Постанова № 43647950, 24.03.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2015 р. Справа № 805/687/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування частково податкового повідомлення-рішення від 19.07.2011року за №0000602342, в частині донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3666953,80грн., податкових повідомлень-рішень від 02.09.2011року за №0000962342, №0000972342, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з додатковою відповідальністю «Сініат» звернувся з позовними заявами до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування частково податкового повідомлення-рішення від 19.07.2011року за №0000602342, в частині донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3666953,80грн., податкових повідомлень-рішень від 02.09.2011року за №0000962342, №0000972342.

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Відповідачем неправомірно було зроблено висновок щодо завищення валових витрат у зв'язку з включенням до їх складу сум, сплачених протягом звітного періоду по взаємовідносинах з ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-Бріг», оскільки вчинення недійсного правочину на одному з ланцюгів постачань не дає підстави вважати, що є нереальною господарська операція за участю останнього в ланцюзі покупця, та як намір ухилення від оподаткування шляхом створення відповідного ланцюга. Позивач зазначив, що наявні всі первинні документи в підтвердження господарських операцій з зазначеними контрагентами, які безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю підприємства.

Позивач також не погоджується з порушенням вимог п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з неправомірним включенням до складу валових витрат суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду, оскільки на момент складання акту перевірки від 29.06.11року за №794/23/00290601, висновок податкового органу про неправомірне включення до складу валових витрат сум, які були зменшені за наслідками попередніх перевірок, був передчасним та неправомірним.

З порушенням вимог п.5.3.9 п.5.3 та пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, що підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями, позивач не погоджується, оскільки вказане порушення актом не встановлено, та виникло вже під час розгляду заперечень, що є порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву від 23.03.2015року про розгляд справи без участі представника позивача у порядку письмового провадження.

Відповідач позовні вимоги не визнав надав заперечення у яких зазначив, що під час перевірки було встановлено, порушення вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем завищено валові витрати при списанні кредиторської заборгованості після збігу строку позовної давності, останнім не було скориговано валові витрати на суму раніше задекларованих валових витрат на підставі того, що підприємство не понесло будь-яких витрат в грошовій матеріальній і нематеріальній формах в оплату отриманих товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). В порушення вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем завищено валові витрати, у зв'язку з включенням до їх складу сумм, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, по взаємовідносинам з ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-Бріг». В порушення вимог п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем неправомірно було включено до складу валових витрат суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду. В порушення вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем не правомірно було включено до складу інших витрат нарахованих сум відсотків по займу, які пов'язані з будівництвом, створенням, виготовленням, придбанням основних засобів. Рішенням ДПА у Донецькій області від 30.07.2011року за № 16039/10/25-113-1 «Про результати розгляду скарги» суть порушення змінено та встановлено порушення п.5.3.9 п.5.3 та пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, що підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями. В позовних вимогах просив відмовити.

Представником відповідача було надано суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За таких підстав, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, встановив наступне.

ТОВ «Сініат» зареєстровано в якості юридичної особи 08.02.1995року, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру (т.1 арк.с.45).

Відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 31.03.11р. За наслідками перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 29.06.2011року за №794/23/00290601.

За висновками акта перевірки встановлені наступні порушення: вимог пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в частині заниження валових доходів на 22 621 грн. у зв'язку з не включенням до складу валових доходів сум безповоротної фінансової допомоги; вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат, при списанні кредиторської заборгованості після збігу строку позовної давності; вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат, у зв'язку з включенням до їх складу сум, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку по взаємовідносинам з ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-Бріг»; вимог п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині неправомірного включення до складу валових витрат суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду.

Крім того, актом встановлено порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з включенням до складу інших витрат нарахованих сум відсотків по займу, які пов'язані з будівництвом, створенням, виготовленням, придбанням основних засобів. Рішенням ДПА у Донецькій області від 30.07.2011року за № 16039/10/25-113-1 «Про результати розгляду скарги» суть порушення змінено, та встановлено порушення п.5.3.9 п.5.3 та пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, що підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 19.07.2011 №0000602342 та №0000622342.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДПА у Донецькій області про результати розгляду скарги №16039/10/25-113-1 від 13.08.2011 скарга підприємства залишена без задоволення, а сума грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням №0000602342 від 19.07.2011 збільшена на 10171 грн. та винесено повідомлення рішення від 02.09.2011року за №0000962342, у свою чергу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток зменшено на 41250 грн., у зв'язку з чим за податковим повідомленням-рішенням від 02.09.2011року №0000972342 зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток складає 2 206 827 грн. В результаті подальшого адміністративного оскарження рішенням ДПС України про результати розгляду скарг №5295/6/10-2115 від 11.11.2011року податкові повідомлення-рішення з урахуванням висновків ДПА у Донецькій області були залишені без змін.

Щодо порушення вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат, у зв'язку з відсутністю компенсації товарів, які були отримані позивачем, суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що позивачем здійснювалося списання кредиторської заборгованості за товари (роботи, послуги), за якими минув строк позовної давності, та яка набула статусу безповоротної фінансової допомоги по наступним контрагентам: у ІІ кварталі 2010 року ТОВ ПІБ «Земпроект» - 83,64 грн., АОЗТ «Самміт» - 35,73 грн., ТОВ «Компанія Українське будівництво» - 71,00 грн.; у ІІІ кварталі 2010 року ТОВ «Асстра Україна» - 252,50 грн, ТОВ ІБЦ «Консалтинг та партнери» - 1500,00 грн., СПД ОСОБА_2 - 260,00 грн., ПП «Кедр» - 1800,00 грн.; у IV кварталі 2010 року ПП ОСОБА_3 - 40,00 грн, ПП АОЗТ «Техмаш» - 18750,00 грн ;у І кварталі 2011 року ТОВ «Артемівськ енергія» - 7198,83 грн., ДП «Сантехкомплект» - 101,14 грн.

Судом встановлено, що позивачем було самостійно віднесено до складу валових доходів вказану кредиторську заборгованість.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що позивачем не були відкориговані у сторону зменшення валові витрати за наявності кредиторської заборгованості, яка залишилася нестягнутою по закінченню строку позовної давності.

Відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових доходів включаються суми безповоротної допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартість товарів (робіт, послуг) безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Пунктом 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою після закінчення строку позовної давності.

При цьому, пунктом 5.1 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати це сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у господарській діяльності.

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що у законі відсутні вимоги про обов'язок платника податків коригувати у сторону зменшення валові витрати у разі наявності кредиторської заборгованості, яка залишилася нестягнутою по закінченню строку позовної давності.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат, у зв'язку з включенням до їх складу сум, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, по взаємовідносинам з ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-Бріг» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до умов Договору поставки від 04.01.2010 року за №1, укладеного між ТОВ «Авто-Сплінт» (Продавець) та позивачем (Покупець), Продавець продає, а Покупець придбаває товар у відповідності до специфікацій, які додаються до даного Договору (Додатки) та є невід'ємними його частинами, на умовах передбачених даним договором. Загальна кількість товару, його асортимент, номенклатура зазначалась у Специфікаціях до Договору. Поставка товару здійснювалась Постачальником на умовах DDP, м.Артемівськ (Інкотермс-2000). Право власності та усі ризики на партію товару переходили від постачальника до покупця в момент передачі товару згідно з видатковою накладною. Вартість товару була визначена у гривнях і зафіксована у додатку 1 до договору. У ціну входили вартість товару, а також вартість доставки та пакування. Загальна вартість договору складала 20000 грн. без урахування ПДВ, разом з ПДВ - 24000 грн. Оплата за товар проводилась Покупцем у гривнях протягом 5 банківських днів з моменту поставки товару та приймання покупцем. Договір вступив в силу з моменту його підписання обома сторонами та діяв до 31.12.2010 року, а у частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання.

В той же час, вказаний договір не фіксував фактичне здійснення господарської операції, цей документ визначав прийняття сторонами відповідних прав та зобов'язань у процесі реалізації договору.

Дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань (купівля або продаж товарів, надання послуг, тощо), власному капіталі підприємства, відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, із змінами та доповненнями (далі - Закон України №996) є господарською операцією.

На підтвердження фактичного виконання договору позивачем надано наступні докази.

Специфікація від 04.01.10року за №1 до договору на гранітний відсів кількістю 200т. на загальну суму 24000 без ПДВ., накладні від 04.01.10року №030110, від 15.01.10року №072115, від 15.02.10року №120, податкові накладні від 15.02.10року №120, від 01.01.10року №030110, від 15.01.10 №072115, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за 1 квартал 2011року, та за 2011рік.

Судом встановлено, що розрахунки між сторонами за цим договором проводились в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 11.02.2010року за №1747 на суму 4800,00 грн., від 11.02.2010року за №1748 на суму 6000,00грн., від 04.03.2010року за №2896 на суму 4200,00грн. з урахуванням ПДВ.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт поставки товару, позивачем надані не були. ДПІ у Київському районі м. Донецька надано інформацію про не можливість проведення перевірки ТОВ «Авто-Сплінт» з питань підтвердження отриманих відомостей від позивача, ТОВ «Авто-Сплінт» не знаходиться за юридичною адресою. Відповідач посилається на пояснення директора ТОВ «Авто-Сплинт» ОСОБА_4, відповідно до яких вона зазначає, що їй відомо що вона є директором, але ніякого відношення до діяльності підприємства вона не має, жодних бухгалтерських документів не підписувала. Також, відповідач посилався на довідку про встановлення фактичного місцезнаходження (місце проживання) платника податків від 25.08.10року №177/64, згідно з якою підприємство відсутнє за юридичною адресою. Постановою Господарського суду Донецької області від 29.06.2010року по справі №45/135Б ТОВ «Авто-Сплинт» визнано банкрутом, 25.08.2010року до ЄДР було внесено запис №12661170004030909 про державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом. На підставі викладеного відповідачем було зроблено висновок про «нікчемність» правочину з ТОВ «Авто-Сплинт».

Суд не погоджується з даним висновком відповідача на підставі наступного.

Згідно прибуткових ордерів позивачем було оприбутковано на рахунок 209 від ТОВ «Авто-сплінт» запасів на суму 12500,00 грн. без ПДВ. При цьому кількість та сума оприбуткованих матеріальних цінностей (запасів) відповідає кількості та сумі матеріальних цінностей зазначених у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п.3 ст. 9 Закону України від 16.07.99 р. № 996 «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Згідно з Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 №291 «Про затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» передбачено, що облік розрахунків з вітчизняними постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності ведеться на рахунку 631. Пунктом 4 статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Журнал-ордер та відомість по рахунку 631 мають назву, період, прізвища і підписи осіб, що брали участь у їх складанні та приймаються у якості доказів.

Відповідно до ст.86 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Укртрейдком» правочину.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи з позицій, висловлених Європейським Судом з прав людини у рішеннях по справах "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", "Булвес" АД проти Болгарії", позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку із порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо нікчемності правочину з підстав визнанням контрагента позивача банкрутом та незнаходження його за юридичною адресою, оскільки довідка від 25.08.10року №177/64 про встановлення відсутності ТОВ «Авто-Сплинт» за юридичною адресою та постанова Господарського суду Донецької області від 29.06.2010року по справі №45/135Б прийняті після вчинення спірних правовідносин між сторонами та не може бути документом, що спростовує здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Авто-Сплинт» у січні 2010року.

Судом встановлено, що відповідно до Договору поставки №РМ-10/11 від 01.02.2010 року, укладеного між ТОВ «Дніпро-бріг» (Продавець) та позивачем (Покупець), продавець продає, а покупець придбаває витратні матеріали (товар) у відповідності до специфікацій, які додаються до даного Договору (Додатки) та є невід'ємною його частиною, на умовах передбачених даним договором. Загальна кількість товару, його асортимент, номенклатура зазначались згідно специфікацій. Поставка товару здійснювалась постачальником на умовах DDP, м. Артемівськ. Право власності на партію товару переходило від постачальника до покупця після завершення розрахунків. Умови оплати - передплата. Вартість товару була визначена у гривнях і зафіксована у додатку 1 до договору. Договір вступив в силу з моменту його підписання обома сторонами та діяв до 31.12.2010 року. Договором було визначено, що покупець та продавець є платниками податку на прибуток на загальних підставах. Згідно специфікації до договору поставки №РМ-10/11 від 01.02.2010 р. предметом договору є чорнила TS2A001 у кількості 200 л. на загальну суму 158610 грн.

Як вже зазначалось судом раніше, договір не фіксує фактичне здійснення господарської операції, та не є первинним документом, цей документ визначає прийняття сторонами відповідних прав та зобов'язань у процесі реалізації договору, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань (купівля або продаж товарів, надання послуг, тощо), власному капіталі підприємства.

На підтвердження здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Дніпро-бріг» позивачем було надано суду наступні документи: накладні від 14.10.10року за №14/10-01, від 04.08.10року за №04.08.10, податкові накладні від 09.07.10року за №090703, від 14.10.10року за №141001, від 04.08.10року за №040801.

Судом встановлено, що отримані від ТОВ «Дніпро-бріг» ТМЦ за Договором №РМ-10/11 від 01.02.2010року ( чорнила TS2A001) в подальшому позивачем були використані при виробництві гіпсокартонних листів, що підтверджується картками складського обліку матеріалів та відомостями переміщення ТМЦ, а також технічними умовами виробництва листів гіпсокартонних. Таким чином встановлено, що отримані позивачем від ТОВ «Дніпро-бріг» запаси були використані ним в господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки між сторонами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 10.08.2010року за №11910 на суму 78450грн., від 14.10.2010року за №15222 на суму 80160грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідач обґрунтовує «нікчемність» вказаного договору тим, що ТОВ «Дніпро-бріг», визнано банкрутом, відомості про зняття з обліку №5005/5039/2011 від 28.04.2011року. Крім цього в акті перевірки встановлено, що у позивача відсутня первинна транспортна документація (товарно-транспортні накладні) щодо даної поставки.

Суд вважає такий висновок податкового органу необґрунтованим на підставі наступного.

Положення ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств ", яка визначає правила ведення податкового обліку, не встановлюють вимог до форми та виду документів, які підтверджують понесення підприємством витрат при здійсненні господарської діяльності. Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. У зв'язку з чим, порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " (будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення й зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не включаються до складу валових витрат) по операціях з ТОВ «Дніпро-бріг» та ТОВ «Авто-Сплинт» зазначене у акті перевірки документально не обґрунтоване.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств " передбачено, що умовою для виникнення права у платника податку на декларування валових витрат є їх зв'язок з його господарською діяльністю, що передбачено пунктом 5.1 ст.5, а саме : «… валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності» та підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 ст.5, а саме : «до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті».

Суд зазначає, що придбання позивачем ТМЦ, а саме чорнил TS2A001 та гранвідсіву, не входить до обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.11 ст.5 вищевказаного Закону зазначено, що: " установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється ". Визначення терміну господарської операції наведено у п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У перевіряємому періоді бланк товарно-транспортної накладної був виключений із переліку бланків суворої звітності, у зв'язку з втратою чинності Наказу Міністерства статистики та Міністерства транспорту від 07.08.1996 № 228/253 "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи ".

Крім того, типова форма товарно-транспортної накладної, затверджена спільним наказом Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" не є обов'язковою, оскільки вказаний Наказ не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України та носить міжвідомчий характер. Вищезазначене свідчить про обов'язковість виконання вимог Наказу № 448/346 від 29.12.1995 підприємствами, що входять у сферу управління органу, який видав даний нормативно-правовий акт.

Відповідачем не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо порушення позивачем вимог п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завишення валових витрат на суму 818 540 грн. у зв'язку з неправомірним включенням до складу валових витрат суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду, суд зазначає наступне.

Податковим органом в акті перевірки зроблено висновок про те, що сума збитків позивача у 2008 року була зменшена в повному розмірі за результатами акту планової перевірки від 09.07.2009року №2610/23/00290601, тому суб'єкт господарювання не має права на включення до складу валових витрат від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду.

Судом встановлено, що позивачем було оскаржено податкове повідомлення - рішення від 04.02.10року №0000602342/3/3372/10/15-1623/3, яке було винесено на підставі акту перевірки від 09.07.09року №2610/23/00290601 з урахуванням результатів апеляційного оскарження. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року по справі 2а-7823/10/0570 позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, вказане податкове повідомлення - рішення було визнано протиправним та недійсним. Вказана постанова суду була залишена без змін Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.04.12.

Відповідно до п. 1.3 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205, який був чинний на момент проведення перевірки, встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Таким чином, акт перевірки не є рішенням податкового органу, що зобов'язує платника податків здійснити певні дії або утриматись вії їх вчинення, натомість є підставою для прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень.

Судом встановлено, що на підставі акту перевірки від 17.04.2008р. №962/23/00290601 (посилання на який міститься в акті перевірки від 09.07.09року №2610/23/00290601) Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.05.2008р. №0000662342/0, яке оскаржувалось у адміністративному порядку. Прийняте за наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 02.12.2008р. №0001202342/3 на момент складання акту перевірки від 09.07.2009р. № 2610/23/00290601 та акту від 29.06.11 №794/23/00290601 оскаржувалось у судовому порядку.

Підпунктом 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв на момент прийняття спірного у цій справі рішення, встановлено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Таким чином, на момент складання акту перевірки від 29.06.11 №794/23/00290601 висновок податкового органу про неправомірне включення до складу валових витрат сум, які були зменшені за наслідками попередніх перевірок, був передчасним та неправомірним.

Відповідно до п.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких

беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо встановленого актом перевірки порушення п.5.3.9 п.5.3 та пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, що підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями, суд зазначає наступне.

В акті перевірки вказано, що позивачем завишенні валові витрати на суму 12 988 337 грн. на порушення вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з включенням до складу інших витрат нарахованих сум відсотків по займу, які пов'язані з будівництвом, створенням, виготовленням, придбанням основних засобів.

Рішенням ДПА у Донецькій області від 30.07.2011року № 16039/10/25-113-1 про результати розгляду скарги позивача суть порушення змінено на порушення п.5.3.9 п.5.3 та пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, що підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державна податкова адміністрація, від 22.12.2010, № 984, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Порядком передбачено, що у висновку акту перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Як вже зазначалось, відповідачем в акті перевірки вказано, що позивачем завишенні валові витрати на суму 12 988 337 грн. на порушення вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з включенням до складу інших витрат нарахованих сум відсотків по займу, які пов'язані з будівництвом, створенням, виготовленням, придбанням основних засобів.

Порушення п.5.3.9 п.5.3 та пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, що підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями виникло за наслідками розгляду скарги ДПА у Донецькій області від 30.07.2011 № 16039/10/25-113-1.

Таким чином, відповідачем було застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення що не було встановлено при перевірці та не відображено в акті перевірки.

Судом встановлено, що між компанією Компанією Lafarge SA (Франція) в особі г-на ОСОБА_5 - позикодавцем та ЗАТ «Лафарж Гіпс» в особі ОСОБА_6 - позичальником укладено договір займа б/н від 12.05.2008.

До договору укладені додаткові угоди №1 від 27.10.2008року, №1/2 від 28.11.2009року, №1/3 від 26.11.2010року, №1/4 від 15.04.2011року. Предмет договору - отримання позики у сумі 56 000 000 дол.США.

Статтею 1 даного договору визначено, що останній строк (день) погашення займу - день в який основна сума займу разом з нарахованими відсотками повинна бути повернута Позикодавцю. Днем сплати відсотків встановлено 28.11.2011року (згідно додаткових угод перенесено на 25.11.2011року), а якщо вказана дата не є робочим днем, то у перший робочий день після такої дати, який є останнім днем сплати відсотків. Маржа визначена у розмірі 3% річних. Ставка-орієнтир - відповідна доларова ставка ЛИБОР відповідно до відсоткового періоду.

За умовами Договору позикодавець надав позику позичальнику з ціллю фінансування загальних корпоративних задач. Позика може бути надана позичальнику позикодавцем шляхом здійснення декількох знімань грошових коштів, загальна сума яких не може перевищувати суми позики.

Статтею 5 договору займу б/н від 12.05.2008року передбачено, що отримувач займу погашає основну суму займу одним платежем 28.11.2008року (згідно додаткових угод перенесений на 25.11.2011року), яка є останнім днем погашення займу та нарахованих відсотків. Статтею 6 даного договору також передбачено: п.6.1

При цьому, на займані кошти нараховуються відсотки за ставкою, яка дорівнює сумі Ставки-орієнтира та маржі (п.6.1 ст.6 Договору).

Пунктом 6.2 передбачено, що відсотки нараховуються з першого дня (включно) відсоткового періоду до останнього дня (виключаючи) такого відсоткового періоду та розраховуються з розрахунку 360 днів у рік та фактичної кількості днів що минули.

Згідно із визначенням термінів наведених в даному договорі відсотковий період (у відношенні до зняття грошових коштів) з урахуванням додаткових угод це період 3 місяця, що починаються в день зняття грошових коштів. Процентний період не може бути більшим останнього дня погашення займу.

Зняття грошових коштів означає основну суму виплати, що здійснена позикодавцем за договором займу.

Даний договір з додатковими угодами зареєстровано в НБУ, у відповідності до вимог постанови НБУ від 17.06.2004року за № 270, реєстраційне свідоцтво №9133.

Згідно даного договору позивач грошові кошти отримує не від банку або фінансової установи, таким чином даний договір є позикою та регулюються нормами ст.1046 Цивільного кодексу України. При цьому, згідно ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У вищезазначеному договорі визначено розмір та порядок одержання відсотків.

Щодо завищення позивачем валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, які підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями, суд зазначає, що проценти не є товарами та не є послугами, а являються пасивними доходами. Оформлення нарахування відсотків по договору займу, укладеному між двома підприємствами, первинними бухгалтерськими документами, як наприклад накладними чи актами, не передбачено діючим законодавством.

Даний договір підпадає під визначення фінансового кредиту, згідно з вимогами пп.1.11.1. п.1.11 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отримання грошових коштів у вигляді фінансового кредиту є операцією особливого вигляду, оподаткування якої здійснюється згідно вимогам п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як операції з борговими вимогами та зобов'язаннями.

Проценти, що сплачуються позикодавцем згідно з вимогами договору позики, включаються до складу валових витрат, як витрати пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку на підставі п.5.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У зв'язку з тим, що більше 50 відсотків статутного фонду позивача перебуває у власності нерезидента, при віднесенні суми відсотків нарахованих за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями діє обмеження, що встановлено пп.5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме для платника податку, 50 та більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Пунктом 5.5.4 п.5.5 ст.5 визначений алгоритм розрахунку для цілей підпункту 5.5.2 оподатковуваного прибутку, так оподатковуваний прибуток без врахування процентів визначається як скоригований валовий доход звітного періоду без урахування доходу звітного періоду, отриманого у вигляді процентів, зменшений на суму валових витрат звітного періоду, за винятком валових витрат звітного періоду, пов'язаних із виплатою процентів. Відповідно до розрахунку, який було зроблено експертом позивач мав право віднести до складу валових витрат витрати пов'язані з нарахуванням відсотків лише у наступних періодах : 9 місяців 2010 не більш 5 269 728 грн., 2010 рік не більш 14 443 080 грн.

У зв'язку з тим, що позикодавець є нерезидентом на підставі пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

В даному випадку у зв'язку з тим, що проценти не є товарами та послугами, а являється пасивним доходом відповідно до пп.7.11.13 п.7.11 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то датою збільшення валових витрат є дата нарахування відсотків по договору займу.

Згідно бухгалтерських даних підприємства відсотки по договору займу б/н від 12.05.2008року за період з 01.01.2010року по 31.03.2011року підприємством нараховувалися щоквартально, як то передбачено договором займу, а саме п.6.2 договору: «відсотки нараховуються з першого дня (включно) відсоткового періоду до останнього дня (виключаючи) такого відсоткового періоду та розраховуються з розрахунку 360 днів у рік та фактичної кількості днів що минули». Згідно із визначенням термінів наведених в даному договорі відсотковий період (у відношенні до зняття грошових коштів) це період 3 місяця, що починаються в день зняття грошових коштів. Процентний період не може бути більшим останнього дня погашення займу (додаткова угода №1/3 до договору). Зняття грошових коштів означає основну суму виплати, що здійснена позикодавцем за договором займу.

При цьому, судом встановлено, що виплата відсотків за період з 01.01.2010року по 31.03.2011року по даному договору не здійснювалась. Згідно банківських виписок по рахункам позивача, відсотки по даному договору були сплачені 27.11.2008року та 28.11.2008року у сумі 7400905,64 грн. (з урахуванням податку на репатріацію).

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Сторонами визнаються та висновком експертизи від 11.12.2012року за №24/1 підтверджуються ті обставини, що позивач за І кв-л 2010року, півріччя 2010року, 9 місяців 2010року, І кв-л 2011, суми відсотків за позикою до складу валових витрат не відносив. До складу валових витрат відсотки за позикою були віднесені лише в декларації за 2010 рік у сумі 7 400 906 грн., що не більше розрахованої суми оподатковуваного прибутку за 2010 рік (14 443 080 грн). Також встановлено, що до складу валових витрат підприємством віднесено відсотки не лише нараховані, а й сплачені, що підтверджується вищенаведеними банківськими виписками, які згідно приписів Закону є первинними бухгалтерськими документами.

Так, згідно з пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, якщо такі виплати (нарахування) здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Отже, спеціальною правовою нормою, яка призначена для визначення складу витрат платника податку у разі сплати (нарахування) процентів за борговими зобов'язаннями, передбачено, що витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за будь-якими кредитами, відносяться до складу валових витрат протягом звітного періоду. При цьому встановлено лише одну умову, дотримання якої необхідно для віднесення таких витрат до складу валових витрат - це їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. Інших умов та обмежень не передбачено.

Судом встановлено, що дана позика використана підприємством для погашення заборгованості по раніше отриманим кредитам від банків-резидентів, а саме кредитів отриманих від АКБ «Сітібанк (Україна), кредитний договір №292 від 20.12.2006року, АКБ «Сітібанк (Україна), генеральний договір про короткострокові кредити №326 від 18.12.2007року, АКБ «Сітібанк (Україна), генеральний договір про короткострокові кредити № 274 від 03.04.2006року, АБ «ІНГ Банк України», кредитний договір №06/184 від 30.03.2007року.

При цьому, суд зазнчає, що погашення одного кредиту іншим не суперечить визначенню господарської діяльністю.

Щодо порушення підприємством пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» суд зазначає наступне.

Так згідно пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання, самостійне виготовлення основних фондів та проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. При цьому, навіть коли платник отримує кредит з метою придбання, виготовлення, реконструкції, модернізації, ремонту та іншого поліпшення основних фондів, які підлягають амортизації згідно зі ст.8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», то мають місце дві окремі господарські операції, а саме перша - отримання кредиту, а друга - придбання або ремонт основних фондів за рахунок залучених коштів. Виплата (нарахування) відсотків за кредитом пов'язана безпосередньо із залученням кредитних коштів і не має відношення до операції з придбання, ремонту основних фондів.

Враховуючи вище викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Висновки суду, також підтверджуються висновками експертизи від 11.12.2012року за №24/1.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

На переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.

Враховуючи викладене та той факт, що підприємство вже зверталось до Донецького окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, проте внаслідок захоплення 16.09.2014року незаконним озброєним формуванням двох корпусів Донецького окружного адміністративного суду справа за №2а/0570/22277/2011 була втрачена, суд визнає поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування частково податкового повідомлення-рішення від 19.07.2011року за №0000602342, в частині донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3666953,80грн., податкових повідомлень-рішень від 02.09.2011року за №0000962342, №0000972342 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 19.07.2011року за №0000602342 в частині донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3666953,8 грн., з яких основний платіж 2933563,00грн., штрафні (фінансові) санкції 733390,85 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 02.09.2011року за №0000962342, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 12714 грн., в тому числі за основним платежем на 10171 грн., за штрафними санкціями на 2543 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 02.09.2011року за №0000972342, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 2206827 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня отримання постанови апеляційної скарги з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Галатіна О.О.