Рішення № 43660870, 15.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3743/15

Головуючий у першій інстанції Івченко В.Б.

Доповідач Суворов В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі: головуючого - Суворова В.О.

суддів - Сватаненко В.І., - Черевко П.М.

при секретарі - Фабіжевській Т.І.

за участю: ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в сумі 74 358,2 грн., відсотків за користування договором позики в розмірі 29 743,28 грн., трьох процентів річних-3 643,55 грн. , безпідставне користування грошевими коштами в сумі 104 101,48 грн. та судових витрат, - ВСТАНОВИЛА:

20 березня 2013 року позивач звернувся з зазначеним позовом до суду, який уточнив 02 жовтня 2013 року (а.с.70). Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що 13 березня 2012 року дав в борг відповідачу кошти у сумі 7 000 Євро строком до 14 липня 2012 року, за користування якими відповідач зобов'язався сплачувати 10 процентів в місяць від позиченої суми. Але відповідач кошти не повернув, вказуючи, що на теперішній час гроші у нього відсутні.

Відповідач позов не визнав, не заперечуючи факт отримання коштів по договору позики, вказує, що борг він повернув, віддавши гроші частками позивачу та його дружині.

Заочним рішенням суду першої інстанції від 17 лютого 2014 року позовні вимоги задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму боргу за договором позики від 13 березня 2013 року у розмірі 19 943,00 Євро, еквівалент 211 846 (двохсот одинадцяти тисяч вісімсот сорока шести) гривень 51 копійки, судовий збір в розмірі 2118 (дві тисячі сто вісімнадцять) гривень 47 копійок, а всього - 213964 (двісті тринадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) гривні 98 копійок.

04 грудня 2014 р. відповідач звернувся з заявою про перегляд заочного рішення суду від 17 лютого 2014 р. (а.с.132).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2014 р. заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення (а.с.143) .

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах вимог скаржника і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК).

Судовою колегією встановлено, що позивач 13 березня 2012 року дав в борг відповідачу 7000 євро під десять процентів на місяць. Зобов'язується повернути позику в строк до 14 липня 2012 року. З вказаного приводу відповідач склав розписку (а.с.5).

Відповідач даючи пояснення не заперечував того, що він дійсно отримав від позивача 7 000 Євро, на умовах, які оговорені у розписці.

Даючи оцінку наданому позивачем на підтвердження укладення договору позики письмовому доказу - розписці , судова колегія звертає увагу, що у розписці зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, термін та умови, на яких вона передається, дата складання розписки, вказівка на те, що у ході складання розписки були присутні два свідки.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики. Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що між сторонами відбувся договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача 7 000 Євро, які зобов'язався повернути 14 липня 2012 року.

14 липня 2012 року відповідач кошти не повернув, у зв'язку з чим позивач звертався до нього, але посилаючись на фінансові труднощі відповідач відмовився від своєчасного виконання зобов'язань. У зв'язку з відновленням свого порушеного права позивач 20 березня 2013 р. звернувся до суду з позовом, який уточнив у жовтні 2013 року. Відповідно позову, який було уточнено, строк порушеного зобов'язання складає 14 місяців.

Судова колегія вважає доведеним той факт що позивач надав відповідачу відповідно до договору позики 7 000 Євро. Відповідач в строк обумовлений договором кошти не повернув. А тому у відповідності до ст. 533 ЦК України на користь позивача підлягає стягненню еквівалент 7 000 Євро, що складає 74 358 20 грн. відповідно до курсу НБУ.

Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування грошима у розмірі, що обумовлені у розписці (10 відсотків) за період з 13 березня по 14 липня 2012 року. Вказана сума складає 700 євро * 4 місяця = 2800 Євро, що в еквіваленті відповідно до курсу НБУ дорівнюється 29 743,28 грн., які підлягають стягненню на корись позивача.

Відповідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції стягуючи в відповідності до ст. 625 ч.2 ЦК України три процента річних за прострочення виконання зобов'язання виходив з того, що його строк складає 14 місяців. Але судова колегія не може погодитися з вказаною думкою з наступних підстав. Відповідач повинен був повернути кошти 14 липня 2012 року. З вказаної дати починається строк прострочення виконання грошевого зобов'язання. Відповідно до позивних вимог, викладених в уточненому позові позивач просить стягнути заборгованість станом на жовтень 2013 року. Прострочений строк виконання зобов'язання з квітня 2012 року на жовтень 2013 року (заява про збільшення позивних вимог) складає 8 місяців. Три процента річних за 8 місяців від 7 000 Євро дорівнює 140 Євро, еквівалент яких відповідно до курсу НБУ на 15.04.15 р. складає 3370,74 коп. На підставі викладеного судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, який задовольнив вказані позивні вимоги в зазначеній частині, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення на користь позивача 3370,74 грн.

Також суд першої інстанції в відповідності до ст. 1212 ч.2 ЦК України стягнув на користь позивача еквівалент 9 800 Євро за безпідставне користування коштами.

Судова колегія не може погодитися з рішенням в зазначеній частині з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

По-перше, відповідач набув кошти відповідно до договору позики, що виключає ту обставину, що він безпідставно набув гроші, а по-друге, в відповідності до ст. 536 ЦК України на користь позивача були стягнуті проценти за користування сумою позики. На підставі викладеного судова колегія вважає, що довід апеляційної скарги в зазначеній частині знайшов своє підтвердження, у зв'язку з чим рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в зазначеній частині з відмовою в задоволенні позивних вимог.

Відповідач заперечуючи проти позову в апеляційній скарзі посилається на те, що він повернув кошти, отримані по договору позики, частками, які він повертав як позивачу, так і його дружині. Судова колегія не бере до уваги вказаний довід з наступних підстав. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених статтею 61 цього кодексу. Факт повернення коштів, які відповідач повинен був повернути за договором позики, апелянт не довів, жодного доказу на підтвердження своєї позиції не надав, у зв'язку з чим судова колегія вважає, що в зазначеній частині доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Також як на підставу для скасування судового рішення апелянт посилається на те , що він не був сповіщений належним чином про час та місце слухання справи. Судова колегія вважає, що вказаний довід не заслуговує на увагу з наступних підстав. Статті 307, 309 ЦПК України не передбачають скасування судового рішення з підстав не повідомлення відповідача належним чином про судові засідання .

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення про стягнення заборгованості за договором позики, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права , що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення в скасованій частині рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. п. 1, 4, ст.. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 лютого 2014 року- скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задовольнити частково, стягнувши на його користь з ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 7 000 Євро, що складає 74 358,20 грн. відповідно до курсу НБУ, проценти за користуванні грошима в сумі 2800 Євро, що в еквіваленті відповідно до курсу НБУ дорівнюється 29 743,28 грн., три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання, що складає 140 Євро, еквівалент яких відповідно до курсу НБУ складає 3370,74 грн. та судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 2 118 грн.

В іншій частині позивні вимоги залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов

П.М. Черевко

В.І. Сватаненко