Рішення № 43665614, 07.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2015Справа № 910/6746/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Триада-Прінт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РенессансМедиа»

про стягнення 19 573, 13 Євро

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Зоткіна К.О. за довіреністю б/н від 24.09.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Триада-Прінт» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РенессансМедиа» (Республіка Білорусь) (далі - відповідач) про стягнення 22 528, 00 Євро, що за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову склало 392 212, 48 грн., в тому числі 20 668, 00 Євро основного боргу та 1 860, 00 Євро пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору на виготовлення поліграфічної продукції № 03-13/13 від 25.04.2013 р. він виготовив та поставив на адресу відповідача поліграфічну продукцію на загальну суму 22 050, 00 Євро, яка останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не була оплачена, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Вирішуючи питання про прийняття зазначеної позовної заяви до розгляду, судом було враховано наступне.

Так, положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено визначення договірної підсудності справ господарським судам.

При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, якою визначено випадки виключної підсудності у справах з іноземним елементом.

Відповідно до п. 5.1. укладеного між сторонами Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 20.12.2013 р. спори, які виникають при виконанні даного Договору, включаючи його тлумачення та зміну, доповнення та відміну вирішуються шляхом переговорів обома сторонами і лише при відсутності згоди можуть бути передані для вирішення в компетентний суд. Компетентним судом при розгляді спорів, які виникають при виконанні даного Договору сторони визнають господарський суд міста Києва. Сторони також дійшли згоди, що при вирішенні спорів, які виникли у зв'язку з даним Договором застосовується матеріальне право України.

Крім того, відповідно до п. 5.2. Договору сторони домовились, що мова, яка використовується під час вирішення судового спору - українська. При цьому, виконавець зобов'язується виконувати переклад документів, які використовуються при розгляді спорів для замовника на російську мову.

Враховуючи положення зазначених вище законів та умов Договору, укладеного між сторонами, вказаний спір підлягає розгляду в господарському суді України, зокрема, господарському суді міста Києва. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 23.07.2009 р. у справі № 05-6-45/39).

На зазначеному також наголошено в п. 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/608 від 31.05.2002 р. «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій», згідно з приписами якого, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право») спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК.

З огляду на зазначене, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/6746/14 та призначено її до розгляду на 05.08.2014 р. Позивача зобов'язано в строк до 05.05.2014 р. надати суду належним чином нотаріально посвідчені копії перекладу позовної заяви на російській мові.

30.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли витребувані судом документи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2014 р. вирішено направити судове доручення про вручення судових документів, провадження у справі зупинено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2014 р. провадження у справі було поновлено.

Представник позивача в судовому засіданні 05.08.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 05.08.2014 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 09.12.2014 р.

13.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

15.08.2014 р. господарським судом міста Києва у відповідності до ст. 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р., направлено доручення про вручення документів Товариству з обмеженою відповідальністю «РенессансМедиа».

19.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла ухвала Економічного суду міста Мінська від 11.06.2014 р. у справі № 52-17ип/2014 про невиконання судового доручення господарського суду міста Києва про вручення відповідачу документів у справі № 910/6746/14, зі змісту якої вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання Економічного суду міста Мінська по розгляду судового доручення господарського суду міста Києва про вручення документів у справі № 910/6746/14, проте, враховуючи що документи відповідачу вручені не були, судове доручення вважається невиконаним.

08.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. провадження у справі № 910/6746/14 поновлено.

Представник відповідача в судове засідання 09.12.2014 р. не з'явився, заяв чи клопотань не надав.

Представник позивача в судовому засіданні 09.12.2014 р. подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на його користь 19 573, 13 Євро, в тому числі 17 713, 13 Євро основного боргу та 1 860, 00 Євро пені, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу після порушення провадження у справі.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 07.04.2015 р., вирішено звернутись до компетентного суду Республіки Білорусь, провадження у справі зупинено до 07.04.2015 р.

18.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

22.12.2014 р. господарським судом міста Києва направлено судове доручення Економічному суду міста Мінська про вручення документів у справі № 910/6746/14 Товариству з обмеженою відповідальністю «РенессансМедиа».

10.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Економічного суду міста Мінська надійшла ухвала від 24.02.2015 р. у справі № 5-20ип/2015 про виконання судового доручення господарського суду міста Києва про вручення документів у справі № 910/6746/14 Товариству з обмеженою відповідальністю «РенессансМедиа».

06.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2015 р. поновлено провадження у справі.

Представник відповідача в судове засідання 07.04.2015 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки відповідачу на виконання судового доручення була вручена ухвала господарського суду міста Києва про призначення справи до розгляду на 07.04.2015 р., слід вважати, що він повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.04.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2013 р. між позивачем (виконавець), та відповідачем, (замовник), було укладено Договір на виготовлення поліграфічної продукції № 03-13/13 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язався згідно з завданням замовника виготовляти поліграфічну продукцію у відповідності із затвердженими замовником оригінал-макетами, а замовник зобов'язався прийняти її та оплатити на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору його сума складається із загальної суми видаткових накладних, на підставі яких замовнику передана виготовлена виконавцем по даному Договору продукція.

Згідно з п. 2.3. Договору платежі по даному Договору здійснюються замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, зазначений в розділі 10 цього Договору, у строки, встановлені цим Договором.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на рахунок виконавця.

Підставою для оплати замовником вартості продукції є виставлений виконавцем рахунок. Рахунок надається замовнику протягом 2-х календарних днів з дня отримання замовлення від замовника (п. 2.5. Договору).

В силу п. 2.6.1. Договору замовник зобов'язався здійснити повну оплату вартості продукції, вказаної в рахунку, протягом 17 банківських днів з моменту отримання замовником продукції за товарно-транспортною накладною.

Відповідно до п. 6.1. Договору він діє до 31.12.2013 р. в частині розрахунків Договір діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

08.05.2013 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою виклали п. 2.1. Договору в наступній редакції: «Сума Договору складається із загальної суми видаткових накладних, на підставі яких замовнику передана виготовлена виконавцем за цим Договором продукція».

Також, вказаною Додатковою угодою сторони змінили п. 2.1.1. Договору зазначивши, що орієнтовна сума Договору складає 100 000, 00 Євро.

В подальшому, сторони уклали Додаткову угоду № 2 від 20.12.2013 р. до Договору, якою, зокрема, продовжили строк його дії до 31.12.2014 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач виготовив та поставив відповідачу поліграфічну продукцію на загальну суму 22 050, 00 Євро, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 002805 від 14.09.2013 р., № 211113 від 21.11.2013 р., № 20 від 20.12.2013 р., вантажними митними деклараціями форми МД-2 № 100270000/2013/565029 від 14.09.2013 р. щодо товару на суму 4 080, 00 Євро, № 100270001/2013/565707 від 21.11.2013 р. щодо товару на суму 4 600, 00 Євро, № 100270001/2013/566048 від 20.12.2013 р. щодо товару на суму 13 370, 00 Євро.

З метою оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунки № 2940 від 04.09.2013 р. на суму 4 080, 00 Євро, № 3913 від 11.11.2013 р. на суму 4 600, 00 Євро, № 4461 від 10.12.2013 р. на суму 8 520, 00 Євро, № 4462 від 10.12.2013 р. на суму 4 850, 00 Євро.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, останній за поставлений товар розрахувався лише частково, сплативши позивачу 966, 00 Євро 16.08.2013 р. та 2 500, 00 Євро 09.12.2013 р., з яких в оплату спірних поставок позивачем було зараховано 1 382, 00 Євро, решта в оплату попередніх поставок, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість на суму 20 668, 00 Євро, з огляду на що позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Після порушення провадження у справі відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 2 954, 87 Євро, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки по особовим рахункам, внаслідок чого його заборгованість перед позивачем станом на день вирішення спору склала 17 713, 13 Євро.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 3, 4 ст. 4 ГПК України передбачено, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Статтею 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Як випливає зі змісту Договору, укладеного між сторонами, вони визначили, що при вирішенні спорів, які виникли у зв'язку з даним Договором застосовується матеріальне право України.

За своєю правовою природою вказаний Договір є змішаним, оскільки містить ознаки договору підряду та договору поставки (купівлі-продажу).

Відповідно застосуванню при вирішенні даного спору підлягає право України разом з положеннями Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 11 квітня 1980 року (Конвенція купівлі-продажу товару), учасниками якої є Україна та Республіка Білорусь.

Так, застосовуючи до спору між сторонами законодавство України, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, в п. 2.6.1. Договору сторони встановили, що замовник мав здійснювати повну оплату вартості продукції, вказаної в рахунку, протягом 17 банківських днів з моменту отримання замовником продукції за товарно-транспортною накладною.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи, аналогічні зазначеним нормам передбачені також Конвенцією Організації Об'єднаних Націй «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів».

Так, у відповідності до ст. 1 Конвенції вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: a) коли ці держави є Договірними державами; або b) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що вона регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Зокрема, оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується: a) дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю; b) наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар.

У відповідності до ст. 35 Конвенції, продавець повинен поставити товар, який за кількістю, якістю й описанням відповідає вимогам договору і який затарований чи упакований так як це вимагається за договором.

У свою чергу, відповідно до ст. 53 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.

Зобов'язання покупця сплатити вартість включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу (ст. 54 Конвенції).

Відповідно до ст. 59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який на момент розгляду справи складає 17 713, 13 Євро, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 860, 00 Євро, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3. Договору сторони встановили, що при порушенні строків здійснення платежів, визначених даним Договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0, 1 % від вартості простроченого платежу за кожний календарний день прострочення, що не повністю відповідає змісту статей 231-232 ГК України та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Так, як зазначалось вище, відповідно до п. 5.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 20.12.2013 р. його сторони погодили, що при вирішенні спорів, які виникли у зв'язку з даним Договором застосовується матеріальне право України.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Водночас, частина 1 вказаної правової норми зазначає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, наразі розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Норми статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є імперативними та такими, що кореспондуються з нормами статей 231-232 ГК України, а оскільки в силу статті 175 ГК України вищевказані норми є спеціальними відносно диспозитивних норм статей 549-550 ЦК України, то суд вважає, що умови пункту 4.3 Договору можуть бути застосовані лише в частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Так, як зазначено у п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому, слід враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 3-29гс15 від 01.04.2015 р., яка згідно з приписами ст. 111-28 ГПК України є загальнообов'язковою для всіх судів України та згідно з якою визначено, що максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З 13.08.2013 р. по 14.04.2014 р. облікова ставка Національного банку України становила 6,50 %.

Перевівши відповідні грошові зобов'язання на дату їх виникнення в національну валюту за офіційним курсом Національного банку України, суд встановив, що за обраний позивачем період нарахування пені в 90 днів її розмір має складати 7 458, 48 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за Договором обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

При цьому, слід зазначити, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій.

На зазначеному наголошено в п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/369 від 29.06.2010 р. «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

Крім того, в наведеному роз'ясненні зазначається, що законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Відповідного клопотання від позивача не надходило.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині основного боргу, на суму якого позивач зменшив позовні вимоги, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу після порушення провадження у справі, покладаються на відповідача, у зв'язку з тим, що спір в цій частині виник з вини останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РенессансМедиа» (220004, Республіка Білорусь, місто Мінськ, вулиця Шорная, 20-6Н; ідентифікаційний код 379783505000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Триада-Прінт» (01004, місто Київ, вулиця Крутий Узвіз, будинок 6/2 літера «А»; код ЄДРПОУ 31751880) суму основного боргу у розмірі 17 713 (сімнадцять тисяч сімсот тринадцять) Євро 13 Євроцентів, суму пені у розмірі 7 458 (сім тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 48 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 343 (сім тисяч триста сорок три) грн. 76 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.04.2015 р.

Суддя В.С. Ломака