Ухвала суду № 43660853, 20.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3447/15

Головуючий у першій інстанції Літвінова І. А.

Доповідач Мартинова К. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Мартинової К.П.,

суддів - Кравця Ю.І., Оверіної О.В.,

за участю секретаря - Желєзнова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Другого Київського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Другого Київського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Одеси та за уточненими вимогами просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 50275,50 грн., з яких: інфляційні втрати за період з 01.08.2011року по 01.07.2014 року в розмірі 28443,00 грн., три проценти річних в розмірі 21832,50 грн. від простроченої за цей же період суми боргу.

Позивач посилався на те, що 14 липня 2005 року апеляційним судом Одеської області по справі №22-3658/2005 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики у розмірі 252500 грн., що еквівалентно 50000 дол. США.

У зв'язку з тим, що відповідачка вищевказане рішення суду не виконає належним чином і в повному обсязі на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання повинна сплатити грошову суму з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала з підстав відсутності її вини в невиконанні судового рішення про сплату боргу.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 30 січня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову суму у загальному розмірі 50275 гривень 50 копійок, з яких 28443 гривні 00 копійок - інфляційні втрати за період з 01.08.2011 року по 01.07.2014 року та 21832 гривні 50 копійок - три проценти річних від простроченої суми за період з 01.08.2011 року по 01.07.2014 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 504 гривні 76 копійок.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, тому що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення за розглядом справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням апеляційного суду Одеської області віл 14 липня 2005 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто борг у розмірі 252500 грн., що еквівалентно 50 000 доларам США.

Постановою ВП № 34238358 від 11 вересня 2012 року державного виконавця другого Київського відділу ДВС ОМУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення.

Перший раз виконавче провадження було відкрито у 2005 році, однак, у зв"язку з оскарженням судового рішення відповідачкою, виконання було зупинено та повторно відкрито вже у 2012 році.

Згідно довідки № 001/2/314 від 27 січня 2015 року за підписом в.о. начальника другого Київського відділу ДВС ОМУЮ на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 відраховано з пенсії та сплачено в рахунок погашення боргу 4810,80 грн., залишок боргу складає 247689,20 грн.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Оскільки встановлено факт невиконання ОСОБА_3 грошового зобов"язання перед позивачем, то суд першої інстанції правомірно стягнув з неї інфляційні витрати у розмірі 28443 грн. та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 21832 грн. згідно з приписами ст. 625 ЦК України.

Посилання апеляційної скарги на відсутність вини боржника у несвоєчасному виконанні судового рішення, оскільки наявна вина самого ОСОБА_2 в простроченні виконання зобов"язання, який відмовлявся отримати кошти та в такий спосіб має бажання заволодіти її нерухомістю, не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Посилання апеляційної скарги на пропуск строку, оскільки строк виконання судового рішення від 14 липня 2005 року минув у 2008 року, є безпідставними. Постанова державного виконавця другого Київського відділу ДВС ОМУЮ від 11 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу боржником не оскаржена. Крім того, інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання зобов"язання стягнуто за три роки.

Посилання апеляційної скарги на те, що відповідачами по справі крім фізичної особи є суб"єкт владних повноважень, а саме Управління Пенсійного Фонду у Київському районі м. Одеси, тому позовні вимоги не повинні об"єднуватись в одне провадження, не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Предметом даного судового спору є позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 коштів на підставі ст. 625 ЦК України, тобто між сторонами виник спір про право, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позовні вимоги щодо зобов"язань суб"єкта владних повноважень не заявлялися в даному провадженні та не були предметом розгляду. На Управління Пенсійного фонду у Київському районі м. Одеси рішенням суду не покладено виконання ніяких дій.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог стягнувши з відповідачки судові витрати на користь позивача, на увагу не заслуговують.

Стаття 88 ЦПК України передбачає розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України на користь позивача стягнуто з відповідача понесені ним і документально підтверджені судові витрати. Згідно квитанцій на а.с. 1-2 в томі першому знаходяться квитанції про сплату позивачем судового збору по даній справі у розмірі 504,76 грн.

Посилання ОСОБА_3 на те, що раніше вже було відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову про стягнення з неї інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання зобов"язання спростовуються судовими рішеннями.

Дійсно, рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16 січня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за порушення грошового зобов"язання за період з 01.12.2010 року по 01.11.2013 року з тих підстав, що відповідачка добросовісно виконала зобов"язання по договору, але позикодавець ухилявся від прийняття виконання.

Однак, апеляційний суд Одеської області своїм рішенням від 17 березня 2014 року не погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2014 року, яке набрало чинності, змінено мотивувальну частину рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року, та зазначено підставою відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми: ненадання доказів, нез"ясування всіх обставин по справі, не залучення до участі у справі Державної виконавчої служби.

Посилання апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мав права надавати їй та іншим особам кредитні кошти, не можуть бути підставою для скасування рішення суду про застосування вимог ст. 625 ЦК України при виконанні судового рішення від 14 липня 2005 року, яким з ОСОБА_3 стягнута позика у розмірі 252500 грн. Вироків суду стосовно вини ОСОБА_2 з цього приводу на даний момент не має.

Справа розглянута судом відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які знаходяться в матеріалах справи, належність та допустимість яких перевірена судом та їм надана оцінка в рішенні суду.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий К.П. Мартинова

Судді Ю.І. Кравець

О.В. Оверіна