Рішення № 43665610, 31.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2015Справа №910/4945/15-гЗа позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор"

До Державної організації Аграрний Фонд

Про стягнення 33 296,20 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Шевченко О.А. - представник (дов. № б/н від 16.03.2014 р.)

від відповідача Наумов Д.С. - представник (дов. № 414 від 25.08.2014 р.))

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" (надалі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення 33 296,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору складського зберігання зерна №223/11 від 19.05.2011 р. та за дозволом Відповідача позивачем здійснено відвантаження продукції в кількості 761230 кг у період з 25.05.2011р. по 18.07.2011р. на автомобільний транспорт. Вартість послуг зернового складу з відвантаження становить 33296,20 грн. Відповідачем належним чином зобов'язання з оплати за надані послуги не виконано, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 33296,20 грн., яку і просить стягнути позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/4945/15-г та призначено справу до розгляду на 31.03.2014 р.

У судовому засіданні 31.03.2015р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву. Згідно даного відзиву, відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача у розмірі 33296,20 грн.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 31.03.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2011 р. між ТОВ "Гутянський елеватор" (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання зерна №223/11 (надалі -Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку відповідача і засвідчується відповідними складськими документами, а позивач зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його відповідачу або особі, зазначеній ним як одержувач у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до п. 4.4 Договору поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Також, згідно п. 3.3.2. Договору, Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку визначеному підпунктом 3.1.4. цього Договору.

На виконання умов договору складського зберігання зерна №223/11 від 19.05.2011 р. та за дозволом Відповідача, Позивачем здійснено відвантаження продукції в кількості 761230 кг у період з 25.05.2011р. по 18.07.2011р. на автомобільний транспорт.

Вартість послуг зернового складу з відвантаження продукції склала 33296,20 грн.

22.10.2014р. позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою про оплату послуг за договором. Додатком до даного листа позивачем надіслано акти виконаних робіт та відповідні рахунки на оплату.

Проте, відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 33296,20 грн.

Станом на час подання позову до суду, так само, як на час розгляду справи суму заборгованості відповідач не сплатив, доказів іншого суду не надано.

Позовні вимоги відповідач визнав у повному обсязі.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Отже, внаслідок укладення договору складського зберігання зерна №223/11 від 19.05.2011 р. між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Договір є договором зберігання зерна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 66 Цивільного кодексу України, Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Відповідно до ч.1 статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Статтею 43 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" передбачено, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Згідно п. 3.1.1., п. 3.1.6. Договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.

Відповідно до складської квитанції на зерно №269 (серії АУ №227763) від 16.09.2010 р. зерновий склад (позивач) прийняв на зберігання від Аграрного фонду (відповідача) на підставі договору складського зберігання №223/11 від 19.05.2011 р. зерно пшениці 3 класу групи А, вагою 761666 кг.

На виконання умов Договору №223/11 від 19.05.2011 р. та дозволу відповідача на відвантаження позивачем було відвантажено товар масою 761230 кг на суму 33296,20 грн., що підтверджується: Актом приймання - передачі послуг №128К від 31.07.2011р. на суму 12320,83 грн., Актом приймання - передачі послуг №105К від 31.05.2011р. на суму 2626,22 грн., Актом приймання - передачі послуг №116К від 30.06.2011р. на суму 12799,78 грн.

Згідно з п. 3.3.2 Договору №223/11 від 19.05.2011 р. поклажодавець зобов'язаний відшкодовувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку, визначеному п.п. 3.1.4 договору.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами не було визначено строків виконання зобов'язання, оскільки видаткові накладні, не містять строку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом №44 від 22.10.2014 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити вартість послуг за відвантаження товару, здійсненого на виконання дозволу №41-09/1413 від 10.05.2011 р., у розмірі 33296,20 грн. в семиденний термін.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що свої зобов'язання щодо оплати витрат за відвантаження продукції у розмірі 33296,20 грн. відповідач не виконав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, а тому сума невиконаного відповідачем зобов'язання складає 33296,20 грн.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач не заперечив проти суми основного боргу в розмірі 33296,20 грн., господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 33296,20 грн. підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної організації Аграрний Фонд (01001, м. Київ, вул. Грінченка, будинок 1; ідентифікаційний код: 33642855) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" (36029, Полтавська обл., м. Полтава, площа Павленківська, будинок 24, ідентифікаційний код: 31834605) основний борг в розмірі 33296 (тридцять три тисячі двісті дев'яносто шість) грн. 20 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 06.04.2015 р.

Суддя Ю.В. Картавцева