Рішення № 43666295, 14.04.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" квітня 2015 р.Справа № 916/729/15-г

Позивач: Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту)

Відповідач: Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт"

Про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Представники:

Від позивача: Скворцова О.В. - довіреність №3060 від 18.09.2014р.

Від відповідача: Чернишова А.О. - довіреність №22 від 12.03.2015 р.,

Моїсєєв Д.Л. - довіреність №69 від 25.12.2014р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Скворцова О.В. - довіреність №3060 від 18.09.2014р.

Від відповідача: не з'явився.

Суть спору: Позивач, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту), звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - ДП "ІМТП") про стягнення заборгованості у сумі 9 725 485 грн. 64 коп.

Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

31 березня 2014 р. між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (надалі - "Власник") та ДП "ІМТП" (надалі - "Сервітуарій") був укладений Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 57-П-ІЛФ-15/97-о, згідно з яким Власник, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причали №№ 1(архівний номер паспорту 85103), №2 (архівний номер паспорту 85104), №7 (архівний номер паспорту 84719), №9 (архівний номер паспорту 84721), №10 (архівний номер паспорту 84722), №12 (архівний номер паспорту 85105), №14 (архівний номер паспорту 85106), №15 (архівний номер паспорту 85235), №16 (архівний номер паспорту 85236), №17 (архівний номер паспорту 85237), №19 (архівний номер паспорту 85312), №20 (архівний номер паспорту 85313), №21 (архівний номер паспорту 85314), №22 (архівний номер паспорту 85315), №28 (архівний номер паспорту 84723). При цьому, право користування Сервітуарієм причалом обмежується виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт силами і засобами Сервітуарія. Сервітут не підлягає відчуженню, строк сервітуту - з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.

Згідно п.7.1 Договору він набирає чинності з дня його укладання, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 01.01.2014р. у відповідності до ст..631 Цивільного кодексу України, окрім користування та оплати за користування Сервітуарієм 4-ю секцією причалу №9. У цій частині Договір регулює взаємовідносини між сторонами з 01.03.2014р. Договір діє до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до 31 .01.2015р., але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Сторони за Договором домовилися, що плата за сервітут на рік становить: за причал№1- 1 855 211 грн. 53 коп.; за причал №2 - 1 132 428 грн.; за причал №7 - 166 898 грн. 60 коп.; за причал №9 - 248 837 грн. 50 коп.; за причал №10 - 2 993 756 грн. 15 коп.; за причал №12 - 399 486 грн.; за причал №14 - 880 141 грн. 50 коп.; за причал№15 - 1 167 775 грн.; за причал №16 - 1 619 772 грн. ; за причал №17 - 1 514 990 грн.; за причал №19 - 1 519 207 грн. 80 коп., за причал №20 - 856 344 грн.; за причал № 21 - 61 480 грн.; за причал №22 - 685 420 грн.; за причал №28 - 903 126 грн. 30 коп. При цьому, місячна плата за сервітут розраховується виходячи з кількості календарних днів у звітному місяці та наведена у додатку №1 до Договору. ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.5 Договору оплата сервітуту здійснюється не пізніше 31.01.2015р. на підставі рахунків Власника, що направляються Сервітуарію до 8 числа місяця наступного за звітним.

За умовами п. 3.2 Договору Сервітуарій зобов'язаний в т.ч. своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом, за винятком випадку, передбаченого п. 2.4 Договору. Власник має право отримувати плату за сервітут, розраховану відповідно до розділу 2 цього договору (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п.2.4 Договору у розрахунок плати за сервітут Власником не включається та не оплачується Сервітуарієм сума плати за місяць, протягом якого Сервітуарій не планує використовувати причал, за умови повідомлення Власника про відсутність запланованих обсягів робіт та виробничої необхідності у користуванні причалом до останнього числа місяця, попереднього плановому. При цьому, за наявності виробничої необхідності та позапланових робіт у поточному місяці Сервітуарій зобов'язаний за добу письмово повідомити про необхідність їх проведення. У такому разі плата за сервітут нараховується за повний місяць відповідно до п.2.1 та п.2.2 Договору.

Позивач у справі зазначає, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором: надав ДП "ІМТП" право обмеженого користування причалом, виставив відповідачу рахунки для оплати на загальну суму 18 184 015 грн.. 23 коп. (з ПДВ), з урахуванням умов, передбачених п. 2.4 Договору. Але, зазначені рахунку Сервітуарієм оплачені лише частково, у загальній сумі 8 458 529 грн. 59 коп. (з ПДВ).

Такі дії відповідача позивач вважає порушенням своїх прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом та просить суд Стягнути з відповідача заборгованість у сумі 9 725 485 грн.. 64 коп.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ст.. 193 Господарського кодексу України та ст.. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що ст..136 Господарського кодексу України визначає право господарського відання речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, порядок проведення якої визначається законом (ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України). За таких обставин, відповідач вважає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, що відповідає положенням ч.4 с. 334 Цивільного кодексу України. Згідно ст..4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

За таких обставин, з урахуванням постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вважає, що Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 57-П-ІЛФ-15/97-о від 31.03.2014р. є неукладеним, у зв'язку з чим відсутні правові підстави щодо стягнення з ДП „ІМТП" плати на підставі неукладеного Договору.

Відповідач зазначає, що відповідно до доданих позивачем до матеріалів справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише 08.04.2014р., 10.04.2014р., 17.04.2014р., 18.04.2014р. та 18.06.2014р. позивачем було зареєстровано право господарського відання на зазначені у Договорі гідротехнічні споруди (причали). В подальшому ДП "ІМТП" було зареєстровано право користування (сервітут) 12.06.2014р., 13.06.2014р. та 11.07.2014р. і лише після реєстрації сторонами відповідних речових прав на нерухоме майно відповідачем було здійснено часткову оплату за сервітут.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з'ясування і доведеність, суд доходить до такого висновку :

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як зазначено у Статуті, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні підприємства, належить до державного майна.

Відповідно до ч.1 ст.136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так як Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за ним майном, вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.1 та ч.2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 березня 2014 р. між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (надалі - "Власник") та ДП "ІМТП" (надалі - "Сервітуарій") був укладений Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 57-П-ІЛФ-15/97-о, згідно з яким Власник, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причали №№ 1(архівний номер паспорту 85103), №2 (архівний номер паспорту 85104), №7 (архівний номер паспорту 84719), №9 (архівний номер паспорту 84721), №10 (архівний номер паспорту 84722), №12 (архівний номер паспорту 85105), №14 (архівний номер паспорту 85106), №15 (архівний номер паспорту 85235), №16 (архівний номер паспорту 85236), №17 (архівний номер паспорту 85237), №19 (архівний номер паспорту 85312), №20 (архівний номер паспорту 85313), №21 (архівний номер паспорту 85314), №22 (архівний номер паспорту 85315), №28 (архівний номер паспорту 84723). При цьому, право користування Сервітуарієм причалом обмежується виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт силами і засобами Сервітуарія. Сервітут не підлягає відчуженню, строк сервітуту - з 01.01.2014р. по 31.12.2014р.

Згідно п.7.1 Договору він набирає чинності з дня його укладання, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 01.01.2014р. у відповідності до ст..631 Цивільного кодексу України, окрім користування та оплати за користування Сервітуарієм 4-ю секцією причалу №9. У цій частині Договір регулює взаємовідносини між сторонами з 01.03.2014р. Договір діє до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до 31 .01.2015р., але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Порту, а також завірено печатками сторін.

Сторони за Договором домовилися, що плата за сервітут на рік становить: за причал№1- 1 855 211 грн. 53 коп.; за причал №2 - 1 132 428 грн.; за причал №7 - 166 898 грн. 60 коп.; за причал №9 - 248 837 грн. 50 коп.; за причал №10 - 2 993 756 грн. 15 коп.; за причал №12 - 399 486 грн.; за причал №14 - 880 141 грн. 50 коп.; за причал№15 - 1 167 775 грн. ; за причал №16 - 1 619 772 грн. ; за причал №17 - 1 514 990 грн.; за причал №19 - 1 519 207 грн. 80 коп., за причал №20 - 856 344 грн.; за причал № 21 - 61 480 грн.; за причал №22 - 685 420 грн.; за причал №28 - 903 126 грн. 30 коп. При цьому, місячна плата за сервітут розраховується виходячи з кількості календарних днів у звітному місяці та наведена у додатку №1 до Договору. ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п.2.5 Договору оплата сервітуту здійснюється не пізніше 31.01.2015р. на підставі рахунків Власника, що направляються Сервітуарію до 8 числа місяця наступного за звітним.

За умовами п.3.2 Договору Сервітуарій зобов'язаний в т.ч. своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом , за винятком випадку , передбаченого п.2.4 Договору. Власник має право отримувати плату за сервітут, розраховану відповідно до розділу 2 цього договору (п.3.3. Договору).

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).

Отже, прийнявши на себе зобов'язання за Договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 57-П-ІЛФ-15/97-о від 31.03.2014р. мали їх виконувати належним чином, відповідно до умов цього Договору.

Матеріалами справи підтверджується і сторони у справі не заперечують проти того, що ДП "ІМТП" здійснювало користування гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) , розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причалами № 1(архівний номер паспорту 85103), №2 (архівний номер паспорту 85104), №7 (архівний номер паспорту 84719), №9 (архівний номер паспорту 84721), №10 (архівний номер паспорту 84722), №12 (архівний номер паспорту 85105), №14 (архівний номер паспорту 85106), №15 (архівний номер паспорту 85235), №16 (архівний номер паспорту 85236), №17 (архівний номер паспорту 85237), №19 (архівний номер паспорту 85312), №20 (архівний номер паспорту 85313), №21 (архівний номер паспорту 85314), №22 (архівний номер паспорту 85315), №28 (архівний номер паспорту 84723). Але, оплату сервітуту за період дії сервітуту Сервітуарієм здійснено лише частково.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті саме власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган.

Слід зауважити, що відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Відповідно до п. 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу (в тому числі ДП "ІМТП"), у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Пунктом 7 цього наказу встановлено, що після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Як встановлено судом та підтверджується сторонами, 13.06.2013 на виконання наказу Міністерства інфраструктури України "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 19.03.2013 № 163, комісією з реорганізації відповідача складено Розподільчий баланс ДП „ІМТП" та ДП "Адміністрація морських портів України". Також, Комісією з реорганізації ДП „ІМТП" та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" складено Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 № 482/19. Вказані розподільчий баланс і Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань затверджені Міністерством інфраструктури України.

Згідно з вказаним актом приймання-передачі від 13.06.2013р. № 482/19 до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" були передані основні засоби ДП "ІМТП" згідно з розподільчим балансом станом на 13.06.2013р., в т.ч. причали Іллічівського морського порту.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Частиною четвертою ст.. 59 Господарського кодексу України, у редакції, яка діяла на момент складання Розподільчого балансу ДП "ІМТП" та ДП "Адміністрація морських портів України" станом на 13.06.2013 і Акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 № 482/19, було встановлено, що у разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділу одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

Приймаючи до уваги, що Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" з 13.06.2013р. згідно із вищезазначеними документами стало правонаступником відповідача, зокрема, в частині майнових прав та обов'язків стосовно причалу №18, враховуючи, що як право власності, так і право господарського відання на момент укладення договору виникли як відповідні права та були належним чином зареєстровані у Державному реєстру речових прав, суд вважає, що оскільки майно, що знаходиться у державній власності, було закріплено власником майна в порядку ст.136 Господарського кодексу України саме за Державним підприємством "Адміністрація морських портів України", останнє, станом на день виникнення правовідносин мало відповідне право розпорядження спірним майном та укладення договору майнового сервітуту.

Судом встановлено, що об'єкти сервітуту знаходяться на обліку у Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", яке реалізовує відповідні повноваження особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні і це право зареєстроване відповідно до вимог Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За таких обставин, суд вважає, що оскільки Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 57-П-ІЛФ-15/97-о від 31.03.2014р. є правомірним у силу презумпції, встановленої ст.204 Цивільного кодексу України, відомостей про визнання його недійсним судом матеріали справи не містять, а відповідні вимоги у межах даної справи також не заявлялися, вказаний договір в порядку ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання, що виникають з нього, мають виконуватися належним чином згідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором: надав ДП "ІМТП" право обмеженого користування причалом, виставив відповідачу рахунки для оплати на загальну суму 18 184 015 грн.. 23 коп. (з ПДВ), з урахуванням умов, передбачених п.2.4 Договору. Але, зазначені рахунку Сервітуарієм оплачені лише частково, у загальній сумі 8 458 529 грн. 59 коп. (з ПДВ).

Отже, правомірною є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 9 725 485 грн.. 64 коп.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач у справі належних та допустимих доказів належного виконання умов Договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 57-П-ІЛФ-15/97-о від 31.03.2014р. щодо повної оплати сервітуту до матеріалів справи не надав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, виходячи з матеріалів справи, суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" щодо стягнення з ДП "ІМТП" заборгованості у сумі 9 725 485 грн. 64 коп.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача відповідно до ст.44, 49 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6, код 01125672) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38727770,код філії 38728418, п/р 26002010276249 в ПАТ "Банк Восток", м. Дніпропетровськ, МФО 303123) заборгованість у сумі 9 725 485 грн. 64 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 73 080 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20 квітня 2015 р.

Суддя Н.В. Рога