, Черкаська область, Чигиринський район, с. Тіньки) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ОЛІЯ" (ідентифікаційний код 38066068, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Приморська, 14 кв. 12) -- 95 369,20 грн. залишку основного боргу за жмих соняшниковий, 32 889,29 грн. інфляційних, 3 049,36 грн. як 3 % річних на підставі договору поставки № Т-19/11/13-СО від 19.11.2013 року та 2784,68 грн. на відшкодування судового збору.

3. В решті вимог у позові відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 20 квітня 2015 року

Суддя Н.М. Спаських