Рішення № 43665075, 16.03.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/5/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2015 Справа № 908/266/15-г

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/266/15-г

за позовом: Військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя

до відповідача: Виконавчого комітету Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

про визнання незаконним та скасування рішення

за участю представників:

від прокуратури - Зубков В.С., довіреність № 3185 вих-14 від 14.10.14 р.

від першого позивача - Вологжаніна О.Д., довіреність № 220/908/д від 20.11.14 р.

від другого позивача - Бойко Р. І., довіреність № 306 від 02.02.15 р.

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування пунктів 2 та 7 рішення голови виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.05.2004 року № 191/81 «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки» в частині припинення права користування земельною ділянкою площею 1294,7 га, раніше наданої військовій частині 32950 рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 12.03.1983 року № 88/13 «Про затвердження меж земельної ділянки військовій частині 32950 в районі станції «Мокра» та передачі її до земель Запорізької міської ради, а також визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 12.03.1983 року № 88/13.

04.02.2015 року на адресу суду від другого позивача у справі - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя надійшов лист № 330 від 03.02.2015 року, в якому останній вказує, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. При цьому до вказаного листа на виконання вимог ухвали суду від 14.01.2015 року долучив витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, положення про Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя, копію рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 12.03.1983 року № 88/13, копію акту № 82/83 та відомості форми № 45.

09.02.2015 року на адресу суду від прокурора надійшли пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 20.05.2004 року № 191/81 вбачається, що воно прийнято на підставі листа начальника Квартирно-експлуатаційного відділу ордена Червоного прапора Південного оперативного командування до Запорізького міського голови від 10.11.2003 року за № 31/1/679 з пропозицією про скасування рішення від 10.03.1983 року № 88/13 «Про затвердження меж земельної ділянки військовій частині 32950 в районі станції «Мокра» у зв'язку з розформуванням частин та установ, які були розміщені на території цього ж містечка. Вказує, що фактично начальником КЕВ ордена Червоного прапора Південного оперативного командування надано добровільну відмову від права постійного користування Міноборони земельною ділянкою військового містечка № 28, що суперечить положенням земельного законодавства. При цьому зазначає, що ч. 5 ст. 116 ЗК України (у редакції, що діяла на той час) містила імперативну норму про те, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності чи користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Підстави припинення права користування земельною ділянкою перераховані у ст. 141 ЗК України, серед яких дійсно є добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою. Відтак, прокурор стверджує, що необхідною умовою вилучення чи передачі земель оборони (у власності держави) є добровільна згода на це Міністра оборони України. Разом з тим, зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення виконавчим комітетом Запорізької міської ради не враховано приписи ст. ст. 116, 142 ЗК України, згідно до яких існує встановлений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв'язку із добровільною відмовою від них землекористувача. Вказаний порядок передбачає: добровільну відмову землекористувача адресовану власнику земельної ділянки та прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування. Втім, Міністр оборони України згоду на припинення користування земельною ділянкою площею 1294,7 га або її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міноборони України права на вказану земельну ділянку власнику не адресував. Вказує, що водночас адресований до Запорізької міської ради лист начальника КЕВ ордена Червоного прапора Південного оперативного командування не можна вважати згодою Міністра оборони України, оскільки вказаний посадовець повноважень представника безпосереднього землекористувача - КЕВ міста Запоріжжя або Міноборони не мав, відповідна довіреність з боку уповноважених осіб йому не видавалась. Прокурор зазначає, що за рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 10.03.1983 року № 88/13 та актом № 82/83 військовій частині 32950 були затверджені межі земельної ділянки площею 1294,7 га в районі станції «Мокра» військового містечка № 28, в подальшому військові формування, розміщені на землях військового містечка № 28 були розформовані, однак вказана земельна ділянка була залишена на балансі КЕВ міста Запоріжжя. Вказує, що згідно ст. ст. 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні сили України», ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» на час прийняття оскаржуваного рішення виконкому Запорізької міської ради вказані землі відносилися за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебували на обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України. Вважає, що незважаючи на викладені обставини приймаючи оскаржуване рішення виконком Запорізької міської ради перевищив межі наданих йому повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № 28 площею 1294,7 га попри вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1, 5 ст. 116, ст. 141, ч. 3 ст. 142 ЗК України, ст. 317, ЦК України, ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», п. п. 44, 45 Положення, чим спричинив шкоду економічним інтересам держави у виді виведення з власності держави та постійного користування Міноборони вказаної земельної ділянки.

19.02.2015 року на адресу суду від другого позивача у справі - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя надійшли пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній повідомляє, що згідно рішення Запорізького міського комітету № 88/13 від 03.03.1983 року «Про затвердження кордонів земельної ділянки військової частини № 32950 в районі станції Мокра» земельна ділянка площею 1294,7 га обліковувалась за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Запоріжжя, що підтверджується відомістю наявності та користування земельних ділянок за формою № 405, введеною в дію наказом Міністра оборони № 260 у 1979 році, та затвердженою заступником начальника управління земельних ресурсів м. Запоріжжя. При цьому вказує, що також це підтверджується актом № 82/83, затвердженим Головним архітектором Запорізького містобудування у вересні 1983 року. Разом з тим, зазначає, що позовні вимоги прокурора підтримує у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Безпосередньо в судовому засіданні 26.02.2015 року представник першого позивача у справі - Міністерства оборони України разом із супровідним листом надав для долучення до матеріалів справи наступні документи: витяг з наказу Міністра оборони України № 300 від 16.07.1997 року, витяг із Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», витяг з постанови Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України».

27.02.2015 року на адресу суду від першого позивача у справі - Міністерства оборони України надійшли пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає, що після розформування військових формувань, розміщених на землях та фондах військового містечка № 28, відповідно до наказу Міністра оборони України № 46 від 10.02.1998 року згідно акту від 18.12.1998 року будівлі та споруди військового містечка були передані на баланс ДП Міноборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» на праві повного господарського відання. При цьому земельну ділянку військового містечка залишено на балансі КЕВ міста Запоріжжя. Вказує, що згідно ст. ст. 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні сили України», ст. 1, 2 Закону «Про використання земель оборони» на час прийняття оскаржуваного рішення виконкому Запорізької міської ради вказані землі відносилися за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебували на обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України. При цьому зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення виконавчим комітетом Запорізької міської ради не враховано приписи ст. ст. 116, 142 ЗК України, згідно до яких існує встановлений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв'язку із добровільною відмовою від них землекористувача, який передбачає: добровільну відмову землекористувача, адресовану власнику земельної ділянки, та прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування. Втім, Міністр оборони України згоду на припинення користування земельною ділянкою площею 1294,7 га або її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міноборони України права на вказану земельну ділянку власнику не адресував. Разом з тим перший позивач вказує, що під час прийняття виконавчим комітетом Запорізької міської ради оскаржуваного рішення не було дотримано вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, а про незаконність прийнятого рішення також свідчить завуальований порядок його прийняття, оскільки у назві самого рішення та висновку Запорізького міського управління земельних ресурсів вказано про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Війьскбуд, 22 для розташування аптеки, однак у п. 2 та 7 рішення серед висновку вже йдеться про припинення права користування земель оборони площею 1294,7 га, які не мають відношення до вказаного ТОВ «Аптека № 93». Просить задовольнити позовні вимоги.

Безпосередньо в судовому засіданні 16.03.2015 року представник військової прокуратури разом із супровідним листом надав для долучення до матеріалів справи лист Запорізької міської ради № 0207/02-03 від 29.01.2015 року, лист Держземагенства № 10-805-1280/2-15 від 30.01.2015 року, лист виконавчого комітету Запорізької міської ради № 18739/02-17/08 від 15.01.2015 року. Разом з тим підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представники першого та другого позивачів підтримали позовні вимоги, заявлені прокурором.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався. Однак надіслав на адресу суду клопотання, в якому просить у зв'язку з ненаданням йому відповідей з міського та обласного архівів перенести розгляд справи.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні з огляду на сплив строку розгляду справи та можливість її вирішення по суті за наявними матеріалами.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги позицію прокурора, доводи позивача, суд встановив:

Позов прокурора мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів № 88/13 від 10.03.1983 року були затверджені межі земельної ділянки військової частини 32950 площею 1294,7 га в районі станції «Мокра» та доручено головному архітектору міста Шинкареву межі земельної ділянки передати в натурі за актом представнику військової частини 32950.

В подальшому військові формування, які були розміщені на землях та фондах військового містечка № 28 були розформовані, однак земельна ділянка військового містечка залишена на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя (далі КЕВ м. Запоріжжя) згідно даних Головного КЕУ Збройних Сил України та Міноборони України.

Відповідно до наказу Міністра оборони України № 46 від 10.02.1998 року за актом від 18.12.1998 року будівлі та споруди військового містечка № 28 м. Запоріжжя були передані на баланс Державному підприємству Міноборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» на праві повного господарського відання. При цьому земельну ділянку військового містечка залишено на балансі КЕВ м. Запоріжжя.

Згідно наказу Міністра оборони України № 68 від 28.02.2001 року «Про використання фондів аеродромно-технічного комплексу «Мокре», які належать до сфери управління Міністерства оборони України» майно аеродромно-технічного комплексу «Мокре» (місто Запоріжжя) було закріплене за Державним підприємством Міноборони України «Українська авіаційна транспортна компанія» на праві повного господарського відання.

Разом з тим 10.11.2003 року начальником Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя ордена Червоного прапора Південного оперативного командування полковником Реус В.М. голові Запорізької міської ради був направлений лист № 31/1/679 з пропозицією про скасування рішення виконкому Запорізької міської ради від 10.03.1983 року № 88/13 «Про затвердження меж земельної ділянки військової частини 32950 в районі станції «Мокра» у зв'язку з розформуванням військової частини та інших організацій Міноборони, розміщених на землях військового містечка № 28, призначення комісії по використанню земельних ділянок минулого аеродрому «Мокра», та на підставі матеріалів роботи комісії доручити управлінню земельних ресурсів міської ради провести підготовку землевпорядної документації для виготовлення державних актів.

В подальшому рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 191/81 від 20.05.2004 року «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки» (п. п. 2 та 7 рішення) вирішено:

- припинити право користування земельною ділянкою площею 1294,7 га (землі громадського призначення), раніше наданої військовій частині 32950 рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 10.03.1983 року № 88/13 «Про затвердження меж земельної ділянки військовій частині 32950 в районі станції «Мокра» та передати її до земель Запорізької міської ради,

- рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 10.03.1983 року № 88/13 вважати втратившим чинність.

Однак, на думку прокурора вказане рішення Запорізької міської ради прийняте з перевищенням її повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № 28 площею 1294,7 га, чим спричинено шкоду економічним інтересам держави і вигляді виведення з власності держави та з постійного користування Міністерства оборони України вказаної земельної ділянки, а тому є незаконним в цій частині та підлягає скасуванню.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що прокурор обґрунтовано стверджує що вказане рішення органу місцевого самоврядування є незаконним та підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Статтею 14 Закону України "Про збройні сили України" № 1934-ХІІ від 06.12.1991 року (в редакції від 26.04.2004 року) визначено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Матеріали справи свідчать, що на земельній ділянці в районі станції «Мокра» міста Запоріжжя розташовувалося військове містечко № 28.

Згідно з Положенням Про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне забезпечення радянської армії та військово-морського флоту», затвердженим наказом Міністра оборони СРСР від 22.02.1977 року № 75, «Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002 року військове містечко - це майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об'єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його використовування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Частинами 1 та 2 ст. 77 ЗК України визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» № 1345-VІ від 27.11.2003 року передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Згідно з Законом «Про оборону України» (ст. 9) Кабінет Міністрів України визначає порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка була надана для розміщення військової частини № 54043 (військове містечко № 28). Належність спірної земельної ділянки до земель оборони підтверджується в тому числі включенням її до Відомості наявності та використання земельних ділянок, які перебувають на обліку КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.04.2004 року за формою 405 та технічним звітом з інвентаризації земель станом на 1993 рік, відповідно до якого спірна земельна ділянка використовується за цільовим призначенням (військове містечко) та знаходиться у користуванні Запорізької КЕЧ.

Таким чином, спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, а отже в силу ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 14 Закону України «Про збройні сили України» є державною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (в редакції станом на 04.06.2004 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою перелічені у ст. 141 ЗК України, серед яких зазначена добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки, у випадках, передбачених Земельним кодексом України.

Так, приписами ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України встановлено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З аналізу норм вказаної статті ЗК України вбачається, що ними встановлений порядок припинення права постійного користування у разі добровільної відмови землекористувача від права користування земельною ділянкою, який передбачає:

- добровільну відмову землекористувача від користування земельною ділянкою, оформлену у формі заяви, адресованої власнику земельної ділянки;

- прийняття власником земельної ділянки рішення про припинення права користування земельною ділянкою про що останній повідомляє органи державної реєстрації.

Отже, саме з наявністю добровільної відмови землекористувача від користування земельною ділянкою у формі заяви та прийняттям рішення власником земельної ділянки про припинення права користування земельною ділянкою пов'язується момент припинення права її постійного користування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Частина 2 вказаної статті передбачає, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно ст. 14 Закону України «Про збройні Сили України» - землі, закріплені за військовими частинами, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління. У випадку їх розформування, подальше використання тимчасово вивільнених земельних ділянок вирішується у відповідних структурних підрозділах Міністерства оборони України.

Згідно п. 45 Положення про порядок надання в користування земель ( земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями( затверджено наказом Міністра оборони України 22.12.1997 № 483) передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Перелік земель, які пропонуються для передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України( п.48 зазначеного положення).

Так, в матеріалах справи міститься Висновок Запорізького міського управління Земельних ресурсів № 307/и від 22.01.2004 відповідно зі змісту якого вбачається, що вказаний орган розцінив лист начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя ордена Червоного прапора Південного оперативного командування полковника Реуса В.М. № 31/1/679 від 10.11.2003 року як згоду на припинення права користування земельною ділянкою.

Однак, враховуючи наведене, зазначений лист начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя ордена Червоного прапора Південного оперативного командування полковника Реуса В.М. № 31/1/679 від 10.11.2003 року, адресований голові Запорізької міської ради не може розцінюватися судом як згода на припинення права користування земельною ділянкою площею 1294,7 га, або її вилучення з користування, оскільки начальник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя не мав повноважень безпосереднього землекористувача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя або Міністерства оборони України, відповідна довіреність з боку уповноважених осіб йому не видавалась, про що свідчить лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України № 303/6/27/22 від 08.01.2015 року, який міститься в матеріалах справи. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази добровільної відмови Міністра оборони України від прав на вказану земельну ділянку.

Таким чином, відсутні передбачені земельним законодавством України підстави для припинення права користування земельною ділянкою площею 1294,7 га Міністерством оборони України та права власності на неї держави.

Втім, орган місцевого самоврядування у цій справі не мав права розпоряджатися спірною земельною ділянкою площею 1294,7 га, оскільки її в установленому ст. 83 ЗК України порядку не було передано у комунальну власність, а спірна земельна ділянка обліковується на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя, та є державною власністю.

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального) характеру, державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції, що закріплено у ст. 19 Конституцією України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як вбачається із прохальної частини позову, прокурор просить суд визнати незаконними та скасувати пункти 2 та 7 рішення голови виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.05.2004 року № 191/81 «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки» в частині припинення права користування земельною ділянкою площею 1294,7 га, раніше наданої військовій частині 32950 рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 12.03.1983 року № 88/13 «Про затвердження меж земельної ділянки військовій частині 32950 в районі станції «Мокра» та передачі її до земель запасу Запорізької міської ради, а також визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 12.03.1983 року № 88/13.

Однак, слід зазначити, права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Отже, вимога про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування є тотожною вимозі про визнання недійсними:

- пункту 2 рішення Запорізької міської ради від 20.05.2004 року № 191/81 «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки»;

- пункту 7 рішення Запорізької міської ради від 20.05.2004 року № 191/81 «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки»;

Аналогічний висновок міститься в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" № 01-08/33 від 21.01.2009 року.

Так, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Пунктом 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 "Про деякі питання практики застосування розгляду справ у спорах, що виникають з земельних відносин" від 17.05.2011 року (із змінами і доповненнями) визначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Під час звернення з позовом прокурором надано відповідні докази порушення інтересів держави, а позивачами доведено порушення їх прав на час винесення спірного рішення органом місцевого самоврядування щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою з подальшим переданням земельної ділянки загальною площею 1294,7 га до земель Запорізької міської ради. В тому числі доведено, що спірне рішення прийнято органом місцевого самоврядування із перевищенням повноважень, оскільки вказана земельна ділянка належить до державної власності. Відповідач у справі - Виконавчий комітет Запорізької міської ради, на виклик суду не з'явився, доказів правомірності прийняття рішення № 191/81 від 20.05.2004 року суду не надав.

За такими обставинами, позов Військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя до Виконавчого комітету Запорізької міської ради обґрунтований та підлягає задоволенню, в зв'язку з чим слід визнати недійсними пункти 2 та 7 рішення голови виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.05.2004 року № 191/81 «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки» в частині припинення права користування земельною ділянкою площею 1294,7 га, раніше наданої військовій частині 32950 рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 12.03.1983 року № 88/13 «Про затвердження меж земельної ділянки військовій частині 32950 в районі станції «Мокра» та передачі її до земель Запорізької міської ради, а також визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 12.03.1983 року № 88/13.

Судовий збір, від сплати якого прокурор у встановленому порядку звільнений, за подання позовної заяви стягується з відповідача у справі - Виконавчого комітету Запорізької міської ради в дохід державного бюджету, згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 16.03.2015 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, після виходу суду з нарадчої кімнати, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-4, 4-6, 22, 27, 29, 33, 34, 35, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 69, 81-1, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя до Виконавчого комітету Запорізької міської ради задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 2 рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.05.2004 року №191/81 «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки».

3. Визнати недійсним пункт 7 рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.05.2004 року №191/81 «Про затвердження ТОВ «Аптека № 93» матеріалів інвентаризації земельної ділянки по вул. Військбуд, 22 для розташування аптеки».

4. Стягнути з Виконавчого комітету Запорізької міської ради, 69105, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 206, код ЄДРПОУ 02140892, на користь:

- Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжі (Орджонікідзевський район); банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області; МФО 813015; код ЄДРПОУ 38025409; р/р № 31215206783007; код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності банку - 206) витрати зі сплати судового збору в сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп., видавши наказ.

Повне рішення складено - 23.03.2015 року

Суддя О.Г.Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.