Постанова № 43661716, 06.04.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 квітня 2015 р. Справа № 802/4700/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вергелеса А. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко А.В.

представників позивача: Ладуби А.Ю., Радомської Л.Б..

представників відповідача: Гороха В.В., Кривіцького М.О., Савченка С.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області

до: військової частини А 0215

про: зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Державної фінансової інспекції у Вінницькій області до військової частини А 0215 про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини А 0215 за період з 01.01.2011р. по 01.06.2013 р. Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області виявлено ряд порушень вимог чинного законодавства. Дані порушення відображені в акті ревізії від 21 серпня 2013 року № 08-07/13.

Оскільки виявлені порушення не були усунені, на адресу відповідача було направлено лист-вимогу про усунення виявлених порушень від 25.09.2013 р. № 02-08-28-14/6783, в якому повідомлялись обов`язкові для виконання вимоги про усунення порушень виявлених під час ревізії.

Відповідачем вимоги позивача виконані не були, в зв'язку з чим Державна фінансова інспекція у Вінницькій області звернулась з позовом до суду про зобов'язання військової частини А 0215 виконати лист-вимогу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 25.09.2013 р. № 02-08-28-14/6783, а саме:

забезпечити повернення коштів або виконання відповідного обсягу послуг КП «Науково-виробничий комплекс «Іскра» - 426 500 грн. 56 коп., ДП «Кіровоградський ремонтний завод» - 67 880 грн. 15 коп., ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» - 229 383 грн. 87 коп., ДП «Львівський радіоремонтний завод» - 57493 грн. 00 коп., в т.ч. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з контрагентами щодо відшкодування зайвих виплат;

відобразити дебіторську заборгованість за ДП «Укрспецналадка» на суму 41 270 грн. 00 коп. та забезпечити повернення коштів на рахунок №31119090700002 в ГУДКС України у Вінницькій області, МФО 802015, код 21080500 „Інші надходження" або виконання відповідного обсягу робіт, в т.ч. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з контрагентом щодо відшкодування зайвих виплат;

відобразити дебіторську заборгованість за Кримським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України в сумі 1031 грн. 75 коп. та забезпечити повернення коштів на рахунок №31119090700002 в ГУДКС України у Вінницькій області, МФО 802015, код 21080500 „Інші надходження" або виконання відповідного обсягу послуг по технічному нагляду.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення, що повністю відтворюють зміст позовної заяви, підтримали заявлені позовні вимоги та просили задовольнити адміністративний позов.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначали, що вимоги Державної фінансової інспекції не ґрунтуються на вимогах закону є необґрунтовані та безпідставні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1.6.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на 2-й квартал 2013 року на підставі направлення, виданого начальником Державної фінансової інспекції у Вінницькій області Вахновською О.В. від 23 травня 2013 року №579, заступником начальника відділу інспектування органів державної влади Держфінінспекції Радомською Л.Б. - керівник ревізійної бригади, проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини А0215 за період з 01 січня 2011 року по 1 червня 2013 року.

За результатам ревізії Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області складено акт ревізії від 21 серпня 2013 року № 08-07/13.

Оскільки в ході контрольного заходу виявлені порушення не були усунені, на адресу відповідача направлено лист-вимогу від 25.09.2013р. № 02-08-28-14/6783, в якому повідомлялися обов'язкові для виконання вимоги, про усунення порушень виявлених під час ревізії та надано відповідачу строк до 26 жовтня 2013р. для надання інформації щодо вжитих заходів.

Представники військової частини не погоджуючись із Актом ревізії подали 02 вересня 2013 року заперечення до Акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини А 0215 за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2013 року.

Позивачем проаналізовано заперечення, надане представником відповідача та надано на нього письмовий висновок від 20 вересня 2013 року.

Військова частина А 0215 не погоджуючись з пунктами 2,3,4 листа вимоги №02-08-28-14/6783 від 25.09.2013р. звернулась з адміністративним позовом до ДФІ у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування пунктів 2,3, 4 листа вимоги №02-08-28-14/6783 від 25.09.2013р.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року позов задоволено частково.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2015 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову військової частини А0215 до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, третя особа: державне підприємство «Укрспецналадка» про визнання протиправною та скасування пунктів вимоги відмовлено.

Таким чином, на думку позивача, лист вимога №02-08-28-14/6783 від 25.09.2013р. є правомірною, пункти якої ДФІ у Вінницькій області просить виконати за даним адміністративним позовом, а саме:

забезпечити повернення коштів або виконання відповідного обсягу послуг КП «Науково-виробничий комплекс «Іскра» - 426 500 грн. 56 коп., ДП «Кіровоградський ремонтний завод» - 67 880 грн. 15 коп., ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» - 229 383 грн. 87 коп., ДП «Львівський радіоремонтний завод» - 57493 грн. 00 коп., в т.ч. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з контрагентами щодо відшкодування зайвих виплат;

відобразити дебіторську заборгованість за ДП «Укрспецналадка» на суму 41 270 грн. 00 коп. та забезпечити повернення коштів на рахунок №31119090700002 в ГУДКС України у Вінницькій області, МФО 802015, код 21080500 „Інші надходження" або виконання відповідного обсягу робіт, в т.ч. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з контрагентом щодо відшкодування зайвих виплат;

відобразити дебіторську заборгованість за Кримським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України в сумі 1031 грн. 75 коп. та забезпечити повернення коштів на рахунок №31119090700002 в ГУДКС України у Вінницькій області, МФО 802015, код 21080500 „Інші надходження" або виконання відповідного обсягу послуг по технічному нагляду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансового контролю.

Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Державна фінансова інспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначити їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням передбачено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Державна фінансова інспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-ХІІ, згідно із якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Зі змісту пунктів 2, 3, 4 Вимоги про усунення порушень від 25.09.2013 №02-08-28-14/6783 видно, що вони відповідають позовним вимогам та за своєю суттю полягають у спонуканні відповідача звернутися до суду з позовами до інших осіб з приводу стягнення з них збитків (шкоди, заборгованості тощо), а також про зобов'язання відповідача змінити розмір зобов'язань інших суб'єктів господарювання, відображених у бухгалтерському обліку (корегування показників кредиторської заборгованості).

В даній справі судом встановлено, що Державна фінансова інспекція України, посилаючись на положення пункту 10 частини першої статті 10 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", звернулась до суду з позовом до військової частини А 0215 з позовними вимогами про зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно із частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Пунктом 10 частини першої статті 10 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Із змісту вказаної статті вбачається, що право звертатися до суду надано органу державного фінансового контролю виключно в інтересах держави. Однак, положеннями статті не визначено, до якої особи і з яким позовом (позовними вимогами) орган державного фінансового контролю має звернутися до суду. Тому пункт 10 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" підлягає тлумаченню у сукупності з іншими нормами цього Закону, які визначають повноваження органу державного фінансового контролю та інших законодавчих актів.

З приводу права органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави суд зазначає, що орган державного фінансового контролю у такому випадку має дотримуватись положень статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, орган державного фінансового контролю, пред'являючи позов до суду, у кожному конкретному випадку має самостійно визначити з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтувати в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (таку правову позицію висловив Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді).

Зі змісту пунктів 2, 3, 4 Вимоги про усунення порушень від 25.09.2013 №02-08-28-14/6783 вбачається, що в дійсності орган державного фінансового контролю намагається через суд зобов'язати відповідача звернутися до суду з позовами до інших осіб щодо стягнення з них заборгованості, шкоди (збитків) на користь самого ж позивача. Тобто, по суті позов пред'явлено державною фінансовою інспекцією до позивача не в інтересах держави, а в інтересах самого ж позивача.

Суд зазначає, що розгляд адміністративних справ здійснюється в адміністративних судах у порядку позовного провадження, яке полягає у вирішенні судом публічно-правового спору між двома суб'єктами права, які мають супротивні юридичні інтереси. При цьому позов являє собою правову вимогу одного суб'єкта до іншого зобов'язаного суб'єкта, а суд за результатами вирішення спору застосовує до правопорушника передбачені законом заходи впливу: поновлює право особи шляхом забезпечення примусового виконання державним виконавцем зобов'язань боржника від його імені і за його рахунок перед кредитором або притягає правопорушника до відповідальності.

Надаючи оцінку діям позивача, що виявились у зверненні до адміністративного суду з позовом щодо спонукання відповідача звернутися з позовами до інших осіб відносно стягнення з них збитків, на предмет того, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, суд зазначає наступне.

Виявивши за результатами ревізії факти порушення законодавства, що призвели до завдання шкоди державі, орган державного фінансового контролю зобов'язаний на підставі положень статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» самостійно звернутися до суду в інтересах держави з відповідним позовом до правопорушників. Так, орган державного фінансового контролю має право вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі (п. 7 ст. 10), порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (п. 8 ст. 10), накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ адміністративні стягнення (п. 9 ст. 10).

Дійсно, згідно із положеннями пункту 7 частини першої статті 10, статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Однак такі вимоги, з точки зору дії в часі, можуть стосуватись виявленого правопорушення, яке є триваючим і вимога має на меті його припинення, або спрямовані на майбутнє і стосуватись недопущення правопорушень у майбутньому (превентивна функція). Вимоги не можуть стосуватися подій минулого, зокрема, завданих у минулому збитків, шкоди тощо, адже те що вже відбулось не можна усунути, а можна лише діяти для подолання негативних наслідків, зокрема, шляхом пред'явлення позову до осіб, діями яких завдано збитків, шкоду тощо.

Правова позиція з цього приводу сформульована Верховним Судом України у постанові від 14.04.2014р. в адміністративній справі № 21-63а14, яка в силу положень 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою до виконання для всіх суб'єктів владних повноважень, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з цим рішенням Верховного Суду України. Так, Верховний Суд України зазначив, що при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Таким чином, звернення органу державного фінансового контролю до суду з позовом про спонукання відповідача пред'явити позов до інших осіб, а також про зобов'язання відповідача змінити розмір зобов'язань інших суб'єктів господарювання, відображених у бухгалтерському обліку (корегування показників кредиторської заборгованості), не відповідає визначеній законом компетенції органів державного фінансового контролю.

Суд також констатує, що ці дії є прямим втручанням у господарську діяльність підконтрольної установи.

Цивільні та господарські правовідносини побудовані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності їх учасників, свободи підприємницької діяльності суб'єктів господарювання та заборони втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з частиною п'ятою статті 19 Господарського кодексу України незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Жодних повноважень з приводу прийняття управлінських рішень у сфері господарювання чи зобов'язання суб'єктів господарювання до прийняття таких рішень органи державного фінансового контролю законом не наділені, адже такі органи за своїм статусом і покладеними на них функціями належить до контролюючих органів, а не органів державної влади, що здійснюють управлінські функції.

Матеріально-правовому принципу автономії волі кореспондує процесуальний принцип диспозитивності, відповідно до якого ніхто не може бути примушений до пред'явлення позову проти своєї волі (nemo invitus agree cogitur).

Обмеження автономії волі особи або втручання органів державної влади у вільне здійснення особою належних їй цивільних прав є неприпустимим і протиправним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача усунути порушення, зазначені у пунктах 2, 3, 4 Вимоги від 25.09.2013р. №02-08-28-14/6783, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав.

Крім того, Вищий адміністративний суд відмовляючи військовій частині А 0215 у задоволенні позову до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області (постанова від 28.01.2015р. у справі №К/800/20407/14) зазначив, що у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Також встановлено, що ДФІ у Вінницькій області пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Вищенаведене також узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.05.2014 року (справа № 21-89а14), яка в силу ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі та не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому не підлягають задоволенню.

В силу ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач не вказав про понесені витрати, то підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вергелес Андрій Валерійович