Постанова № 43651774, 13.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2011 р. № 2а-6888/11/1370

13 год. 21 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Качур Р.П.,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представника позивача Чупахіна І. Р., представника відповідача Томашівського О. Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення та визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001642320 від 06.06.2011 року та визнання протиправними дій.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог № 7/п від 13.10.2011 року позивач просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення -рішення №0001642320 від 06.06.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийняте з порушенням норм законодавства, право на податковий кредит з податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом ТзОВ «Фалкон»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Відтак позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення -рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні від 11.10.2011 року, поданому представником відповідача в судовому засіданні 13.10.2011 року, де вказано, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентом ТзОВ «Фалкон», оскільки у вказаного контрагента відсутні цистерни для зберігання дизельного палива та бензину, відтак позивачем безпідставно завищено податковий кредит за грудень 2010 року на суму 60425 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ТзОВ «Фалкон».

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відкрите акціонерне товариство «Пересувна механізована колона №9»зареєстровано 10.02.1997 року, що підтверджено копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 380244. Позивача взято на облік в органах ДПС 22.02.1997 року за № 3886, що підтверджено копією довідки ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 5714 від 05.07.2010 року.

30.06.2010 року ВАТ «Пересувна механізована колона №9»змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ», що підтверджено копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 209495.

В період з 08.04.2011 року по 29.04.2011 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ», про що складено Акт № 298/23-2/05393518 від 11.05.2011 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за грудень 2010 року та взаємовідносин з ПМВ КП «Асоль». Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 60425 грн., в тому числі грудень 2010 року в сумі 60425 грн.

06.06.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 298/23-2/05393518 від 11.05.2011 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0001642320, яким відповідно до вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 75531,25 грн., у тому числі основний платіж 60425 грн., штрафні (фінансові) санкції 15106,25 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підтвердження дотримання вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем надано копії:

- договору купівлі-продажу № 26/04/10 від 26.04.2010 року, згідно якого ТзОВ «Фалкон»(продавець) зобов'язується передати у власність покупця товар (нафтопродукти), а ВАТ «Пересувна механізована колона №9»(покупець) зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість;

- податкових накладних № 931 від 01.12.2010 року на суму 15516 грн., № 932 від 02.12.2010 року на суму 14184 грн., № 935 від 03.12.2010 року на суму 16776 грн., № 937 від 06.12.2010 року на суму 13536 грн., № 942 від 07.12.2010 року на суму 15048 грн., № 943 від 08.12.2010 року на суму 17690 грн., № 948 від 09.12.2010 року на суму 17508,75 грн., № 953 від 10.12.2010 року на суму 15914 грн., № 954 від 11.12.2010 року на суму 3942 грн., № 958 від 13.12.2010 року на суму 14259 грн., № 965 від 14.12.2010 року на суму 13560,75 грн., № 975 від 15.12.2010 року на суму 15170 грн., № 977 від 16.12.2010 року на суму 17365 грн., № 978 від 17.12.2010 року на суму 21970,50 грн., № 981 від 18.12.2010 року на суму 3397,50 грн., № 985 від 20.12.2010 року на суму 18422 грн., № 989 від 21.12.2010 року на суму 17365 грн., № 993 від 22.12.2010 року на суму 20196 грн., № 994 від 23.12.2010 року на суму 17977,50 грн., № 998 від 24.12.2010 року на суму 15529,50 грн., № 1001 від 27.12.2010 року на суму 16371 грн., № 1003 від 28.12.2010 року на суму 16600,50 грн., № 1008 від 29.12.2010 року на суму 14784 грн., № 1011 від 30.12.2010 року на суму 9471 грн.;

- видаткових накладних № РН-0000871 від 01.12.2010 року на суму 15516 грн., № РН-0000872 від 02.12.2010 року на суму 14184 грн., № РН-0000875 від 03.12.2010 року на суму 16776 грн., № РН-0000877 від 06.12.2010 року на суму 13536 грн., № РН-0000884 від 07.12.2010 року на суму 15048 грн., № РН-0000885 від 08.12.2010 року на суму 17690 грн., № РН-0000889 від 09.12.2010 року на суму 17508,75 грн., № РН-0000894 від 10.12.2010 року на суму 15914 грн., № РН-0000895 від 11.12.2010 року на суму 3942 грн., № РН-0000899 від 13.12.2010 року на суму 14259 грн., № РН-0000906 від 14.12.2010 року на суму 13560,75 грн., № РН-0000916 від 15.12.2010 року на суму 15170 грн., № РН-0000918 від 16.12.2010 року на суму 17365 грн., № РН-0000919 від 17.12.2010 року на суму 21970,50 грн., № РН-0000922 від 18.12.2010 року на суму 3397,50 грн., № РН-0000926 від 20.12.2010 року на суму 18422 грн., № РН-0000929 від 21.12.2010 року на суму 17365 грн., № РН-0000933 від 22.12.2010 року на суму 20196 грн., № РН-0000934 від 23.12.2010 року на суму 17977,50 грн., № РН-0000938 від 24.12.2010 року на суму 15529,50 грн., № РН-0000941 від 27.12.2010 року на суму 16371 грн., № РН-0000943 від 28.12.2010 року на суму 16600,50 грн., № РН-0000948 від 29.12.2010 року на суму 14784 грн., № РН-0000951 від 30.12.2010 року на суму 9471 грн.;

- платіжних доручень № 2155 від 09.12.2010 року на суму 20000 грн., № 2178 від 10.12.2010 року на суму 20000 грн., № 2213 від 13.12.2010 року на суму 10000 грн., № 2329 від 20.12.2010 року на суму 25000 грн., № 2357 від 21.12.2010 року на суму 15000 грн., № 2379 від 22.12.2010 року на суму 20000 грн., № 2402 від 23.12.2010 року на суму 10000 грн., № 2464 від 27.12.2010 року на суму 15000 грн., № 2507 від 28.12.2010 року на суму 15000 грн., № 2606 від 30.12.2010 року на суму 50000 грн., № 2655 від 10.01.2011 року на суму 15000 грн., № 2704 від 12.01.2011 року на суму 15000 грн., № 2720 від 13.01.2011 року на суму 50000 грн., № 2736 від 14.01.2011 року на суму 15000 грн., № 2787 від 20.01.2011 року на суму 20000 грн., № 2848 від 25.01.2011 року на суму 10000 грн., № 2927 від 31.01.2011 року на суму 50000 грн.;

- відомостей заправки автомобілів ПАТ ХК «ЕКО-ДІМ»(т. 1, а. с. 64-126);

- реєстру отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 року (т. 1, а. с. 177-213);

- договору оренди транспортних засобів № 1-07 від 01.07.2010 року, згідно якого ТзОВ «Варіант-Будзапас»(орендодавець) зобов'язується передати орендареві в строкове, платне користування транспортні засоби, а ПАТ «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ»(орендар) зобов'язується прийняти автомобілі та використовувати їх з метою перевезення будівельних матеріалів та обладнання, а також сплачувати орендну плату;

- акта передавання-приймання орендованих автомобілів від 01.07.2010 року;

- договору оренди транспортних засобів № 01/01/10 від 01.01.2010 року, згідно якого ТзОВ ВТП «Бодекс»(орендодавець) передає в тимчасове користування орендареві транспортні засоби, а ВАТ ПМК 9 (орендар) оплачує орендну плату згідно актів виконаних робіт з додатками;

- договору оренди транспортних засобів № 02/01/10 від 01.01.2010 року, згідно якого ТзОВ ВТП «Бодекс»(орендодавець) передає в тимчасове користування орендареві транспортні засоби, а ВАТ ПМК 9 (орендар) оплачує орендну плату згідно актів виконаних робіт з додатками;

- договору фінансового лізингу № 025/08-АВТ від 25.06.2008 року, укладеного між ТзОВ «Богдан-Лізинг»(лізингодавець) та ВАТ «Пересувна механізована колона №9»(лізнгоодержувач), предметом якого є автокран КТА-32;

- подорожніх листів вантажного автомобіля за грудень 2010 року.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Позивачем представлено Суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Фалкон», їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПАТ «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ»і ТзОВ «Фалкон»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 11.05.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПАТ «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ»на укладення договорів з ТзОВ «Фалкон»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним перевезенням товару, що купувався, реальними діями ПАТ «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ»щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ПАТ «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемним як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Фалкон», а також висновки про заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 60425 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Заслуговує на увагу і та обставина, що товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем у контрагента ТзОВ «Фалкон», були ним використані у своїй господарській діяльності, що підтверджено відповідними первинними документами.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагента ТзОВ «Фалкон»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на обставини, встановлені у Акті від 11.04.2011 року № 239/23-2/20776642 про результати позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Фалкон»з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.03.2010 року по 28.02.2011 року, складеному посадовими особами ДПІ у Личаківському районі м. Львова, стосовно відсутності у ТзОВ «Фалкон»виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту.

Обставини, викладені в Акті перевірки № 298/23-2/05393518 від 11.05.2011 року стосовно порушення позивачем п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0001642320 від 06.06.2011 року є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0001642320 від 06.06.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ»(ЄДРПОУ 05393518, м. Львів, вул. Бескидська, 44) 3 (три) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 18 жовтня 2011 року.

Суддя Качур Р.П.