Постанова № 43643379, 15.04.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року Справа № 5019/1106/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Михальчук В.К.

за участю представників сторін:

позивача: представник Ходюк О.Я.;

відповідача 1: представник не з'явився;

відповідача 2: представник Дяденчук А.І.;

відповідача 3: представник Демиденко Т.М.

третьої особи на стороні відповідача: представник Павлюк В.В., Бертоза Йосип

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача 2 Приватного підприємства "Бертоза & К" на рішення господарського суду Рівненської області від 09.12.14р. у справі № 5019/1106/11 (суддя Торчинюк В.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ" Банк "Фінанси та кредит"

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава"

до відповідача 2: Приватного підприємства "Бертоза & К"

до відповідача 3: Приватного підприємства "Україна-Співдружність"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Бертоза Йосип

про стягнення в сумі 7 200 223 грн. 18 коп.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2015р. у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід судді Демянчука Ю.Г. та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі № 5019/1106/11 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Бучинська Г.Б.

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №5019/1106/11 від 09.12.14р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава", Приватного підприємства "Бертоза & К", Приватного підприємства "Україна-Співдружність" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" 2999990грн.15коп. - суму заборгованості по кредиту, 1371555грн.55коп. - суму боргу по відсоткам, 13794грн.62коп. - суму пені за несвоєчасне погашення кредиту, 32 821грн.80коп. - суму пені за несвоєчасну сплату процентів та 25736грн.00коп. - судового збору. В частині стягнення 718111грн.38коп. - пені за несвоєчасне погашення кредиту та 2063949грн.68 коп. - пені за несвоєчасну сплату процентів відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що боржник не виконав покладені на нього зобов'язання згідно кредитного договору та чинного законодавства України, а саме: не сплачено вчасно суми тіла кредиту, які підлягали до сплати згідно графіку повернення заборгованості та не повернуто достроково кредитні ресурси, в результаті чого за останнім рахується заборгованість. Невиконання зобов'язань (несвоєчасне виконання зобов'язань) є наслідком застосування санкцій, визначених як основним договором так і договорами поруки. Поряд з тим суд першої інстанції скористався процесуальним правом на зменшення суми пені, яка на його думку була надмірно великою та зменшив її на суму 2782061,06грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Бертоза & К" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення суду першої інстанції від 09.12.14р. у справі 5019/1106/11 та прийняти нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" в частині солідарного стягнення з приватного підприємства "Бертоза & К" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості по кредиту в сумі 2 999 990 грн. 15 коп., суми боргу по відсоткам - 1 371 555 грн. 55 коп., а також суму пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 13794 грн. 62коп., суму пені за несвоєчасну сплату процентів - 32821грн.80коп., судовий збір в сумі 25736 грн.00коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази сплати боржником або відповідачами суми заборгованості по кредиту, яка зазначалася у вимогах банку. Господарський суд Рівненської області, ухвалюючи рішення, не звернув увагу на те, що поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою, так як відсутня їх спільна порука, оскільки між банком та поручителями укладено окремі договори поруки, що суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 11.11.14р. та 12.12.14р.

Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що представником скаржника в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву (від 06.01.2015р. вих. №24 ) про зменшення розміру апеляційних вимог апеляційної скарги від 29.12.2014р. на рішення господарського суду Рівненської області від 09.12.2014р. по справі №5019/1106/11, якою просить скасувати частково рішення господарського суд Рівненської області від 09.12.2014р. по справі №5019/1106/11.

Представником позивача подано відзиви на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 09.12.14р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представниками відповідача-3, третьої особи подано відзиви на апеляційну скаргу, відповідно до яких вони просять суд рішення господарського суду Рівненської області від 09.12.14р. скасувати повністю та припинити провадження у справі, з підстав, викладених у відзивах.

Представник відповідача-2 в судові засідання не з'являвся, про час і місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Відповідно до абз. 1,3 п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представники належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення її розгляду до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників відповідача 1.

Представник відповідача-2 доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи та його представника у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 09.12.14р. у даній справі слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у позові відмовити, а апеляційну скаргу скаржника - задоволити, виходячи з наступного.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Оцінюючи правильність прийнятого судового рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду звертає увагу на наступне.

29.08.2008 року, між позивачем - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", в особі філії "Північно-Західне регіональне управління", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" та третьою особою у даній справі - громадянином (фізичною особою) Бертозою Йосипом, було укладено кредитний договір № 628/08-МК, відповідно до умов якого, Банк надав йому в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості та платності кредитні ресурси в сумі 3000000грн.00коп, з оплатою за процентною ставкою 21,5% процентів річних (п.2.1. кредитного договору) з кінцевим терміном повернення до 28 серпня 2020 року (п.3.2. кредитного договору).

За умовами розділу 5 Кредитного договору (пункт 5.1.) забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є укладання договору іпотеки №01/682/08-МК.

Оскільки у суді першої інстанції договір іпотеки №01/682/08-МК предметом дослідження не був (його не надавали сторони, його не витребовував місцевий господарський суд), суд апеляційної інстанції зазначений письмовий доказ витребував із зобов'язанням надати позивача письмові пояснення щодо його виконання у правовідносинах забезпечення виконання основного зобов'язання за неповернутим кредитом.

Як вбачається із Іпотечного договору №01/682/08-МК (а.с.9-11, т.3), який укладений 29.08.2008р. між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" (Іпотекодержатель) та громадянином Бертозою Йосипом (Іпотекодавець), Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю приміщення кафе-піцерії загальною площею 359,8 кв.м, що розташоване за адресою: Рівненська область, м.Рівне, вул.Пересопницька (вул.Карла Маркса), буд. 76 та земельну ділянку площею 0,0601га, що знаходиться за цією ж адресою. У сукупності зазначені об'єкти становлять предмет іпотеки.

Умовами кредитного договору (п.5.2.) сторони також визначили, що у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором можуть укладатися інші договори, не зазначені в дійсному пункті.

Так на виконання п.5.2. кредитного договору, в забезпечення виконання Позичальником основного зобов'язання за кредитним договором, " 29" серпня 2008 року, між Банком та Боржником було укладено:

- Договір поруки №02/682/08-МК (надалі - Договір поруки-02), з приватним підприємством "Бертоза & К" (надалі - Поручитель або Відповідач-2);

- Договір поруки №03/682/08-МК (надалі - Договір поруки-03), з приватним підприємством "Україна-Співдружність" (надалі - Поручитель або Відповідач-3)

- Договір поруки № 04/682/08-МК (надалі - Договір поруки-04), з товариством з обмеженою відповідальністю "Укркава" (надалі - Поручитель або Відповідач-1).

Умови трьох зазначених договорів поруки за своїм змістом (за винятком вступної частини щодо найменування сторін) є ідентичними, відповідно до умов яких, поручителі зобов'язались перед Кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, укладеним між Кредитором та Боржником, згідно умов якого, Боржникові наданий кредит у розмірі 3000000грн.00коп, зі сплатою 21,5 % річних.

Згідно застереження п.2.1. Договорів поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, Боржник та поручителі відповідають перед кредитором як солідарні Боржники.

Приписом п.2.2. договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у такому ж обсязі, що й Боржник, в тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

Згідно з п.2.3. договору поруки, у випадку непогашення Боржником заборгованості за кредитним договором протягом одного календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором, у кредитора виникає повне право вимагати сплати боргу в повному обсязі до поручителів.

Відповідно до припису п.3.1. договору поруки, у випадку невиконання Боржником своїх зобов'язань за кредитним договором у зазначені у договорі строки, поручитель зобов'язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного), про невиконання Боржником прийнятих на себе зобов'язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним кредитором.

Пункт п.5.1. Договору поруки визначає, що порука припиняється із припиненням зобов'язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

" 05" серпня 2009 року та " 04" грудня 2009 року Кредитором було надіслано вимоги про повернення заборгованості по кредиту, по відсотках за користування кредитом, по простроченим відсоткам за користувач кредитом, по пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань. Зазначені вимоги були отримані Відповідачами, про що стверджується належним чином завірені копії повідомлень про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах даної справи.

Оскільки, позивачем були пред'явлені вимоги Відповідачам, вони у відповідності до абз.16, п.3.4. кредитного договору та п.3.1. договорів поруки, зобов'язані були не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором.

Місцевий суд вважає вище зазначені вимоги Позивача правомірними.

Однак в матеріалах справи відсутні докази сплати боржником або відповідачами суми заборгованості і кредиту, яка зазначалася у вимогах банку.

За вище наведених обставин, суд першої інстанції виходячи з наведених даних і обставин справи, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку, вважаючи їх доведеними і, що на його думку, підтверджується матеріалами справи. А відтак, ухвалив " 09" грудня 2014 року рішення суду про солідарне стягнення з Відповідачів на користь Банку 2999990 грн. 15 коп., заборгованості по кредиту.

Проте, зазначений висновок суду є хибним та не ґрунтується на Законі, а оскаржуване рішення місцевого суду є неправомірним та підлягає частковому скасуванню судом апеляційної інстанції, з ухваленням нового рішення в частині солідарного стягнення з Відповідача-2 на користь Банку основної заборгованості Позичальника по кредиту, (тобто, суми боргу за відсотками, пені за несвоєчасне погашення кредиту, а також, пені за несвоєчасну сплату процентів та судового збору), в зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, поєднаних з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що в їх сукупності і призвело до прийняття неправильного рішення в даній справі.

Дане переконання ґрунтується на підставі даних, і обставин справи у зіставленні до норм вимоги Законів України, зокрема:

Частиною 3 ст.82 ГПК України визначено, що рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, як були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті. Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.1.ст.111-16 цього Кодексу.

Зазначеним вимогам процесуального Закону, ухвалене 09.12.2014 року, рішення місцевого суду не відповідає.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення солідарно з поручителів заборгованості за кредитним договором (а.с.3-4, т.1).

Так, під час здійснення судового провадження даної справи місцевий господарський суд встановив, що "05" серпня 2009 року, Кредитором було надіслано письмові вимоги Поручителям, про повернення протягом 2-х днів заборгованості по кредиту, по відсотках за користування кредитом, по простроченим відсоткам за користування кредитом, по пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, які були отримані Відповідачами.

Таким чином, надісланими 05.08.2009 року письмовими вимогами Банк достроково змінив, настання строку виконання як Боржником, так і Поручителями основного зобов'язання за кредитним договором та встановивши таким строком 07.08.2009 року. Пред'явлені Відповідачам письмові вимоги, не були виконані ними протягом 2-х днів з дати їх отримання, та не були перераховані грошові кошти Кредитору. Відповідно, починаючи з 08.08.2009року, починається перебіг строку, протягом якого Банк може реалізувати своє право на стягнення грошових коштів з поручителів через суд.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України обов'язком позичальника за кредитним договором є, зокрема, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 629, 638 ЦК України).

Положеннями ст. ст. 553, 554 ЦК України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником його обов'язку, а у випадках порушення такого обов'язку боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно зі ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 3 ст. 554 цього Кодексу особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.4.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" від 24.11.2014 року № 1, особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Ця норма не може бути застосована до правовідносин, що виникли з декількох договорів поруки, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності один перед одним, якщо інше не передбачено договором, і таку поруку не можна вважати їхньою спільною.

Таким чином, порука кількох осіб може бути визначена як спільна у разі укладення договору поруки декількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише у такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

У даному випадку кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Таким чином, поручителі незалежно від того, уклали вони спільний договір поруки чи окремий договір, є солідарними боржниками, кожен окремо з позичальником, а в силу ч. 1 ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Виходячи з аналізу наведених норм права, з урахуванням викладених обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення, на порушення коментованих приписів Закону не звернув уваги зокрема, на те, що у даному випадку поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою, так як відсутня їх спільна порука, оскільки між банком та поручителями укладено окремі договори поруки.

Даний висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, зробленою під час розгляду справ №3-62гс14, №6-185 цс14 з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, які викладені в змісті Постанов ВСУ від 11.11.2014 року та від 17.12.2014 року, та які згідно правила ч.1 ст.111-28 ГПК України, є обов'язковими для всіх судів України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконані основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Постановою Верховного Суду України від 23 травня 2012 року було переглянуто ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2011 року, постановлену в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТWМ", ОСОБА_1, ОСОБА-2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: ч. 4 ст. 559 ЦК України.

В даній постанові висловлена правова позиція, згідно з якою умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до обставин вказаної справи Верховний Суд України встановив, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, так як відповідними пунктами цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінені ним відповідно до умов кредитного договору, не пред'явив вимоги до поручителів.

Із договору поруки № 02/682/08-МК вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умови договору поруки про їх дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У зв'язку з порушенням Боржником умов кредитного договору щодо своєчасного погашення суми заборгованості, банк використавши передбачене умовами кредитного договору право вимоги дострокового повного повернення кредиту та плати за кредит, надіслав 05.08.2009 року, згідно умов договору, позичальнику лист-вимогу, що підтверджується матеріалами цієї господарської справи.

В даній вимозі банк вимагав від позичальника сплатити суму заборгованості протягом 2-х робочих днів з моменту отримання листа, а у разі невиконання даних вимог банк ініціюватиме дострокове розірвання даного кредитного договору та повне погашення кредитної заборгованості. Тобто, даним листом-вимогою банк змінив кінцевий строк повернення кредиту, встановивши його наступним днем після закінчення 2-х робочих днів з моменту отримання листа позичальником. У встановлений вимогою строк позичальником заборгованість погашена не була.

Одночасно з цією вимогою боржнику, банком 05.08.2009 року також були надіслані аналогічні листи-вимоги поручителям - відповідачам по справі. Тобто вимогу поручителям направлено до, а не після настання строку виконання боржником основного зобов'язання, у зв'язку з чим така вимога не має того правового значення, яке їй надається в контексті ч. 4 ст. 559 ЦК України, за змістом якої, дана письмова вимога для запобігання можливості припинення поруки повинна бути пред'явлена поручителю протягом шести місяців від дня настання кінцевого строку виконання зобов'язань позичальником.

У даному випадку встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення вимоги до поручителів почав діяти після закінчення 2-х денного строку після отримання позичальником претензії, проте банк в межах цього строку вимогу до Відповідача-2, як поручителя не пред'являв, а тому пропустив його, що є підставою для припинення поруки відповідно до наведеної норми цього Кодексу.

Оскільки має місце укладення декілька договорів поруки, умовами яких не передбачена спільна порука, то правові підстави для задоволення позову Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ" Банк "Фінанси та кредит" про стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором відсутні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем-2 в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, оскільки вони відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 913,50 грн. слід стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (33018, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Відінська, будинок 41, ідентифікаційний код 25894576) на користь Приватного підприємства "Бертоза & К" (33024, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Ванди Василевської, будинок 14, ідентифікаційний код 19361232).

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бертоза & К" від 29.12.14р. задоволити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 09 грудня 2014 року у справі №5019/1106/11 скасувати. Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (33018, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Відінська, будинок 41, ідентифікаційний код 25894576) на користь Приватного підприємства "Бертоза & К" (33024, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Ванди Василевської, будинок 14, ідентифікаційний код 19361232) 913 грн. 50 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Рівненської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №5019/1106/11 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.