Ухвала суду № 43663789, 15.04.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4938/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

представника позивача Павел О.Ю., представників відповідача Клос А.В. та Размашкіної Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інвестмент Менеджмент» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інвестмент Менеджмент» до Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Міндоходів в Одеській області від 03.07.2014 року №0000162207 та №0000172207,-

В С Т А Н О В И В:

02 вересня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інвестмент Менеджмент» (далі - ТОВ «КІМ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ГУ Міндоходів в Одеській області, або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Міндоходів в Одеській області від 03.07.2014 року №0000162207 та №0000172207.

В обґрунтування позову зазначено, що посадовими особами відповідача проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання ТОВ «КІМ» законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.04.2011 р. по 28.02.2014 р., за наслідками якої, на думку позивача, відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем вимог положень п. 190.1, ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, ст. ст. 264, 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-VI, ст. ст. 52, 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI в частині заниження рівня митної вартості товарів, які не підтверджені наявними первинними документами та бухгалтерським обліком, що призвело до заниження податкового зобов'язання за період з 01.04.2011 р. по 28.02.2014 р. на загальну суму 40145,53 грн., у тому числі: ПДВ - 29951,06 грн., ввізне мито -10194,47 грн., які підлягають перерахуванню до Державного бюджету. На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000162207 та №0000172207, які за наслідком їх оскарження позивачем в адміністративному порядку залишені без змін. Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають нормам діючого законодавства та підлягають визнанню протиправними і скасуванню, оскільки відсутність розбивки вартості транспортних перевезень в актах виконаних робіт до/та після митного кордону України жодним чином не свідчить про невідповідність вартості транспортних витрат, яка заявлена у ВМД. Під час митного оформлення імпортованих позивачем товарів, до кожної ВМД на підтвердження розміру транспортних витрат до митної території України надано довідки перевізників, у яких зазначалась вартість перевезення товарів до митного кордону України, однак, в акті перевірки від 12.06.2014 р. №17/15-32-22-07-18/35696771 вказані довідки не зазначені як первинні документи, що підтверджують суми витрат на транспортування товару за межами митної території України до місця ввезення на митну територію України, незважаючи на їх витребування та вивчення ГУ Міндоходів в Одеській області. Позивач наполягає, що саме ці документи підтверджують відсутність порушень митного законодавства зі сторони TOB «КІМ» та правильне нарахування і сплату товариством податкових зобов'язань з ПДВ, а також правильність заповнення митних декларацій і перерахування товариством ПДВ та державного мита за результатами зазначених операцій. За наведених обставин позивач вважає, що ніяких порушень вимог митного та податкового законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період, що перевірявся, зі сторони TOB «КІМ» допущено не було, у зв'язку із чим просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000162207 та №0000172207.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року у задоволенні адміністративного позову TOB «КІМ» було відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Відповідач надіслав заперечення, у яких просив апеляційну скаргу TOB «КІМ» залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї представника позивача Павел О.Ю., представників відповідача Клос А.В. та Размашкіної Н.І., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі плану-графіку на І квартал 2014 року проведення планових виїзних документальних перевірок підприємств, у відповідності до частини 2 статті 346 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ (із змінами і доповненнями), наказу ГУ Міндоходів в Одеській області від 07.03.2014 року №270 «Про проведення планової виїзної документальної перевірки» (Т. 1 а.с. 116-117) та посвідчення на право проведення виїзної перевірки від 07.03.2014 року №7/22-07, виданого ГУ Міндоходів в Одеській області (Т. 1 а.с. 118), робочою групою у складі посадових осіб: головного державного ревізора-інспектора відділу валютного та митного аудиту управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів в Одеській області, інспектора податкової та митної служби III рангу Коваленко Ірини Михайлівни, головного державного ревізора-інспектора відділу валютного та митного аудиту управління податкового та митного аудиту ГУ Міндоходів в Одеській області, інспектора податкової та митної служби IV рангу Згами Олександри Федорівни, проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання Товариством з відповідальністю «КОМПЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ», код ЄДРПОУ 35696771, законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.04.2011 р. по 28.02.2014 р., відповідно до затвердженої програми перевірки.

За результатами вказаної перевірки ГУ Міндоходів в Одеській області складено акт від 12.06.2014 року №17/15-32-22-07-18/35696771, яким встановлено порушення позивачем: п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями); статті 264, статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІV, статті 52, статті 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ (зі змінами і доповненнями) в частині заниження рівня митної вартості товарів, які не підтверджені наявними первинними документами та бухгалтерським обліком, що призвело до заниження податкового зобов'язання за період з 01.04.2011 по 28.02.2014 на загальну суму 40145,53 грн., у тому числі: ПДВ - 29951,06 грн., ввізне мито - 10194,47 грн., які підлягають перерахуванню до Державного бюджету України (Т. 1 а.с. 10-24, 146-168).

Разом з цим, перевіряючими були складені додатки до вказаного акта перевірки, в тому числі, в частині виявлених порушень - додатки №3 та №4 (Т. 1 а.с. 26-28).

З акту перевірки вбачається, що перевірка проводилась з 26.03.2014 по 28.05.2014 з урахуванням положень, визначених п. 1 ч. 8 ст. 346 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, та під час її проведення товариству були надані письмові вимоги (запити) про надання документів та відомостей, необхідних для з'ясування питань перевірки, перелік яких наведено у додатку 2 до акту перевірки (Т. 1 а.с. 25, 119-120, 123-124). В свою чергу, товариством надано відповіді на вказані запити листами від 10.04.2014 року та від 26.05.2014 року разом із копіями документів (Т. 1 а.с. 121-122, 125-127).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки ТОВ «КІМ» подало до ГУ Міндоходів в Одеській області заперечення до нього №325 від 20.06.2014 року (Т. 1 а.с. 30-34), за наслідком розгляду яких ГУ Міндоходів в Одеській області 27 червня 2014 року складено висновок про розгляд заперечень на акт від 12.06.2014 року №17/15-32-22-07-18/35696771 про результати документальної планової перевірки дотримання ТОВ «КІМ» (код ЄДРПОУ 35696771) вимог законодавства з питань державної митної справи за період з 01.04.2011 р. по 28.02.2014 р., яким даний акт залишено без змін (Т. 1 а.с. 35-37).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000162207, яким ТОВ «КІМ» на підставі п. 41.1 ст. 41, пп. 54.3.2 п. 54.3, п. 54.4 ст. 54, ст. 58, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, ст. 289, ст. 239, ст. 354 Митного кодексу України визначено суму грошового зобов'язання за платежем «мито на товари, що ввозиться на територію України суб'єктами господарювання» у загальному розмірі 12743,15 грн., з яких, за основним платежем - 10194,47 грн. та за штрафними санкціями - 2548,68 грн. за порушення статті 264, статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІV, статті 52, статті 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ (зі змінами і доповненнями) (Т. 1 а.с. 38);

- податкове повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000172207, яким ТОВ «КІМ» на підставі п. 41.1 ст. 41, пп. 54.3.2 п. 54.3, п. 54.4 ст. 54, ст. 58, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, ст. 289, ст. 239, ст. 354 Митного кодексу України визначено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання» у загальному розмірі 44926,72 грн., з яких, за основним платежем - 29951,06 грн. та за штрафними санкціями - 14975,66 грн. за порушення ст. 264, ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІV, ст. 52, ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ (зі змінами і доповненнями), п. 190.1 ст.190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями) (Т. 1 а.с. 39).

Відповідачем також здійснено розрахунок грошового зобов'язання та штрафних санкцій по TOB «КІМ» до вказаних ППР (Т. 1 а.с. 29) відповідно до положень підпунктів 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями).

Копії вказаних податкових повідомлень-рішень отримано товариством 03.07.2014 року, що підтверджується підписом головного бухгалтера товариства на корінцях цих рішень (Т. 1 а.с. 169-170).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «КОМПЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ» звернулось із відповідною скаргою до Міністерства доходів і зборів України від 10.07.2014 року №365 (Т. 1 а.с. 40-44), яка рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 13.08.2014 року №1604/6/99-99-10-01-06-15 залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 року №0000162207 та №0000172207 - без змін (Т. 1 а.с. 46-50).

Вказане рішення Державної фіскальної служби України обґрунтоване тим, що за результатами аналізу, співставлення та порівняння відповідності даних, які містяться в документах, поданих ТОВ «КІМ» до митного оформлення, фактичним даним, отриманим у ході перевірки, на підставі документів бухгалтерського обліку об'єкта контролю, встановлено, що акти виконаних робіт містять інформацію про вартість перевезення по всьому маршруту без виділення суми таких витрат від митного кордону по території України, що відповідно до ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІV, ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ, є підставою для висновку про заниження ТОВ «КІМ» рівня митної вартості при ввезенні товарів на митну територію України.

Вважаючи висновки відповідача, викладені в акті перевірки безпідставними, а винесені на його підставі податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності ТОВ «КІМ» є, зокрема: 46.44 - оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у перевіряємий період, для здійснення своєї господарської діяльності позивачем були укладені зовнішньоекономічні контракти (договори) із виробниками імпортованих товарів та з підприємствами, що не є безпосередніми виробниками імпортованих товарів, перелік яких із відображенням номерів та дат контрактів, а також їхніх основних умов, наведено на сторінках 5-6 акту перевірки.

Тобто, за період, що підлягав перевірці, позивач здійснював зовнішньоекономічну діяльність, а саме, імпорт товарів на підставі контрактів з контрагентами.

Як зазначено в акті перевірки та підтверджено позивачем, вказані контракти були укладені і на умовах EXW, і на умовах FCA (ІНКОТЕРМС 2010).

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що термін EXW «франко-завод», відповідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС 2010 означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, якщо не обумовлено інше, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Таким чином, цей термін покладає на продавця мінімальні обов'язки. Він не застосовується, якщо покупець не в змозі здійснити сам або забезпечити виконання експортних формальностей. У цьому випадку повинен використовуватися термін FCA.

Термін FCA «франко-перевізник» відповідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС 2010 означає, що продавець вважається тим, хто виконав своє зобов'язання по поставці товару, який пройшов митне очищення для ввезення, з моменту передачі його в розпорядження перевізника в обумовленому пункті. При відсутності вказівки покупця про такий пункт, продавець має право визначити такий пункт сам серед низки подібних пунктів, де перевізник приймає товар у своє розпорядження.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що товариством укладались контракти (договори) про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні, з перевізниками, перелік яких із зазначенням номерів, дат контрактів, а також їхніх основних умов, наведено на сторінках 6-9 акту перевірки.

Разом з цим, за 18 ВМД, по яким товариством було заявлено транспортні витрати (ВМД від 19.12.2011 №500050001/2011/017567 від 12.04.2012 №500050000/2012/007590 від 24.04.2012 №500050000/2012/008650, від 22.05.2012 №500050000/2012/011570, від 30.05.2012 №500050000/2012/012773 від 08.06.2012 №500050000/2012/013749, від 25.06.2012 №500050000/2012/015511, від 05.07.2012 №500050000/2012/016625, від 22.01.2013 №500060804/2013/000716, від 11.02.2013 №500060804/2013/002017, від 14.02.2013 №500060804/2013/002262, від 28.03.2013 №500060001/2013/011910, від 20.05.2013 №500060001/2013/019358, від 12.06.2013 №500060001/2013/023328, від 25.06.2013 №500060001/2013/025310, від 18.07.2013 №500060001/2013/029615, від 14.10.2013 №500060001/2013/045098, від 25.11.2013 №500060001/2013/052060), та по яким, відповідно, встановлені порушення п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями); статті 264, статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІV, статті 52, статті 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ (зі змінами і доповненнями), транспортні послуги надавались наступними перевізниками, експедиторами: ФОП ОСОБА_6 згідно договору від 08.01.2013 №64/10-2013; ФОП ОСОБА_7 згідно договору від 06.04.2012 №78/04-2012; ФОП ОСОБА_8 згідно договору від 18.04.2012 №81/04-2012; ТОВ «ІНТЕР ЛАЙН СЕРВІС» згідно договору від 14.11.2013 №17; SRL ADENOSAR згідно договору від 06.12.2011 №69/12-2011; «Stefsotra» SRL згідно договору від 05.03.2013 №110/03-2013.

Копії договорів із зазначеними контрагентами, окрім, договору, укладеного із SRL ADENOSAR від 06.12.2011 №69/12-2011, копії вищевказаних 18 ВМД та СMR були надані позивачем до суду та наявні в матеріалах справи (Т. 1 а.с. 75-93, 183-186, 189-192,194-197,199-202, 204-207, 209-212, 214-216, 218-221, 223-226, 228-231, 233-236, 238-241, 243-246, 248-250, 253-256, 258-260, 263-265, 268-272).

Позивачем здійснена сплата за транспортно-експедиторські послуги по доставці товару згідно умов, вказаних у договорах на транспортно-експедиційні послуги та в заявках до цих договорів, які наявні в матеріалах, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (Т. 2 а.с. 1-62, 188, 252, 262, 267).

Розрахунки з перевізниками, які надавали транспортно-експедиторські послуги позивачу, проводились відповідно до актів виконаних робіт за надання послуг на перевезення імпортованих товарів (Т. 1 а.с. 94-111, 128-145, 187, 193, 198, 203, 208, 213, 217, 222, 227, 232, 237, 242, 247, 251, 257, 261, 266, 273).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у вищевказаних ВМД товариством заявлено транспортні витрати у сумах, які визначені в довідках про транспортні витрати, виданих ФОП ОСОБА_6 від 18.01.2013 року №18/01/4; ФОП ОСОБА_7 від 11.04.2012 року №11/4; від 14.02.2013 року №12/2; ФОП ОСОБА_8 від 21.04.2012 року №21/4, від 19.05.2012 року №19/5, від 29.05.2012 року №29/5, від 07.06.2012 року №07/6, від 23.06.2012 року №23/6, від 04.07.2012 року №04/7; від 09.02.2013 року №08/2; від 28.03.2013 року №09/3; від 20.05.2013 року №10; ТОВ «ІНТЕР ЛАЙН СЕРВІС» від 22.11.2013; «Stefsotra» SRL від 12.06.2013 року №12, від 19.07.2013 року №01, від 14.10.2013 року №01 (Т. 1 а.с. 51-66).

При цьому, довідка, яка видавалась SRL ADENOSAR по виконанню договору від 06.12.2011 №69/12-2011, позивачем до перевірки не надавалась та не була надана до суду першої інстанції під час розгляду справи.

Як вказує апелянт, вищевказані довідки надавались перевізниками і при митному оформленні імпортного товару для підтвердження відомостей, внесених до митних декларацій, і саме вказані документи належним чином підтверджують витрати, понесені ТОВ «КІМ» під час транспортування товару за межами України, правильність заповнення митних декларацій та перерахування товариством ПДВ та державного мита за результатами зазначених операцій.

При цьому, згідно наданих під час перевірки копій документів щодо витрат на перевезення імпортованих товарів за вказаними вище ВМД, за результатами аналізу, співставлення та порівняння відповідності даних, які містяться в документах, поданих ТОВ «КІМ» до митного оформлення, фактичним даним, отриманим у ході перевірки, на підставі документів бухгалтерського обліку об'єкта контролю, встановлено, що акти виконаних робіт містять інформацію про вартість перевезення по всьому маршруту без виділення суми таких витрат від митного кордону по території України, що відповідно до ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІV, ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ, є підставою для висновку про заниження ТОВ «КІМ» рівня митної вартості при ввезенні товарів на митну територію України.

Вирішуючи питання обґрунтованості та правомірності не виділення в первинних документах транспортних витрат до митного кордону України та після ввезення на митну територію України, суд першої інстанції обґрунтованого виходив з наступного.

Відповідно до положень статей 345-346 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Проведення документальних планових виїзних перевірок здійснюється органами доходів і зборів на підставі квартальних планів, які формуються ними самостійно, виходячи з результатів аналізу зовнішньоекономічних операцій підприємств із застосуванням системи управління ризиками.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 Митного кодексу України №92-IV митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-IV при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Згідно з пунктом «б» частини 3 статті 267 Митного кодексу України при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, а саме: витрати на транспортування після ввезення.

Згідно ч. 3 ст. 260 Митного кодексу України для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Частиною 1 ст. 264 Митного кодексу України передбачено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Аналогічні норми передбачені у МК України №4495-VI, який набрав чинності з 01.06.2012 р..

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 52 МК України №4495-VI заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до пункту 5 частини 10 статті 58 МК України №4495-VI при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

В частині 11 статті 58 МК України №4495 встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.

Таким чином, закон вимагає, що на етапі оформлення митної декларації декларант повинен надати митному органу інформацію у вигляді документів про вартість перевезення до пункту ввезення на митну територію України, що піддається обчисленню.

Наказом Держмитслужби України від 31.01.2007 №74 затверджено Методичні рекомендації із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України. У пункті 2.1 вказаних методичних рекомендацій зазначено, що відповідно до абзацу 3 ст. 260 Митного кодексу України в редакції 2002 року, для цілей контролю правильності визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні, які є доцільними для певного методу визначення митної вартості. В Україні основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладені в Законі України від 16.07.99 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до наданого повноваження, конкретизація вимог до документального підтвердження витрат на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України міститься в Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1766.

Відповідно до пункту 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за №1766 (Порядок №1766) для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до МК України №92-IV включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

- або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

- або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

З введенням в дію МК України №4495-VI Порядок №1766 втратив чинність, а Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за №984/21296 затверджено Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення.

Згідно п. 1.10. Правил Декларант або уповноважена ним особа самостійно заповнює всі графи ДМВ відповідно до порядку їх заповнення, за винятком граф, призначених для відміток митного органу.

У графі 20 Правил заповнення ДМВ зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо ці витрати відповідно до умов поставки не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Статтею 53 МК України №4495-VI визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Тобто, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 цього Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат.

Відповідно, у випадку надання транспортно-експедиційних послуг після 01.06.2012 року документами, які підтверджують витрати, є рахунок-фактура від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, або калькуляція транспортних витрат.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем при розмитненні товарів були надані до митного оформлення довідки про транспортні витрати, які складені контрагентами позивача-перевізниками у період з грудня 2011 року по листопад 2013 року (Т. 1 а.с. 51-66). Як вбачається з актів виконаних робіт (наданих послуг), підписаних позивачем з перевізниками, вони складені після надання послуг в цілому, тобто, після доставки товару в пункт призначення на митній території України.

Отже, надання митному органу довідок про транспортні витрати до 01.06.2012 року відповідає вимогам пункту 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження.

Однак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з наданих позивачем довідок підприємств-перевізників, виданих до 01.06.2012 року вбачається, що вони не відповідають вимогам вищезазначеного Порядку, оскільки в них відсутні реквізити товаротранспортних документів, на підставі яких здійснювались перевезення товарів. У зв'язку з цим на підставі вказаних довідок не можливо здійснити ідентифікацію наданої перевізником послуги з перевезення вантажу по відповідній ВМД.

В такому випадку, при визначенні витрат на транспортування товарів повинні прийматись до уваги відомості, зазначені в інших документах, подача декларантом яких передбачена пунктом 8 Порядку, зокрема, у рахунках-фактурах або інших документах, які наявні у підприємства та підтверджують витрати на транспортування оцінюваних товарів

Разом з цим, довідки, видані підприємствами-перевізниками після 01.06.2012 року не можуть слугувати належними документами, на підставі яких має проводиться визначення вартості транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України під час здійснення митного оформлення товарів, оскільки такі довідки про транспортні витрати, надані позивачем до митного оформлення, не віднесені до документів, які підтверджують витрати на транспортування товарів.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що доводи відповідача про те, що довідки про вартість транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України не є достатніми та належними документами, що підтверджують розмір таких витрат, ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

В свою чергу, акти приймання-виконання робіт, надані перевізниками-контрагентами позивача, містять інформацію про вартість перевезення на всьому маршруту без виділення суми таких витрат від митного кордону по території України, тобто, витрати на транспортування товару за межами митної території України до місця ввезення на митну територію України не зазначені.

Згідно зі ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 №996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання;назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. До первинних документів відносяться: видаткові накладні; акти виконаних робіт; платіжні доручення; касові ордери; платіжні квитанції і т.п. Всі ці документи складаються на бланках типових форм, містять данні про відповідну господарську операцію та підтверджують факт її здійснення.

Акт виконаних робіт (наданих послуг) є загальним первинним документом, який доводить факт здійснення господарської операції (зокрема виконання робіт (послуг) з перевезення вантажів) за її змістом (отримання, передача) та обсягом (кількісна та вартісна оцінка).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані акти приймання-виконання робіт, надані перевізниками-контрагентами позивача не підтверджують заявлені відомості щодо витрат на транспортування до місця ввезення на митну територію України. Відомості, які містять у них, не містять документально підтвердженої інформації про витрати на транспортування після ввезення товару на територію України та виділення їх з ціни загальних витрат на перевезення оцінюваних товарів, що були фактично сплачені або підлягають сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню. Тобто, документами первинного бухгалтерського обліку не підтверджені відомості щодо витрат на доставку оцінюваних товарів, заявлені декларантом в ВМД.

Водночас, у заявках до договорів на перевезення, також не зазначена інформація про витрати на транспортування після ввезення товару на територію України та виділення їх з ціни загальних витрат на перевезення оцінюваних (імпортованих) товарів.

Таким чином, у разі відсутності документально підтвердженої інформації про розподіл загальної суми понесених транспортних, транспортно-експедиційних витрат за межами митної території України та по території України, при визначенні митної вартості товару включається вся сума понесених транспортних, транспортно-експедиційних витрат.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач дійшов правомірного висновку про порушення позивачем п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями); статті 264, статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 №92-ІV, статті 52, статті 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ (зі змінами і доповненнями) в частині заниження рівня митної вартості товарів, які не підтверджені наявними первинними документами та бухгалтерським обліком, що призвело до заниження податкового зобов'язання за період з 01.04.2011 по 28.02.2014 на загальну суму 40 145, 53 грн., у тому числі: ПДВ - 29 951, 06 грн., ввізне мито - 10 194,47 грн., які підлягають перерахуванню до Державного бюджету України, з урахуванням нарахованих штрафних санкцій.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «КІМ».

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію довів та обґрунтував. В свою чергу позивач, всупереч наведеним приписам, не довів протиправність прийнятих відповідачем повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інвестмент Менеджмент» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інвестмент Менеджмент» залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов