Рішення № 43666265, 14.04.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа № 918/265/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом заступника прокурора м. Рівного (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - Рада) та товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "МТВ" (далі - Фірма) про стягнення заборгованості в сумі 39 233 грн. 54 коп.,

в засіданні приймали участь:

від Ради: не з'явився,

від Товариства: Бородавко А.П. за дов. від 5 січня 2015 року № 03-05/1/1,

від Фірми: Тивончук В.М. (керівник),

Ширко М.Р. за дов. від 2 квітня 2015 року № 1-04,

від прокуратури: Білера І.В. за посв. від 12 травня 2015 року № 026119,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2015 року Прокурор звернувся до господарського суду Рівненської області з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 жовтня 2013 року між Товариством та відповідачем був укладений договір на постачання теплової енергії № 1386. Оскільки Фірма взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати теплової енергії, поставленої їй з листопада 2014 року до лютого 2015 року, не виконала, заборгувавши таким чином Товариству 36 739 грн. 20 коп., Прокурор, посилаючись на статті 525-526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 175, 193, 216-217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, а також 1 324 грн. 63 коп. пені, 1 027 грн. 60 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 142 грн. 11 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19 березня 2015 року порушено провадження у справі № 918/265/15, розгляд якої було призначено на 31 березня 2015 року.

Ухвалою суду від 31 березня 2015 року розгляд справи було відкладено на 14 квітня 2015 року.

До початку судового засідання, призначеного на 14 квітня 2015 року, через канцелярію суду надійшла заява Товариства про зменшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 03-05/1290/1056 (а.с. 68-69), згідно якої останнє просило суд стягнути з відповідача 1 102 грн. 94 коп. пені, 841 грн. 56 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 71 грн. 80 коп. Крім того, в цій заяві Товариство просило суд припинити провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з Фірми 36 739 грн. 20 коп. основного боргу у зв'язку з добровільною сплатою відповідачем зазначеної суми грошових коштів. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 14 квітня 2015 року представник Товариства підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 03-05/1290/1056, та наполягав на їх задоволенні.

Представник прокуратури підтримав подану Товариством заяву про зменшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 03-05/1290/1056. Водночас останній визнав факт необґрунтованого звернення до суду з даним позовом щодо частини вимог про стягнення з Фірми основного боргу за теплову енергію, поставлену в листопаді - грудні 2014 року, оскільки на час порушення провадження у даній справі заборгованість відповідача за вказаний період була відсутня.

У даному судовому засіданні представники відповідача просили суд долучити до матеріалів справи поданий ними відзив на позовну заяву від 14 квітня 2015 року (а.с. 86-89). У даному відзиві Фірма, а також її представники у судовому засіданні заперечили проти задоволення позову, посилаючись на те, що на час розгляду даної справи вартість спожитої відповідачем протягом листопада 2014 року - січня 2015 року теплової енергії у розмірі 36 739 грн. 20 коп. була повністю сплачена останнім. Відтак, на думку відповідача, правові підстави для стягнення з нього вищезазначеної суми боргу, а також штрафних санкцій та компенсаційних виплат, нарахованих на вказану заборгованість, відсутні. Крім того, Фірма зазначила про безпідставність нарахування заявлених до стягнення з неї штрафних санкцій та компенсаційних виплат з огляду на те, що акти про надання послуг, які є підставою для оплати спірної теплової енергії, були отримані відповідачем зі значним запізненням, що підтверджує прострочення Фірмою виконання взятого на себе грошового зобов'язання не з вини відповідача.

Рада про дату, час та місце розгляду даної справи була повідомлена належним чином, проте явку свого повноважного представника не забезпечила, витребуваних судом документів не надала, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направила.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників прокуратури, Товариства та Фірми, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 жовтня 2013 року між Фірмою та Товариством був укладений договір на постачання теплової енергії № 1386, за умовами якого, з урахуванням додатків №№ 1- 3 до цього правочину, останнє зобов'язалося надавати споживачеві теплову енергію, а Фірма, у свою чергу, - прийняти та оплатити її вартість за встановленими тарифами в терміни, передбачені даною угодою (а.с. 8-12).

Вказаний договір, а також вищезазначені додатки до нього, підписані уповноваженими представниками Товариства і Фірми та скріплені печатками цих юридичних осіб.

Відповідно до пункту 1.4 зазначеного договору теплова енергія подається споживачу за адресами: місто Рівне, вулиця Набережна, 4; місто Рівне, вулиця Корольова, 6; місто Рівне, вулиця Соборна, 442а.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Згідно загальних відомостей про об'єкти споживача, що є невід'ємною частиною договору від 1 жовтня 2013 року № 1386, загальна площа об'єкту відповідача - магазину "Автомобіл", розташованого за адресою: місто Рівне, вулиця Набережна, 4, становить 123,50 м2, загальна площа магазину відповідача "Динамо", що знаходиться у місті Рівному по вулиці Корольова, 6, становить 624,30 м2, а загальна площа магазину Фірми "Жигулі", розташованого у місті Рівному по вулиці Соборній, 442а, становить 147,10 м2 (а.с. 16).

Споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, при цьому споживач самостійно отримує рахунок. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункти 5.3- 5.4 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору Товариство протягом листопада 2014 року - січня 2015 року надало відповідачу теплову енергію на загальну суму 47 301 грн. 14 коп. Зокрема, у листопаді 2014 року Фірмі була надана теплова енергія на суму 10 676 грн. 59 коп., у грудні 2014 року - на суму 16 814 грн. 83 коп., у січні 2015 року - на суму 19 809 грн. 72 коп. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками за послуги теплопостачання, виставленими постачальником у вищезазначений період (а.с. 37-39).

Про належне виконання Товариством своїх зобов'язань за цим договором щодо відпуску теплової енергії також свідчить відсутність з боку Фірми претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Однак всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості теплової енергії, наданої йому в спірний період, у встановлений вищезазначеним правочином строк не виконав.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було зазначено вище, у своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 03-05/1290/1056 Товариство просило суд припинити провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з Фірми 36 739 грн. 20 коп. основного боргу у зв'язку з добровільною сплатою відповідачем зазначеної суми грошових коштів. На підтвердження вищенаведених обставин Товариством до даної заяви було долучено копію акту звірки взаєморозрахунків даної юридичної особи з відповідачем, а також копії відповідних виписок з банківського рахунку Товариства (а.с. 74-84).

Зі змісту вищезазначених документів, а також наданих відповідачем копій платіжних доручень (а.с. 100-103), копії листа Товариства від 6 квітня 2015 року № 04-01/1236/1016 (а.с. 85), акту звірки взаєморозрахунків станом на 31 березня 2015 року, підписаного між Фірмою і Товариством (а.с. 74), та пояснень представників сторін у судовому засіданні 14 квітня 2015 року вбачається, що на часткове погашення наявної у Фірми заборгованості 13 січня 2015 року відповідач сплатив на розрахунковий рахунок Товариства 11 253 грн. 70 коп. Частина вказаних грошових коштів у розмірі 577 грн. 18 коп. була направлена Товариством на погашення наявної у відповідача заборгованості за теплову енергію, спожиту останнім у жовтні 2014 року, а решта зазначеної суми у розмірі 10 676 грн. 59 коп. була спрямована на погашення заборгованості Фірми за теплову енергію, поставлену їй в листопаді 2014 року.

Крім того, судом встановлено, що 20 лютого 2015 року Фірма сплатила на розрахунковий рахунок Товариства 6 814 грн. 83 коп., 13 березня 2015 року - 5 000 грн. 00 коп., 18 березня 2015 року - 5 000 грн. 00 коп., погасивши таким чином заборгованість перед Товариством в сумі 16 814 грн. 83 коп., що виникла у Фірми в зв'язку з неналежним виконанням своїх договірних зобов'язань щодо оплати теплової енергії, поставленої їй у грудні 2014 року.

Водночас судом встановлено, що провадження у даній справі відповідно до приписів статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було порушено ухвалою суду від 19 березня 2015 року (а.с. 1).

Згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

З вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що провадження у справі підлягає припиненню в зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної процесуальної норми можливе лише у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

Судом встановлено, що сума заборгованості відповідача, яка виникла на підставі договору на постачання теплової енергії від 1 жовтня 2013 року № 1386 у зв'язку з неоплатою Фірмою у листопаді - грудні 2014 року спірної теплової енергії, була повністю сплачена відповідачем до моменту порушення провадження у даній справі. Вказаний факт не заперечувався і представниками Товариства та прокуратури у судовому засіданні 14 квітня 2015 року, про що в протокол даного судового засідання були внесені відповідні відомості (а.с. 112).

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 16 929 грн. 48 коп. основного боргу, що виник у останнього за листопад та грудень 2014 року, у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Судом також встановлено, що після порушення провадження у даній справі Фірма погасила наявну в неї перед Товариством заборгованість по спожитій тепловій енергії за січень 2015 року. Так, 23 березня 2015 року відповідач сплатив на розрахунковий рахунок Товариства 3 809 грн. 72 коп., 30 березня 2015 року - 6 000 грн. 00 коп. (цей платіж був зарахований на рахунок Товариства 31 березня 2015 року), 31 березня 2015 року - 10 000 грн. 00 коп. Даний факт підтверджується копіями відповідних платіжних доручень (а.с. 104-106), копією листа Товариства від 6 квітня 2015 року № 04-01/1236/1016, копією акту звірки взаєморозрахунків між Фірмою і Товариством (а.с. 74), а також не заперечувалося представниками сторін і прокуратури в судовому засіданні 14 квітня 2015 року.

Оскільки відповідач після звернення Прокурора до суду з вказаним позовом та порушення провадження у справі повністю погасив заборгованість за спожиту ним у січні 2015 року теплову енергію, поставлену за договором від 1 жовтня 2013 року № 1386, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині стягнення з Фірми основного боргу в розмірі 19 809 грн. 72 коп., що складає вартість поставленої відповідачу в січні 2015 року теплової енергії, у зв'язку з чим вважає за необхідне провадження у ній у цій частині припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

У той же час посилання Фірми на безпідставність нарахування заявлених до стягнення з неї штрафних санкцій та компенсаційних виплат з огляду несвоєчасне отримання актів про надання послуг, які є підставою для оплати спірної теплової енергії, не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було зазначено вище, у пунктах 5.3-5.4 спірного договору сторони погодили, що споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, при цьому споживач самостійно отримує рахунок. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

У той же час у вищезазначеному правочині відсутні положення щодо можливості зміни термінів внесення таких платежів в залежності від дати отримання актів про надання послуг, а також положення, які передбачають відповідальність постачальника за несвоєчасне надсилання вказаних актів споживачу.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості наданих йому послуг по відпуску теплової енергії, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 03-05/1290/1056, просив суд стягнути з Фірми 1 102 грн. 94 коп. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу у період з 11 грудня 2014 року по 16 березня 2015 року. Зокрема, позивач просив суд стягнути з Фірми 183 грн. 40 коп. пені, нарахованої з 11 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 10 676 грн. 59 коп. (що складає вартість поставленої відповідачу теплової енергії у листопаді 2014 року). При розрахунку вищезазначеної суми, що була заявлена до стягнення з відповідача, позивачем було взято облікову ставку Національного банку України у розмірі 9.5000%.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3.3 договору передбачено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків за теплову енергію шляхом, зокрема, сплати пені в розмірі не менше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

У той же час судом встановлено, що з 13 листопада 2014 року по 5 лютого 2015 року облікова ставка Національного банку України становила 14.0000%, що підтверджується відповідними відомостями, розміщеними на офіційному сайті Національного банку України (http://bank.gov.ua/).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що сума пені, нарахована у період з 11 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року на вищезазначену суму основного боргу, з урахуванням дійсної облікової ставки Національного банку України, встановленої у даний період, становить 270 грн. 28 коп.

У той же час відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Водночас право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 Постанови.

Враховуючи той факт, що ні позивачем, ні Прокурором не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування суми пені за листопад 2014 року, зокрема, щодо зміни періоду її нарахування, суд позбавлений можливості вийти за межі періодів, визначених позивачем у позовній заяві, та здійснює розгляд позовних вимог у межах початкових та кінцевих дат їх нарахування, визначених самими позивачем.

Оскільки заявлений до стягнення розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої у зв'язку з несвоєчасної оплатою поставленої Фірмі у листопаді 2014 року теплової енергії, відповідає вищезазначеним нормам законодавства, положенням договору, а також не перевищує розрахованого судом обґрунтованого до стягнення з відповідача розміру цієї санкції у даний період, позовна вимога про стягнення з відповідача 183 грн. 40 коп. пені підлягає задоволенню.

Також позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 03-05/1290/1056, просив суд стягнути з Фірми 350 грн. 60 коп. пені, нарахованої з 11 лютого 2015 року по 16 березня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 19 809 грн. 72 коп. (що складає вартість поставленої відповідачу теплової енергії у січні 2015 року). При розрахунку вищезазначеної суми, яка була заявлена до стягнення з відповідача, позивачем також було взято облікову ставку Національного банку України у розмірі 9.5000%.

Проте судом встановлено, що з 6 лютого 2015 року по 3 березня 2015 року облікова ставка Національного банку України становила 19.5000%, а з 4 березня 2015 року по 16 березня 2015 року - 30.0000%, що також підтверджується відомостями, розміщеними на офіційному сайті Національного банку України.

Оскільки заявлений до стягнення розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої у зв'язку з несвоєчасної оплатою поставленої Фірмі у січні 2015 року теплової енергії, відповідає вищезазначеним нормам законодавства, положенням договору, а також не перевищує розрахованого судом обґрунтованого до стягнення з відповідача розміру цієї санкції у даний період, і суд позбавлений можливості вийти за межі зазначених у позові періодів нарахування даної санкції, позовна вимога про стягнення з відповідача 350 грн. 60 коп. пені також підлягає задоволенню.

Крім того, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 9 квітня 2015 року № 03-05/1290/1056, просив суд стягнути з відповідача 568 грн. 94 коп. пені, нарахованої з 11 січня 2015 року по 16 березня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 16 814 грн. 83 коп. (що складає вартість поставленої відповідачу теплової енергії у грудні 2014 року). При розрахунку вищезазначеної суми, яка була заявлена до стягнення з відповідача, позивачем було взято облікову ставку Національного банку України у розмірі 9.5000%.

Проте з вищезазначеного розрахунку пені, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

З наданого позивачем розрахунку пені, нарахованої у період з 11 січня 2015 року по 16 березня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 16 814 грн. 83 коп., вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання були обчислені останнім без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення Фірмою суми основного боргу. Зокрема, як вже було зазначено вище, 20 лютого 2015 року відповідач сплатив на розрахунковий рахунок Товариства 6 814 грн. 83 коп., 13 березня 2015 року - 5 000 грн. 00 коп., а 18 березня 2015 року - 5 000 грн. 00 коп., погасивши таким чином заборгованість перед Товариством в сумі 16 814 грн. 83 коп., що виникла у Фірми у зв'язку з неналежним виконанням своїх договірних зобов'язань щодо оплати теплової енергії, поставленої у грудні 2014 року.

У той же час з вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Слід також зазначити, що з 11 січня 2015 року по 5 лютого 2015 року облікова ставка Національного банку України становила 14.0000%, з 6 лютого 2015 року по 3 березня 2015 року - 19.5000%, а з 4 березня 2015 року по 16 березня 2015 року - 30.0000%, що також підтверджується відомостями, розміщеними на офіційному сайті Національного банку України.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що сума пені, нарахована у зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленої Фірмі у грудні 2014 року теплової енергії, з урахуванням вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства, а також розмірів облікової ставки Національного банку України у відповідні періоди, складає 895 грн. 95 коп. Зокрема, з них: 586 грн. 91 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 16 814 грн. 83 коп. у період з 11 січня 2015 року по 19 лютого 2015 року; 276 грн. 16 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 10 000 грн. 00 коп. у період з 20 лютого 2015 року по 12 березня 2015 року; 32 грн. 88 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 5 000 грн. 00 коп. у період з 13 березня 2015 року по 16 березня 2015 року (кінцева дата нарахування пені, зазначена позивачем у його розрахунку).

Проте, оскільки заявлений до стягнення розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої у зв'язку з несвоєчасної оплатою поставленої Фірмі у грудні 2014 року теплової енергії не перевищує розрахованого судом обґрунтованого до стягнення з відповідача розміру цієї санкції у даний період, позовна вимога про стягнення з відповідача 568 грн. 94 коп. пені також підлягає задоволенню.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 1 102 грн. 94 коп. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також на підставі статті 625 ЦК України позивач згідно наданого розрахунку (а.с. 73) просив суд стягнути з відповідача 841 грн. 56 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості з грудня 2014 року по січень 2015 року, а також три проценти річних в сумі 71 грн. 80 коп., з яких: 27 грн. 20 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 грудня 2014 року по 10 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 10 676 грн. 59 коп., 2 грн. 26 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 січня 2015 року по 11 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 27 491 грн. 42 коп., 2 грн. 26 коп. - три проценти річних, нараховані з 12 січня 2015 року по 12 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 27 491 грн. 42 коп., 40 грн. 08 коп. - три проценти річних, нараховані з 13 січня 2015 року по 10 лютого 2015 року на суму основного боргу в розмірі 16 814 грн. 83 коп.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені до стягнення розміри інфляційних втрат і трьох процентів річних є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин вказаний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 статті 49 ГПК України).

Згідно з частиною 3 даної статті судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що у разі повного або часткового задоволення позову у справі, провадження в якій порушено за заявою прокурора, судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам).

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Враховуючи викладене, суд на підставі вищезазначених приписів статті 49 ГПК України дійшов висновку про покладення на Фірму витрат по сплаті судового збору в сумі 1 028 грн. 92 коп. Водночас судовий збір у розмірі 798 грн. 08 коп. підлягає стягненню в доход Державного бюджету України з Товариства.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "МТВ" (33014, місто Рівне, вулиця Степана Бандери, будинок 38, ідентифікаційний код: 13990694) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 27, ідентифікаційний код: 36598008) 1 102 (одну тисячу сто дві) грн. 94 коп. пені, 841 (вісімсот сорок одну) грн. 56 коп. інфляційних втрат, а також три проценти річних у розмірі 71 (сімдесят одна) грн. 80 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "МТВ" (33014, місто Рівне, вулиця Степана Бандери, будинок 38, ідентифікаційний код: 13990694) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 028 (одна тисяча двадцять вісім) грн. 92 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "МТВ" 19 809 грн. 72 коп. основного боргу припинити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 27, ідентифікаційний код: 36598008) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 798 (сімсот дев'яносто вісім) грн. 08 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20 квітня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко