Ухвала суду № 43658379, 14.04.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/15701/14-ц Провадження № 22-ц/772/1267/2015Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.Категорія 30Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

14 квітня 2015 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

при секретарі Куленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою військової прокуратури Центрального регіону України на рішення Вінницького міського суду від 26 лютого 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі військової частини А0704 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

встановила:

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2015 року в задоволенні позову заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі військової частини А0704 - відмовлено.

Не погодившись із рішенням, військова прокуратура Центрального регіону України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

В судовому засіданні прокурор Сопівник А.В. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.

Представник особи, в інтересах якої заявлено позов прокурором - військової частини А0704 Качмар Г.М. вимоги апеляційної скарги прокурора підтримав.

Відповідач ОСОБА_2 і його представник - адвокат Осовський С.В. проти апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував на посаді начальника відділу організаційно-планової роботи та забезпечення оплати праці особовому складу фінансово - економічного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України в період з 12.06.2008 року до липня 2012 року (а.с. 165 т. 6).

Відповідно до п. 1.3 посадових обов'язків ОСОБА_2, визначених в Завданнях відділу організаційно-планової роботи та забезпечення оплати праці особового складу фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, затверджених 26.04.2010 року, начальник відділу несе персональну відповідальність за: 1) організацію підготовки, планування та узагальнення заходів управління на навчальний рік (місяць) з метою виконання завдань, покладених командувачем Повітряних Сил, начальником управління; 2) організацію проведення розрахунків потреби Повітряних Сил в грошових коштах на виплату грошового забезпечення і заробітної плати; 3) доведення до військових частин коштів, які надійшли на рахунки фінансово-економічного управління для виплати грошового забезпечення та заробітної плати; 4) організацію здійснення попереднього та поточного контролю правильності використання фондів грошового забезпечення, заробітної плати, організації фінансового господарства, штатно-тарифної дисципліни у військових частинах безпосереднього підпорядкування; 5) організацію спеціальної підготовки в навчальних групах з фахівцями фінансово-економічних органів військових частин безпосереднього підпорядкування; надання практичної допомоги начальникам фінансово-економічних відділів повітряних командувань з організації роботи та керівництву фінансово-господарською діяльністю з питань, що належать до компетенції відділу; 6) організацію та проведення перевірок стану мобілізаційної готовності фінансово-економічних органів військових частин ПС ЗС України до роботи в особливий період; 7) забезпечення безпеки інформації та охорони державної таємниці.

Відповідно до вказаних Завдань розподіли на фінансування військової частини А 0704 складались працівниками управління ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі заявок цієї військової частини, що також підписувались посадовими особами і скріплювались гербовою печаткою, а лише потім підписувались ОСОБА_7 або його заступником і передавались на затвердження начальнику ФЕУ.

Зазначене підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, допитаних судом в ході розгляду справи.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності всіх умов для відшкодування шкоди на підставі статті 1166 ЦК України, як про те просив позивач.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи і нормам матеріального права, а доводи апеляційної скарги спростовуються наступним.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України п. 2 Постанови від 27.03.1992, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Із матеріалів справи вбачається, що органами досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачувався за ч. 2 ст. 423 КК України (в редакції, що діяла на той час) як інше зловживання службовою особою службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах, інтересах третіх осіб, що спричинило тяжкі наслідки.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 закрите на підставі ст. 5 КК України, п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

За змістом статті 61 ЦПК України тільки вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання позивача на те, що вина ОСОБА_2 в заподіянні шкоди державі в особі військової частини А0704 на суму 785897,06 грн., є безпідставними й не підтверджені належними й допустимими доказами по справі.

Відповідно до висновку експерта № 19/15-79 від 23.08.2012 року встановлено, що за період з березня 2010 року до листопада 2011 року у військовій частині А0704 було виплачено перерахунок щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України на загальну суму 7858970,66 грн., в т.ч. за 2010 рік - 3353317,04 грн., за 2011 рік - 4505653,62 грн. (а.с. 116-135, т. 6). Такий висновок також міститься в акті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини А0704 за період з 01.06.2009 року до 30.11.2011 року № 234/40/27 від 07.03.2012 року, де зазначено, що саме начальником фінансово-економічної служби військової частини А0704 ОСОБА_11 не було забезпечено неухильне дотримання фінансової дисципліни, зокрема щодо витребування коштів в межах дійсної потреби, чим порушено вимоги п. 2.2 Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 12.11.2010 року № 590 (а.с. 12-95, т.6).

Крім того, за результатами внутрішнього аудиту ефективності фінансово-господарської діяльності фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України та військових частин, підпорядкованих Командуванню Повітряних Сил Збройних Сил України за період з 01.11.2009 року до 31.12.2011 року був складений аудиторський звіт № 234/40/53, згідно якого також встановлено, що військовою частиною А0704 подавалась завідомо неправдива інформація щодо реальної кількості звільнених військовослужбовців, чим вводила в оману фінансово-економічне управління щодо фактичної потреби в коштах та отримувала фінансування, що перевищувало фактичну потребу, а ФЕУ не вживались достатні заходи при правильному визначенні фактичної потреби на виплати грошового забезпечення. Причинами безпідставного нарахування та виплати перерахунку щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України 285 військовослужбовцям (колишнім військовослужбовцям) військової частини А0704 на загальну суму 7636120,94 грн. та зайво нарахованого податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 1204440,09 грн., були недотримання командиром військової частини та начальником фінансово-економічного органу вимог п. 3.1.2, п. 3.3.2, п. 14.3 Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 28.10.2006 року № 625; надання посадовими особами військової частини А0704 недостовірної інформації про чисельність особового складу, звільнених військовослужбовців, реальної потреби в коштах на виплату грошового забезпечення; недостатній контроль з боку ФЕУ ПС ЗСУ щодо правильності визначення та фінансування видатків виключно в межах фактичної потреби (а.с. 151-164, т. 6).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 - інспектор відділу контролю за діяльністю розпорядників бюджетних коштів Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України, підтримав складений ним акт ревізії від 07.03.2012 року і повідомив, що причиною виплати коштів із каси військової частини на суму 7858970,66 грн. стала безконтрольність і порушення функціональних обов`язків ОСОБА_11 та головним бухгалтером військової частини.

Згідно вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.03.2013 року ОСОБА_11 визнано винним у вчиненні ряду злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366, ч.2 ст.15, ч.4 ст. 369, ч.2 ст.410 КК України і призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки та зі сплатою штрафу на користь держави в сумі 6800 грн., без конфіскації майна. На підставі ст. 75,76 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на 3 роки. Стягнуто з засудженого на користь військової частини А0704 завдану матеріальну шкоду в сумі 1401255,97 грн. (а.с. 199-213, т.6).

У вказаному вироку встановлені обставини щодо погодження із ОСОБА_7 виплат по завищеним сумам щомісячних заявок на фінансування основних та додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців військової частини А 0704, а також те, що останньому в якості винагороди за це мало бути передано кошти в розмірі 10% від загального завищення обсягу.

При цьому, вирок постановлений не відносно ОСОБА_7, а на підставі угоди між прокурором і обвинуваченим ОСОБА_11, обставини, що встановлені у вироку не мають предюдиційного значення і не можуть бути використані судом як підстава для звільнення від доказування щодо дій ОСОБА_7 - ч.3 ст. 61 ЦПК України.

Крім того, 08.06.2011 року Територіальним Центральним контрольно-ревізійним управлінням Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України складено акт №234/3/78А ревізії фінансово-господарської діяльності військової частини А0704 за період з 01.10.2009 року до 01.05.2011 року, згідно якого порушень при виплаті грошового забезпечення не встановлено (а.с. 187-228, т. 5). Відтак непідтвердженими належними доказами є посилання позивача на те, що ОСОБА_7 не здійснювався належний контролю за правильністю використання коштів військовою частиною для зазначених потреб.

При визначенні суми збитків, завданих ОСОБА_7 державі, позивач виходив з того, що він отримав незаконну винагороду від ОСОБА_11 - 10% від загальної суми завищеного фінансування військової частини А0704 - 7858970,66 грн. і даний висновок ґрунтується лише на показаннях самого ОСОБА_11

Посилання прокурора на покази ОСОБА_11 в межах кримінального провадження про те, що він нібито передавав 10% від загальної суми завищення фінансування ОСОБА_2 не можуть бути прийняті до уваги, так як відповідно до ст. 159 ЦПК України суд під час розгляду цивільної справи повинен безпосередньо дослідити докази, в тому числі допитати свідка в порядку ст. 180 ЦПК України.

Сума збитків, нібито заподіяних діями ОСОБА_2 державі, взагалі визначена математичним шляхом як 10% від суми завищеного фінансування.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування - ч.2 ст. 59 ЦПК України.

Частиною 4 статті 61 ЦП К України встановлено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що підстави вважати, що дані нарахування і виплати відбулись з вини ОСОБА_7, а також що ним не вживались заходи контролю й отримані за це кошти, відсутні.

Згідно з статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу військової прокуратури Центрального регіону України відхилити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:/підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ МІхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М.